Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 18:33

В Іловайську нас врятувала 90-річна бабуся – боєць «Донбасу», що виїхав з оточення на таксі


Вулиці Іловайська. Березень 2015 року (©Shutterstock)

Вулиці Іловайська. Березень 2015 року (©Shutterstock)

«Шульц», ну чому так, чому саме «Самольот», він найвеселіший у нашій роті!» – «Туди забирають найкращих. Значить, ми з тобою ще не найкращі»

Декілька бійців батальйону «Донбас» зібралися в Ірпені, щоб згадати загиблих під Іловайськом побратимів. У цей день їм не дуже хотілося згадувати про криваві бої, про вдалу чи не вдалу тактику командування. Вони розповіли Радіо Свобода про смерть їхнього найкращого командира Сергія Шкарівського, про те, як вибиралися з Іловайська на таксі, та про відважну жінку-медика, в якої духу було більше, ніж у всієї роти.

«Поляк», розумієш, туди забирають найкращих. Значить, ми з тобою ще не найкращі

Андрій Поляков, позивний «Поляк»: Коли ми десятого числа заходили в Іловайськ, перший захід, у роті був перший 200-й. Це був «Самольот». Так сталося, що ми не змогли його забрати. Нам просто не дали. Пройшов деякий час. Мене це дуже хвилювало. У нас було прийнято забирати своїх, незалежно від того, загинув він чи поранений. Я підійшов до нашого ротного, кажу: «Шульц», ну чому так, чому саме «Самольот», він найвеселіший у нашій роті! І «Шульц» сказав одну дуже просту річ: «Поляк», розумієш, туди забирають найкращих. Значить, ми з тобою ще не найкращі, значить нам є до чого прагнути. Ця розмова з часом стерлася з пам’яті. А згадав я про неї 19 серпня 2014 року. Я як санітар вивозив «Шульца», закривав йому очі. І тоді згадав, що туди забирають найкращих. І стало зрозуміло, що він кращий, а мені є куди прагнути, і не тільки мені.


Євген Нікітченко: Так вийшло, що мене й мого товариша, мого командира, поранило. Він отримав кулю в голову, але залишився живий, у напівнепритомному стані, але на ходу. Я отримав наскрізне поранення в коліно. Я пересувався, на одній нозі стрибав. Ми сховалися в одному з будинків у центрі Іловайська, де провели близько трьох тижнів.

Ми просто викликали таксі і поїхали з Іловайська в Донецьк

Хочу сказати велике спасибі жителям Іловайська, які нас не здали

Пізніше бойові дії притихли. Терористи трішки розслабилися, і ми вирішили виходити. Люди, жителі Іловайська, принесли нам одяг, телефон, трішки грошей. І ми просто викликали таксі і поїхали з Іловайська в Донецьк. А з Донецька вже вийжджали маршруткою із підробленими документами, таким чином виїхали як цивільні. При цьому, у сепаратистів ми викликали підозру на блокпостах, нас витягували з машин. З нами довго бесідували, допитували, не знаю, чому. Врешті-решт, нас відпустили. Ми як-не-як «відмазалися» і поїхали. Просто виїхали з Іловайська на таксі.

Хочу сказати велике спасибі жителям Іловайська, які нас всі три тижні забезпечували їжею, водою, телефонним зв’язком, одягом, і які нас не здали. Дякую їм!

– Як ви із пораненням впоралися?

У цій квартирі жила бабуся років 90. Вона сказала: «Я за вас, хлопці, я вас підтримаю»

– У цій квартирі жила бабуся років 90. Як виявилося, вона абсолютно проукраїнськи налаштована. Ми їй одразу розповіли, хто ми і що тут робимо, що відбувається. Вона сказала: «Я за вас, хлопці, я вас підтримаю». Їй вдалося якимсь чином покликала своїх племінників, яким уже років під 50. Вони нам приносили їжу, воду, забезпечили зв’язком. Цивільний одяг принесли нам. Сусіди нам дуже допомагали, забезпечували водою.

Коли я попросив цигарку, сусідка пішла, у терористів попросила декілька цигарок і принесла їх нам

Води в домі не було, електрики не було, телефонного зв’язку теж не було. Сусіди несли кудись наші телефони, заряджали. Воду носили із поженого гідранта, що в підвалі. Її можна було пити. Приносили їжу, яку тут же, під будинком, готували на вогні. Якісь котлети, не знаю «із кого». Пиріжки смажили просто на вогні під нашими вікнами. Там же, під нашими вікнами, був блокпост терористів. Був такий момент, коли я попросив цигарку, сусідка пішла, у терористів попросила декілька цигарок, і принесла їх нам.

Я не знаю, яка у них мета, але це було на моїх очах: стріляли з їхнього боку, і потрапляло це в центр Іловайська

За весь цей час був обстріл Іловайська. Наш будинок стояв «обличчям» до Тореза. Був дикий обстріл Іловайська зі сторони Тореза. За нашим будинком уже були наші позиції. Але чомусь снаряди летіли в центр Іловайська з боку Тореза. Тому що попало ще й у наш дім, на третій поверх. На моїх очах це був факт того, що терористи обстрілюють «свою» територію. Я не знаю, яка у них мета, але це було на моїх очах. Стріляли з їхнього боку і потрапляло це в центр Іловайська.


Олексій Мороз, позивний «Хоттаб»: Багато думаю про Іловайськ – про Іловайськ як подію. Не хочеться згадувати щось погане, але хочеться згадувати тих героїв, тих солдатів, які були в Іловайську. Які хотіли звільнити не тільки Іловайськ, але і всю нашу країну від окупантів. Із усіх історій, які були в Іловайську, мабуть, найбільше запам’яталася історія про дівчину Аліну, вона у нас в «Донбасі» була медиком.

Всі чоловіки, які були поряд, не мали стільки духу, як у неї
Всі казали: «давайте швидше відходити, бо замкнуть кільце, ми взагалі не вийдемо», і Аліна одна з небагатьох, яка запропонувала обвішати «Газель» бронежилетами і повернутися за ними

Всі чоловіки, які були поряд, не мали стільки духу, як у неї. Незважаючи на те, що свистіли кулі, вибухи, вона бігала і рятувала поранених. Це те, що найбільше запам’яталося. Це людина, яка жертвувала собою заради того, аби спасти хлопців у Іловайську. Я пам’ятаю, як вона під кулями, не дивлячись ні на що, ні на хвилину не задумуючись, бігала за пораненими, витягувала вбитих хлопців. Вони завантажували «Газель», їхали, потім поверталися знову.

Уже коли була команда на відступ, коли ми були практично на виході, виявилося, що не вистачає нашого командира і хлопця з нашого відділення. Вони, виявляється, залишилися прикривати наш відступ. І Аліна, одна із небагатьох, бо всі казали: «давайте швидше відходити, треба вже виходити, бо зараз замкнуть кільце, ми взагалі не вийдемо», і Аліна одна з небагатьох, яка запропонувала обвішати «Газель» бронежилетами і повернутися за ними. Одна із 80 чоловік, мужчин, єдина, хто не просто якісь голослівні слова закидав, вона готова була бігти під кулі для того, щоб забрати наших хлопців. Слава Богу, що ті хлопці, які там залишилися, вижили і вийшли з Іловайська.


На цю ж тему:

20.08.2015
«Нашу колону в Іловайську розстрілювали зі всього, що стріляло» – «Хоттаб»

«Вони виїхали з білим прапором на танку. Ті, з ким ми воюємо, без офіцерської честі та гідності» далі
20.08.2015
Це як у бойовиках: біжиш по вулиці, а позаду все вибухає – боєць про Іловайськ

«Командира, що ішов поруч зі мною, вбив снайпер – я відчув, наче всередині все обірвалося. Головне після цього – знайти в собі сили зібратися» далі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG