Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 15:59

«Ця війна розділена на два етапи: «до аеропорту» і «після аеропорту» – Натан Хазін


«Хід цієї війни змінило те, що «кіборги» змогли стримати натиск»

Київ – Один із засновників і керівників волонтерського проекту «Аеророзвідка» Натан Хазін розповів Радіо Свобода, як їхні дрони допомагали «кіборгам» тримати оборону Донецького аеропорту та як виявляли тих, хто імітував виконання завдання.

– Ми почали відстежувати ситуацію в районі Донецького аеропорту приблизно з вересня-жовтня 2014 року. Наш підрозділ тоді проїжджав вздовж умовного кордону АТО. А особливу увагу аеропорту ми приділяли аж до кінця січня, співпрацювали з різними бригадами, і з «Правим сектором».

– Чим були корисними Ваші дрони для захисників аеропорту?

– Вони дозволяли виявити вогневі точки й відстежувати передислокацію ворога. Утім з січня нас дуже жорстко «чавили» в аеропорту. Були такі ситуації, коли ми не могли літати, бо наше обладнання глушили. Ми мали втрати і серед наших «пташок».

– Наскільки те, що знімали дрони, допомагало у плануванні конвоїв по аеропорту, по так званій «дорозі життя»?

– Ми виявляли танки, що блукали лісосмугами. З нашою допомогою знищували БТРи, які заважали працювати.

Український танк заради «галочки» і «зірочки» в «нікуди» відстрілявся, замість того, щоб «зняти» реальну вогневу позицію. І командир цього підрозділу доповів про «виконане завдання».

Окрім цього, ми ще за допомогою стаціонарних камер побачили, як український танк виїхав на «відпрацювання» у район аеропорту і протягом більше ніж півгодини відстрілював боєкомплект у двохстах метрах від цілі. Заради «галочки» і «зірочки» в «нікуди» відстрілявся, замість того, щоб «зняти» реальну вогневу позицію. І командир цього підрозділу доповів про «виконане завдання».

– Що після цього відбулося?

– Як завжди, в армії – нічого. За більш ніж рік війни у нашій армії ніхто не притягнутий до кримінальної відповідальності за невиконання завдань, за загиблих, яких могло не бути. При відході з Дебальцева дуже важливе обладнання не підірвали, а залишили у мастилі – ворогу. Це тенденція.

– Так завдяки чому «кіборги» так довго утримували аеропорт?

– Я можу назвати це словом «героїзм». А ще воля цих людей та відданість тих, які їх підтримували. Інших пояснень у мене немає.

Мужність українських воїнів не піддається сумніву. Але зазвичай воюють за те, у чому є якась економічна складова, якісь енергетичні або інші стратегічні інтереси. Тут такої складової немає, а відтак поведінка захисників аеропорту, нічим, окрім бажання довести свою правоту, не пояснюється.

– Для чого українські бійці утримували Донецький аеропорт?

Це був один із переломних у цій війні моментів, переломних на нашу користь. Неймовірними зусиллями та ціною великих втрат ми будемо рухатися вперед

– Всім потрібна легенда, всім потрібна історія і, на жаль, не важливо, якою ціною. Як і в будь-якій війні, є певного роду «рубікони», які не можна залишати, не можна було переступати. Це був, мабуть, один із переломних у цій війні моментів, переломних на нашу користь. Неймовірними зусиллями та ціною великих втрат ми будемо рухатися вперед.

Кров моїх братів кличе мене до сплати цього боргу, ми будемо стояти і робити цю роботу – захищати Україну. З їхнього благословення

І коли мене питають, чому я беру участь у цій справі – сьогодні це вже особисте питання. Не питання політики, геополітики, ані економіки, ні навіть безпеки країни. За минулі півроку я втратив трьох своїх найближчих друзів. І чотири місяці тому – найближчого свого друга, засновника «Розетки» Володимира Кочеткова-Сукача. З цього моменту війна переросла для мене в особисте. І для мене неважливі домовленості. Я буду воювати, поки Україна не буде вільною незалежною державою. Кров моїх братів кличе мене до сплати цього боргу, ми будемо стояти і робити цю роботу – захищати Україну. З їхнього благословення.

– Ви зараз бачите достатню кількість людей, які мислять, як Ви, які здатні створити для України таку армію, такий захист, який, наприклад, має Ізраїль?

Рік тому, то патріотів в армії були одиниці. Сьогодні, саме зусиллями добровольчого руху і цих людей, ситуація докорінно змінюється

– Сьогодні – більше так, ніж ні. Коли ми починали понад рік тому, то патріотів в армії були одиниці. Ми трималися за таких людей двома руками, допомагали, щоб людина не пішла з армії, щоб залишилася на відповідальній керівній посаді. І щоб сама армія змінювалася. Сьогодні, саме зусиллями добровольчого руху і цих людей, ситуація докорінно змінюється. Я бачив у багатьох бригадах, як старші офіцери формують бойовий скелет, збирають навколо себе людей, готові стояти до кінця. Це – небо і земля, порівняно з тим, як було раніше.

– Розкажіть, як протягом боїв змінювалася конфігурація споруд аеропорту і на що це вказує, на Вашу думку?

Донецький аеропорт – вже предмет вивчення тактики бою у закритих приміщеннях

– Аеропорт поступово із сучасної будівлі перетворювався на каркас. Думаю, що таких танкових дуелей у XXI столітті ще не бачили. Люди чіплялися за залишки металу і тримали оборону, відвойовуючи висоти та поверхи. Я думаю, що Донецький аеропорт – вже предмет вивчення тактики бою у закритих приміщеннях.

– Чому?

– Бо з таким напливом «орди» ніхто і ніколи не стикався. Будь-яка агресивна оборона змушує супротивника задуматися, використовувати інші тактики. Тут же п’яні й «обколоті зеки» із насолодою йшли на нас з різною стрілецькою зброєю.

– Чи можна казати, що захисники аеропорту винайшли новітні способи оборони позицій в умовах безперервних обстрілів та атак?

– У бетоні й гіпсокартоні аеропорту не було нічого надприродного, нічого такого, щоб захищало. Але люди продовжували стояти, часто всупереч здоровому глузду. І бойовий дух не падав. З атаками від посилювався. Це – безпрецедентно, немає аналогів, у сучасній історії точно. Хіба, може Брестська фортеця. Ну, по суті, мабуть, так.

Сучасна армія має такі складові: 65% – це служба тилу, 25% – це бойові тактики і тактичні рішення чи техніка застосування і тільки 3% особистого героїзму. В українській армії – все навпаки: 70% особистого героїзму й одиниці – постачання

На початку 2014 року ми мали знищену армію із знятими із танків приладами нічного бачення. Де-факто за рік, ми – погана, але діюча армія

Представники НАТО і США дуже складно уявляють собі нашу ситуацію і карту бойових дій. Адже сучасна армія має такі складові: 65% – це служба тилу, 25% – це бойові тактики і тактичні рішення (чи техніка застосування) і тільки 3% особистого героїзму. В українській армії – все навпаки: 70% особистого героїзму й одиниці – постачання. При всіх розмовах про військову допомогу Україні, її немає. Україна покинута сам-на-сам з величезним ворогом. У неї немає ні стратегічного запасу, ні власного сучасного озброєння. Цілеспрямоване руйнування армії тривало мінімум десяток років. На початку 2014 року ми мали знищену армію із знятими із танків приладами нічного бачення. Україна фактично була без нічого. Нас знеструмили. Де-факто за рік, ми – погана, але діюча армія.

Щодо світосприйняття людей, які перебувають на лінії вогню, то треба врахувати декілька ефектів, які перетворюють цивільну людину на воїна –це ефект першої атаки, це ефект першого снаряду, що впав поруч, це ефект першого поруч загиблого товариша.

З цим шоком, з цим болем, з цим жахом доводиться жити. Шокова терапія в одну секунду перемикає людину. Скільки небитих дають за одного битого? Я сказав би 30 за 1.

Бояться всі. Не бояться лише дурні. Коли ти три доби під обстрілом – вже по звуку розрізняєш, де «саушка», де гранатомет – у тебе вже є відчуття «цього всього» на рівні підсвідомості. Ти вчишся спати при цьому. Ви розумієте, що таке спати при артобстрілі?

Я, на жаль, спостерігав саме біля аеропорту, коли кадрові офіцери в одну секунду губилися. А поруч стояв інженер, чи клерк, який прийшов добровольцем, і ця людина «збирала себе в кулак» й діяла так, як вимагала ситуація.

Є психологічний переломний момент. Коли людина потрапляє у ці важкі умови, «тумблери» особистої безпеки на якомусь етапі перестають працювати. Я бачив, як поряд з аеропортом людина ходить без каски.

До аеропорту відчуття у нас були типу: «Зараз прийде російський десант, кантемирівці. Зараз присуне їхній танк». Таке собі очікування «великого ворога», знаєте?

Те, що «кіборги» змогли стримати натиск, цілодобово оборонялися, самі виходили з оточення – це все змінило хід цієї війни. Ця війна розділена на два етапи: «до аеропорту» і «після аеропорту»

В аеропорту ми зіткнулися з цим віч-на-віч. І те, що «кіборги» змогли стримати натиск, цілодобово оборонялися, самі виходили з оточення – це все змінило хід цієї війни. Цього в нас вже не забрати. Ця війна розділена на два етапи: «до аеропорту» і «після аеропорту».

Ми зрозуміли, що ворог так само горить, як і ми, так само гине, як і ми, так само стогне від поранень. Той, хто проти тебе, навіть якщо у нього є якась більша вогнева сила, він теж – лише людина.

Найважчим для мене був пошук людей після виходу. Я з групою друзів шукав одного з «кіборгів» – три тижні в моргах Донецька. Через людей, через розвідку. Не було більшого дива для нас, ніж його знайти, ціною неймовірних зусиль отримати тіло і поховати в лютому, через три тижні після аеропорту.

Розумієте, це – гібридна війна, вона відрізняється від інших своєю нещадною нелогічністю. Більшість воєн ведуться через релігійні конфлікти, за території, за ресурси. Тут усі ці пояснення відпадають. Спочатку мало хто розумів, з ким ми воюємо, який наш ворог, як його упізнати серед мирних мешканців.

Наша перевага у тому, що ми захищаємо свою державу, ми не прийшли в Ростов, ми не окупували Таганрог. Вони прийшли до нас, вони «накрутили» місцевих маргіналів, щоб ті взяли зброю до рук і воювали з людьми, які нічого поганого їм не хотіли. Уся ця конфронтація між російськомовними й україномовними, «донецькими» і «західними» – це штучне, це «міфотворчість». Більшість моїх колег – російськомовні, але для них тепер «Слава Україні! Героям Слава!» – це привітання, як для мене.

Нашому ворогові не потрібен ні Донецький аеропорт, ні Маріуполь, ні Запоріжжя. Це – не мета нашого ворога.

– А яка його мета на Ваш погляд?

– Його мета – розділяти нас і владарювати. Окрім цього, у Росії немає нічого, ні свого стилю, ні своєї національної доктрини, ні своєї заповітної мрії. Але, при цьому, немає й Заходу, який би це розумів, якого цікавить життя людей тут, немає Заходу, який розуміє, що ми захищаємо Європу від варварства, яке прийде туди, якщо ми не зупинимо. Якщо Путіна не зупинити, в нього з’явиться ще більший апетит.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG