Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 22:07

«Нашу колону в Іловайську розстрілювали зі всього, що стріляло» – «Хоттаб»


«Вони виїхали з білим прапором на танку. Ті, з ким ми воюємо, без офіцерської честі та гідності»

Павло Морозов із позивним «Хоттаб» пробув у полоні сепаратистів 4 місяців. Спочатку він сидів у підвалі донецького СБУ, пізніше його, разом із іншими полоненими, повезли відбудовувати Іловайськ. «Хоттаб» розповів Радіо Свобода, як воював із російськими військами і як потрапив у полон.

– Наш мінометний підрозділ «Ахмета» входив до Іловайська 18 числа (серпня – ред.) Просувалися з Грабського до Іловайська пішки. Спротиву нам ніхто не чинив. У цій частині Іловайстка ми зайшли в приватний сектор. А 19 числа був уже безпосередньо перший штурм, у якому загунули 4 наших побратими з батальйона «Донбас». Серед них – «Шульц» (Сергій Шкарівський – ред.), царство йому небесне… Чудовий командир загону був. В той день ми взяли перших полонених. Серед них був французький журналіст, як він себе назвав. Але при цьому у нього на колінках лежав автомат.

Відео: Першим полоненим був «французький журналіст»

– А він пояснював, для чого йому автомат?

Він одразу кричав, що французький журналіст одеського походження

– Ну, коли ми його витягнули з «Газелі», він одразу кричав, що французький журналіст одеського походження, приїхав не то воювати, не то висвітлювати щось. За свою батьківщину… Яку ще свою батькіщину? Одеса, Донецьк і французький журналіст, ми так і не зрозуміли. Справа в тому, що факт залишився фактом: я сам бачив цей автомат у нього на колінах. Вже під час перевірки магазину він виявився порожнім. Як з’ясувалося, вони їхали за боєкомплектом. Недалеко в церкві у них був склад.

Пізніше їх обміняли разом з полоненими на наших хлопців. Вони прибули в Донецьк і проводили упізнання серед нас. Вони це називали, наче ми з них знущалися. Той француз теж там був. Як Карл ХІІ – з перев’язаною ногою.

При кожному обстрілі у нас, на жаль, були 200-ті і 300-ті. Запитання до командування: що ж ми сидимо у цій школі, а не розпорошуємося по приватному сектору? Відповідь «Філіна», на той час виконувача обов’язків комбата, прозвучала так: «Я вас потім не позбираю». Оцінити цю відповідь адекватно, як на мене, неможливо.

– Як ви виходили?

«Як справи, яка ситуація?» – «Та ось, із російськими військовими спілкуюся». «Філін» дає команду ніякої зброї не здавати і закінчувати з ними перегвори

– Команда надійшла по батальйону: «Збирайтеся, хлопці, будемо виїжджати». Зібралися, здається, в ніч з 28-го на 29-е. І вже 29-го вранці рушили в дорогу. По рацї почув розмову (у мене рації не було, лише в хлопців, у командира підрозділу), як «Філін» звератвся до «Лермонтова»: «Як справи, яка ситуація?» – «Та ось, із російськими військовими спілкуюся». «Філін» дає команду ніякої зброї не здавати і закінчувати з ними перегвори. І буквально через 2-4 хвилини по нашій колоні почався з боку Червоносільська мінометний обстріл.

Все, що могло стріляти, летіло по нашій колоні

Міни лягали доволі тісно. Після обстрілу прозвучала команда: всі по машинах! Вперед на прорив! Ось так ми колоною і почали виходити. І тут почалося... Розстрілювали нашу колону танками, ПТУРами (протитанкова керована ракета – ред.), стрілецькою зброєю. Все, що могло стріляти, летіло по нашій колоні.

Тут виїжджають «москалі» з білим прапором на танку. Вони з нами воюють під білими прапорами! Нам по них стріляти чи не стріляти?

Ті, з ким ми воюємо, без офіцерської честі та гідності

Горіли автомобілі, горіли люди, все вибухало. Якимось чином я, «Фаза» і «Сокіл» проскочили до Червоносільського. Тут виїжджають «москалі» з білим прапором на танку. Але ситуація двояка. Вони з нами воюють під білими прапорами! Нам же обіцяли начебто «зелений коридор». Навіть якщо вони чогось не зрозуміли, то нам по них стріляти чи не стріляти? Одні кажуть – стріляти, інші – ні. Цей білий прапор – прапор парламентарів, переговорників. Але якби ми до цього знали, що «москалі» воюють під білим прапором, то це була б інша справа. Наскільки мені відомо, не було в історії війни, щоб під всесвітньовідомим білим прапором, який означає припинення вогню, вели вогонь. Це наводить на думку, що ті, з ким ми воюємо, без офіцерської честі та гідності.


Ми тоді знищили уже три танки. До вечора вже обстріл припинився. Хлопці пробували налагодити зв’язок, намагалися зв’язатися з комбатом. Семенченко щось обіцяв: «До вас їде колона. І я на чолі колони». Яка ще колона, з ким? Чекаємо колони – а нікого нема.

Ми або здаємося, або нас тут пресує артилерія по повній програмі
Десь по шостій вечора 30 числа ми почали виходити. «Москалі» сказали виходити без зброї, тому ми її всю ламали. Хто як міг: хто гнув, хто викидав, хто розбирав

Зранку, десь о 9-й, прийшов «Яцик» і сказав: «Хлопці, нам дають час до 12 години. Ми або здаємося, або нас тут пресує артилерія по повній програмі». Ми сиділи, думали-гадали. З нами ще були поранені. Командир вирішив, та й більшість уже зрозуміла, що ніякої допомоги не буде. Десь по шостій вечора 30 числа ми почали виходити. «Москалі» сказали виходити без зброї, тому ми її всю ламали. Хто як міг: хто гнув, хто викидав, хто розбирав.

Цікавий момент: коли вони під’їхали, вишикувалися, у той момент я подивився в небо. Тепер я розумію вислів «небо в копеечку». Як воно виглядає, таке маленьке-маленьке, такий п’ятак біленький… Нас уже розсадили, я потрапив в «Урал». Заїхали в Донецьк, в будівлю СБУ. У дворі нас вишикупали, ставили запитання на камеру, почали «спілкуватися з нами». Це тривало годину. Пізніше по одному заводили в підвал. Нас було більше ста человік.

Щодо харчування, то давали один батон на десять чоловік двічі на добу. З нетерпіннями чекали цього часу. Пісна каша, декілька ложок.

Обмін відбувався 27 грудня, ми вже були в Іловайську. Нас роздягли. Після півтора месяці в подвалі ми були ще 2 місяці в Іловайску. Наче б то відбудовували Іловайськ, який «ми зруйнували» за місцевим повір’ями, іншої думки не було. Перекривали дахи, стеклили вікна, ремонтували будівлі.

Коли ми прибирали сміття в Іловайську, підійшов чоловік літнього віку. У конвою запитав: «Чи можна дати їм цигарки»?. А конвоїр у нього запитує: «Дед, а мне дай закурить». Він обертається. Видно, що його трусить, хвилюється, прото сказав фразу: «Я тебе не дам»

Багато людей ставилися байдуже. Були й ті, які принижували, обзивали. Але й були такі, які хотіли допомогти. Коли ми прибирали сміття в Іловайську, підійшов чоловік літнього віку. У конвою, який нас супроводжував, запитав: «Чи можна дати їм цигарки»? Підходить, дає мені пачку. А конвоїр у нього запитує: «Дед, а мне дай закурить». Він обертається. Видно, що його трусить, хвилюється, прото сказав фразу: «Я тебе не дам». Цей вчинок багато чого вартує.

В полоні незручно, страху як такого фізичного немає, однак всередині невизначеність: постійно підігрівається думка, що тебе зрадили заради чиїхось інтересів.


Причини оточення українських військ в Іловайську у серпні 2014 року розслідує Військова прокуратура. Як повідомив головний військовий прокурор Анатолій Матіос, слідство продовжене ще на кілька місяців. Невдовзі після подій під Іловайськом Військова прокуратура допитала у цій справі начальника Генштабу Віктора Муженка, командувача військ Південного оперативного командування Петра Литвина та вище військове командування. У жовтні минулого року тимчасова слідча комісія Верховної Ради у своєму звіті заявила, що помилкові кадрові призначення в силовому блоці, неадекватні дії міністра оборони Валерія Гелетея і начальника Генштабу Віктора Муженка, а також те, що президент не ініціював введення воєнного стану, призвели до трагедії під Іловайськом. Президент Петро Порошенко неодноразово заявляв про необхідність об'єктивного розслідування подій в Іловайську у серпні 2014 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG