Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 16:45

Це як у бойовиках: біжиш по вулиці, а позаду все вибухає – боєць «Донбасу» про Іловайськ


Українські військовослужбовці під Іловайськом. 10 серпня 2014 року

Українські військовослужбовці під Іловайськом. 10 серпня 2014 року

«Командира, що ішов поруч зі мною, вбив снайпер – я відчув, наче всередині все обірвалося. Головне після цього – знайти в собі сили зібратися»

Виконувач обов’язків командира 3-го відділення 1-го взводу 3-ї роти батальйону «Донбас» Олексій Мороз розпочав свій бойовий шлях ще у травні минулого року. Військовий, який зараз проходить реабілітацію, розповів Радіо Свобода про штурм Іловайська, перебування у полоні сепаратистів та про «людське» обличчя деяких бойовиків.

«Для місцевих ми, звісно, були «фашистами» та «карателями»

– Для мене було два «Іловайська» – 10 серпня, коли ми намагалися увійти у місто, відбулася розвідка боєм, і другий штурм 19 серпня. Але для мене він, на жаль, закінчився лише 26 грудня. Спочатку ми, батальйон «Донбас», виступали у якості штурмовиків. Я не хочу сказати, що штурм 10 серпня був невдалим, але після втрат, яких ми зазнали (4 військових загинули), командування ухвалило рішення відійти.

Через деякий час місцеві почали відкриватися, вони бачили, що ми не знущаємося з них, як про те казала машина російської пропаганди

17 серпня ми успішно зачистили Грабське, закріпилися на околицях, звели блокпости і переночували у селищі. Наступного дня прибули останні бійці «Донбасу», і тоді було ухвалене рішення штурмувати Іловайськ. Але якщо 10 серпня ми заходили «в лоб», то цього разу ми йшли через посадки. У супроводі трьох БМП та 93-ї ОМБ (окрема механізована бригада – ред.) ми зайняли іловайську школу. У місцевого населення ми побачили страх, особливо у жінок. Для них ми, звісно, були «фашистами» та «карателями». Але через деякий час місцеві почали відкриватися, вони бачили, що ми не знущаємося з них, як про те казала машина російської пропаганди.

«Перед боєм я відчував страх»

– 19 серпня було поставлене завдання продовжувати штурм центральної частини Іловайська. Біля залізничного мосту розпочався бій. Терористи були від нас на відстані максимум 200 метрів. Під час штурму Семен Семенченко та ще два бійці отримали поранення від гранат, випущених із АГС (автоматичний гранатомет – ред.) На той момент Семенченко був з нами.

Командира, що йшов поруч зі мною, вбив снайпер, це я бачив на власні очі. У той момент я відчув, наче всередині все обірвалося. Головне після цього – знайти в собі сили зібратися

Перед боєм я відчував страх. Але коли ти повністю довіряєш своєму командиру, «тупо» йдеш за ним, страх не переростає у паніку. Я думаю, більшість хлопців відчували те ж саме. Згодом ми продовжили штурм, зайшли дуже глибоко у місто, пітора кілометра від залізничної дороги. Біля магазину «АТБ» розпочався справжній бій. Командира, що йшов поруч зі мною, вбив снайпер, це я бачив на власні очі. У той момент я відчув, наче всередині все обірвалося. Головне після цього – знайти в собі сили зібратися. Але далі ми не просунулися, закріпилися біля магазину.


«Дівчина Аліна давала фору всім чоловікам»

У неї був настільки залізобетонний дух, що я згодом сказав: «Аліно, я перед тобою схиляюся». Вона зробила дуже багато, врятувала чимало поранених

– Впродовж наступних боїв з’явилося дуже багато поранених, оскільки по нас активно «працювали» снайпери, і потрібно віддати належне санітарам, вони дуже добре виконували свою роботу. Особливо я хочу відзначити дівчину Аліну, вона давала фору всім чоловікам. У неї був настільки залізобетонний дух, що я згодом сказав: «Аліно, я перед тобою схиляюся». Вона зробила дуже багато, врятувала чимало поранених. Своєю витримкою Аліна надихала хлопців не боятися. Коли я її згадую, сердце починає шалено битися.

Також потрібно віддати належне нашому командиру бойових операцій Тарасу Констанчуку, позивний «Бішут». Можливо, користуючись інтуїцією, він скомандував відступати. На той час нас уже почали брати у кільце, по вулиці їздили машини з бойовиками, і вони вже розвантажувалися навколо нас.

Три тижні переховувалися від бойовиків у самому серці Іловайська. «Бішут» з «Нікітою» чули, як бойовики проводять зачистки у будинку, чули голоси кавказців. Місцеві їх не «здали»

«Бішут» разом з іншим військовим, «Нікітою», прикривали наш вихід. «Бішут» отримав важке черепне поранення, їх відрізали, ситуація була вкрай важкою, але вони змогли дійти до житлового будинку. Військовим пощастило, що двері до квартири на другому поверсі були відчинені, отже, вони зайшли всередину. А потім три тижні переховувалися від бойовиків у самому серці Іловайська. «Бішут» з «Нікітою» чули, як бойовики проводять зачистки у будинку, чули голоси кавказців. Місцеві їх не «здали».

«Нас почали розстрілювати, як у тирі»

Це було, як в бойовиках: ти біжиш по вулиці, а позаду все вибухає

– Перед виходом з Іловайська з нами вже були хлопці з батальйонів «Херсон», «Дніпро-1», «Світязь», «Миротворець» та інші, але з техніки ми мали лише БМП 93-ї бригади. Перед виходом відбувалися щоденні обстріли, стріляли по нас навіть зі 122-міліметрових гаубиць Д-30. Це було, як в бойовиках: ти біжиш по вулиці, а позаду все вибухає.

З 24 серпня розпочався важкий період. Ми з хлопцями перейшли під командування Юрія Берези з «Дніпра-1», а навколо відбувався танковий прорив. Кутейнікове повністю зайняте російськими військовими і вже горить. Ми вже практично в оточенні, вихід залишався тільки через селище Грабське.

28 серпня нам сказали, що буде готуватися вихід, і вже 29-го вранці було сформовано дві колони – в одній був «Донбас», «Херсон» та інші, а у другій – Хомчак (генерал-лейтенант Руслан Хомчак, командувач військами сектора «Б» і оперативного командування «Південь» – ред.), Береза зі своїми. Наша пішла у бік Червоносільського, до того ж, перед виходом нас починають «підганяти», міни падають прямо на вулиці. Не встигли ми від’їхати на кілометр від села, як почався справжній розстріл. Нас почали розстрілювати, як у тирі. В першу чергу знищували великі машини. В голові колони йшов «Філін» з танками. Він прорвався, ретирувався, випарувався, називайте, як хочете. Були герої, були і негідники.

«Ми здавалися, щоб обміняти поранених на тих, хто ще міг стояти на ногах»

Я хочу, щоб всі знали: ми добровільно здавалися для того, щоб обміняти поранених на тих, хто ще міг стояти на ногах. Боягузів там не було

– Росіяни дали нам час скласти зброю до 30 серпня, ми відмовилися, але згодом було ухвалене рішення здатись через велику кількість поранених. Я хочу, щоб всі знали: ми добровільно здавалися для того, щоб обміняти поранених на тих, хто ще міг стояти на ногах. Боягузів там не було. Всі герої, всі воювали і залишались до останнього, не зважаючи на страх.

Тоді я відчував розчарування і злість, але зараз, аналізуючи, я розумію, що таке рішення командування було правильним

Зараз я розумію, що допомога, яка мала надійти, не потрапила б до нас без втрат. Тоді я відчував розчарування і злість, але зараз, аналізуючи, я розумію, що таке рішення командування було правильним.

Почали «сортувати» – ЗСУ направо, «Донбас» наліво. Тоді я зрозумів, що для «Донбасу» буде окрема програма, а «Лис» порушив свою обіцянку

Російський офіцер, здається, у нього був позивний «Лис», дав гарантію, що нас не віддадуть «деенерівцям», а вивезуть у буферну зону і передадуть нашим. Нас забрали, повезли полями, посадками, ймовірно, щоб заплутати, але ми чітко бачили, що посадки кишать росіянами. Зранку ми поснідали кавунами. Росіяни самі не мали води. Пообіді нас почали «сортувати» – ЗСУ направо, «Донбас» наліво. Тоді я зрозумів, що для «Донбасу» буде окрема програма, а «Лис» порушив свою обіцянку.

«Терористи стежили, щоб кожен наступив на прапор України»

– Нас вишикували, і у перші хвилини було особливо страшно, бо могли просто розстріляти. Але бойовики вирішили відвезти всіх у Донецьк, у будівлю СБУ, яка у них називається «избушка». Там вже чекали люди, які люто нас ненавиділи – почалося моральне приниження, і «інтерв’ю» у нас брали, і «фізичний вплив» був.

Терористи постелили на землю прапор України і стежили, щоб кожен наступив на нього, але хлопці його перестрибували. У такому разі їх били або по нирках, або по ногах. Годували нас кашею на воді два рази на день. У перший місяць все було дуже жорстко. Кожен прагнув приїхати і познущатися. Я вважаю, що знущатись із полонених – це просто низько, оскільки людина не може постояти за себе.

Бойовики питали мене на допитах: «Що ти будеш робити, якщо ми тебе відпустимо?» Я був контужений і казав, що взагалі-то непогано було б потрапити у лікарню. Знущалися з нас дуже сильно. Наприклад, одного військового змушували займатися фізкультурою за те, що у нього на грудях був набитий український і козацький бойові прапори. Ви уявляєте, що таке 1000 присідань? І це всього-на-всього за прапор.

Навіть якщо я і маю право когось звинувачувати, я цього не робитиму

Я наполягаю на тому, щоб розслідування Іловайської трагедії були відкритими та об’єктивними. А хто винен у цьому – не мені вирішувати. Щодо свого командира, я стовідсотково впевнений: він усе робив правильно. Я можу казати лише про те, що я бачив. Але я все одно вимагаю, щоб винних знайшли і покарали. Навіть якщо я і маю право когось звинувачувати, я цього не робитиму. У ситуації мають розібратися компетентні органи.


Причини оточення українських військ в Іловайську у серпні 2014 року розслідує Військова прокуратура. Як повідомив головний військовий прокурор Анатолій Матіос, слідство продовжене ще на кілька місяців. Невдовзі після подій під Іловайськом Військова прокуратура допитала у цій справі начальника Генштабу Віктора Муженка, командувача військ Південного оперативного командування Петра Литвина та вище військове командування. У жовтні минулого року тимчасова слідча комісія Верховної Ради у своєму звіті заявила, що помилкові кадрові призначення в силовому блоці, неадекватні дії міністра оборони Валерія Гелетея і начальника Генштабу Віктора Муженка, а також те, що президент не ініціював введення воєнного стану, призвели до трагедії під Іловайськом.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG