Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 14:13

Евакуація у підвали, іншого нам не пропонують – вчителька з Донеччини


Літні мешканці копають картоплю після обстрілу в селі Павлопіллі, що на Донеччині. Жовтень 2014 року

Літні мешканці копають картоплю після обстрілу в селі Павлопіллі, що на Донеччині. Жовтень 2014 року

«Воду возять раз на місяць, зараз говорять, що і цього не варто чекати»

Олена Сугако, Маргарита Тулуп

Низка населених пунктів на сході України опинилися у так званій буферній зоні – між українським блокпостом і територією, захопленій сепаратистами. Там є український прапор та українська влада, але вони часто страждають від обстрілів бойовиків, не мають нормального транспортного сполучення, а людям бракує найнеобхіднішого. Одне з таких сіл – Павлопіль, що поблизу Маріуполя. Жителька села Тетяна Іванівна розповіла Радіо Свобода про життя у Павлополі.

– Розкажіть, будь ласка, про останні обстріли Павлополя та руйнування, які були ними спричинені?

– У нас тільки життя налагодилося. Чоловік у мене працює сторожем, а я вчитель, хоч і на пенсії. Ми вже оформлювали документи на реєстрацію школи у Волновахському районі, їздили у Волноваху. Процес цей триває з початку літа. Нам пообіцяли, що ми будемо продовжувати індивідуальне навчання, школу не закриють. Всі зраділи. Але останній тиждень почалися постійні обстріли. Спочатку ввечері, після 22:00, а ось вже другий день стріляють о 5-й ранку. Раніше Павлопіль не зачіпало. Спочатку обстріли сталися в Сартані, а вчора й до нас дістало. Неможливо зрозуміти, звідки. Це – канонада і спалахи по всій лінії горизонту. Чоловіки обходили село після обстрілу, нарахували 10 воронок в землі.

Міни впали біля школи, вибило шибки у їдальні, в майстерні, біля житлових будинків, на стадіоні, в городах

Міни впали біля школи, вибило шибки у їдальні, в майстерні, біля житлових будинків, на стадіоні, в городах. Є одне пряме потрапляння в частину будинку пенсіонерки недалеко від центру сільської ради. Я живу на кінцевій вулиці імені Гагаріна, тут міни летіли просто в город, осколками обірвало дроти. Але в селі є бригада своїх добровольців електриків, які самостійно відновили світло до вечора.

– Чи була допомога від держави, місцевої влади?

Як і раніше, воду возять раз на місяць, зараз говорять, що і цього не варто чекати

– Сільський голова постійно переживає, він керує місцевою групою допомоги. А так до нас ніхто не приїжджає. Як і раніше, воду возять раз на місяць, зараз говорять, що і цього не варто чекати, бо ми зареєструвалися у Волновасі. Але й раніше вона була небезкоштовна, по 80 копійок за літр.

Ми вже забули, що таке машини з хлібом: печемо самі. Жоден магазин так і не запрацював

Ми вже забули, що таке машини з хлібом: печемо самі. Жоден магазин так і не запрацював. Бюджетники не отримують зарплату з грудня минулого року. Вже всі необхідні документи підготували, але тепер від керівника школи просять написати причину, за якою ми так довго не реєструвалися. Досі не розумію, навіщо писати якісь пояснювальні, якщо і так зрозуміло, що ми не завжди можемо доїхати до Волновахи?! Сьогодні нашого директора знову викликали на колегію, а вона просто не змогла приїхати.

– А медпункт в селі є?

– У нас навіть фельдшера немає. Одного разу сказали, що обстеження хворих буде відбуватися у Талаківці, але хто зможе доїхати туди через блокпост?

– Громадський транспорт не ходить?

Ми дістаємося до блокпосту, наймаємо машини, платимо 20 гривень за 5 кілометрів дороги

Абсолютно. Одного часу до нас пустили маршрутку, але тепер і її скасували. Ми дістаємося до блокпосту, наймаємо машини, платимо 20 гривень за 5 кілометрів дороги. Потім проходимо блокпост, реєстрацію за пропусками, а тоді пересідаємо на автобуси маріупольського напрямку.

– Чи хтось намагався усунути всі ті руйнування, які були спричинені обстрілами?

Від нас вимагають акт про готовність школи до нового навчального року. У нас лишилися цілі вікна лише з північної сторони

Ні. Наступного тижня хтось із Волновахи обіцяє приїхати. А до цього… смішно, але від нас вимагають акт про готовність школи до нового навчального року. Яка може бути готовність, якщо абсолютно ніякої допомоги не було? Все своїми руками. У нас лишилися цілі вікна лише з північної сторони.

Чому, попри всі труднощі, частина сільських жителів не виїжджає?

Згідно з останнього звіту по району, лише 9 дітей можуть ходити в школу в Павлополі, а торік учнів було 72 людини

Виїхало дуже багато. В основному живуть в Маріуполі. Моя родина більшу частину часу перебуває там. У кожного у Павлополі своє життя, свій будинок. Люди повертаються додому час від часу, подивитися на те, в якому стані будинки, посадити хоч невеличкий город, аби законсервувати городину на зиму. Молодь вся поїхала в Маріуполь, знімає там квартири, шукає роботу. Учнів у школі стало дуже мало. Згідно з останнього звіту по району, лише 9 дітей можуть ходити в школу в Павлополі, а торік учнів було 72 людини.

А скільки жителів було у селі? Скільки з них залишилося?

Важко точно сказати. Знаю лише, що було зареєстровано 505 виборців, а усього близько 800 мешканців. Зараз лишилися старі та інваліди.

Яким чином літні люди отримують пенсію?

Сусіди один одному допомагають: якщо їде хтось молодший в місто, то може зняти пенсію. Червоний Хрест неодноразово допомагав

Вони її у більшості своїй взагалі не отримують. Живуть на ті гроші, які чоловіки привозять з заробітків у Маріуполі. Ну, і власне господарство допомагає виживати. Сусіди один одному допомагають: якщо їде хтось молодший в місто, то може зняти пенсію. Раз у квартал тим, хто постійно живе на території села, дають гуманітарну допомогу. Червоний Хрест неодноразово допомагав (брезентом, плівкою), якась данська фірма говорила з постраждалими про необхідну допомогу. Але я не бачила, щоб хтось від тієї фірми щось отримав. У сільську раду ми приходили, щоб заповнити акт про пошкодження. Після актів з центру обіцяють шифер, цемент, будматеріали. Місцева рада зараз нам точно нічим не допоможе.

Чи хтось пропонував вам допомогу з евакуації за умови, якщо обстріли почастішають?

Найстрашніше те, що неможливо передбачити, коли почнеться обстріл

Ще раніше нам казали евакуюватися, хто куди бажає. Знаю, що наші односельці є і в Чернігівській, і в Одеській областях, у Києві, у Львові, у російських містах. Якщо обстріли посиляться, ми не знаємо, що буде. Нам ніхто нічого не пропонує. Отак і евакуюємося: в підвали. Найстрашніше те, що неможливо передбачити, коли почнеться обстріл.

Якщо б у вас була змога попросити про допомогу у влади, чого б ви просили?

Потрібно вирішити питання з постачанням води з Маріуполя, хліба, адже не кожен може купити борошно. Я вже мовчу про медичне обслуговування

У нас єдине прохання: нехай настане мир. Нехай вони всі зберуться, домовляються. Так неможливо жити! Два роки напруження. Сіра, як ми її називаємо, буферна зона неймовірно страждає. Нехай вже наші рідненькі зроблять нам мир на землі. Скільки ще потрібно руйнувань? Нам не потрібна ця війна… Потрібно вирішити питання з постачанням води з Маріуполя, хліба, адже не кожен може купити борошно. Я вже мовчу про медичне обслуговування. Якщо індивідуальне навчання з тими дев’ятьма дітьми все ж таки відбудеться, то ми вирішили перенести його в дитсадок. Щоб запрацювала робота школи взимку, потрібно лише поміняти вікна.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG