Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:13

«Нас розстріляли, як у тирі» – боєць батальйону «Донбас» Максим «Богун» про «Іловайський котел»


Максим «Богун»

Максим «Богун»

«Сепаратисти висунули ультиматум: якщо не складемо зброю – вони накриють нас «Градами», а потім «розкатають» танками»

Тиждень під обстрілами в Іловайську, потім вихід «зеленим коридором», коли українських воїнів підступно «розстрілювали, як у тирі», й зрештою півроку в полоні «ДНР». Це довелося пережити бійцеві батальйону «Донбас» Максимові «Богуну». За його словами, батальйон втратив 58 осіб під час оточення в Іловайську, а шестеро вважаються зниклими безвісти. В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода Максим «Богун» розповів про Іловайську трагедію. Про перебування ж у полоні він говорити відмовився, бо ветерани «Донбасу» намагаються витягнути звідти свого побратима, а бойовики відстежують інформацію у ЗМІ.

– Нас зняли на Іловайськ із Первомайського напрямку 22 серпня, щоб витягнути наших хлопців, які вже там перебували тиждень чи два. Нам сказали, що ми поїдемо на декілька днів, заберемо хлопців і поїдемо назад. Та коли приїхали – зрозуміли, що не все так просто і ми залишимось там надовго. Приїхали в Іловайськ під вечір 23 серпня.

Десь через годину чи дві почався масовий артобстріл, підкріплення підійшло приблизно о четвертій ранку. О десятій – ми здійснили контратаку. А опівдні (приблизно перша година) ми заволоділи ключовими точками в Іловайська – ПМС (паливно-мастильна служба), ключова точка на перехресті.

«Сєпари», які були в Луганській області, і «сєпари», які були в Донецькій – абсолютно різні за рівнем підготовки. В Луганській області були квіточки, порівняно з тим, з чим ми стикнулися у Донецькій.

Перші полонені показали – ми воюємо не просто проти «шахтарів» або «трактористів» (як заявляв Володимир Путін – ред.), а проти професійних військових Російської Федерації. Це показали рівень та якість тих атак, які вони здійснювали, а ще рівень оснащення, види озброєння та фортифікаційних споруд

Перші полонені показали – ми воюємо не просто проти «шахтарів» або «трактористів» (як заявляв Володимир Путін – ред.), а проти професійних військових Російської Федерації. Це показали рівень та якість тих атак, які вони здійснювали, а ще рівень оснащення, види озброєння та фортифікаційних споруд.

Нам пощастило, що ми перебували в школі в самому Іловайську. Обстріли ми переживали нормально. Хлопці, які жили в приватному секторі, ховалися в сараях, а всі, хто був у школі – спускалися в підвал. Наш підрозділ був на другому поверсі, нам було нормально. Там був глухий кут, триповерхова школа – якщо снаряди і долітали, то вони на третьому поверсі зупинялись.

Другий поверх не добивали, бо там не було не вікон.

У нас була зміна блок-постів, хлопці мінялися, хтось виходив назовні. Коли були в Іловайську, здійснювали контратаки. Декілька разів ходили в атаку на місто, вибивали звідти «сєпарів».

Ти ніяк не відстріляєшся проти артилерії, яка стоїть за 10 кілометрів і «бахає» по тобі. Проти «блукаючих» танків також ніяк не відстріляєшся – у нас були дві «бехи» (дві БМП) і РПГ. РПГ б’є на 500-600 метрів, а танк гатить в тебе з кілометра чи двох. Звичайно, за ним не поганяєшся. Іноді допомагала наша артилерія, коли дуже тяжко було, коли насідали, коли наші корегувальники викликали вогонь. І трошки вони нам допомагали.

Падіння духу не було, можу судити про це по своєму підрозділу. Всі хлопці до кінця були у бойовому настрої та у стані утримувати місто і надалі. Не було ніякого занепаду, що ми в оточенні, нас зрадили і ми всі помремо – бойовий дух ми тримали до останнього.

«Під час виходу з Іловайська нас розстріляли, як у тирі»

– Найзапекліша битва була при виході з Іловайську, 29 серпня, коли нас розстріляли.

Нам сказали, що це був організований відхід «зеленим коридором», була команда не відповідати на провокації і рухатись вперед. Коли ми виїхали з Іловайська на Многопілля, на дорозі почала формуватись велика колона – з Іловайська виходили і ЗСУшники, і добровольчі батальйони. Вихід здійснювався у двох напрямках: через Червоносільське та ще однією дорогою. У Многопіллі почався мінометний обстріл і була команда рушати далі.

В полі в Червоносільському була організована потужна засідка – з використанням танків і прихованих вогневих точок. Там нас розстріляли, як у тирі... Одна машина спалахнула, друга, в третю влучає танк. Звідти вивалюються обгорілі тіла. Кулі свистять. Як про таке розказувати?

В полі в Червоносільському була організована потужна засідка – з використанням танків і прихованих вогневих точок. Там нас розстріляли, як у тирі. Тим паче, більшість виїздили на «тазиках» – на шістках, «богданчиках», «талончиках»... на всьому, що рухалось і вижило за ці дні після обстрілів.

Я їхав у колоні, яка рухалась на Червоносільське з Многопілля: одна машина спалахнула, друга, в третю влучає танк. Звідти вивалюються обгорілі тіла. Кулі свистять. Як про таке розказувати? То треба пережити.

«Робіть хлопці, що хочете, ви нікому не потрібні»

– Бій 29 серпня тривав з восьмої ранку до третьої дня. Після цього ми зайняли кругову оборону в Червоносільському. Кого змогли, витягли з поля – в цей час «жахали» снайпери і танки. Ми протримали оборону майже два дні. А ввечері тридцятого стало зрозуміло, що ніхто нам на допомогу не прийде – «робіть хлопці, що хочете, ви нікому не потрібні» – скажемо так.

Стан поранених був дуже тяжким, боєкомплекту теж не вистачало... Російській армії, яка нас повністю оточила, зброю не передали. Зброя, як і все, що ми мали, була знищена

Стан поранених був дуже тяжким, боєкомплекту теж не вистачало, тому було ухвалено рішення скласти зброю в обмін на домовленість, що нас і поранених без зброї відконвоюють на наш блок-пост. Російській армії, яка нас повністю оточила, зброю не передали. Зброя, як і все, що ми мали, була знищена.

Впевнений, були люди, які виходили з оточення вночі. Нам невідомо, скільки ще лежить людей там у посадках. Просто склалася така ситуація – ми зайняли кругову оборону і до вечора не могли додзвонитися ні до командування, ні до кого. Ніхто не відповідав ані в рацію, ані на телефонні дзвінки.

Під ранок тридцятого з’явився зв’язок і надійшла команда не складати зброю: «Хлопці, тримайтеся – до вас вийшла колона, за дві години буде. Вас всіх вивезуть, тільки не складайте зброю

Крім того, деякі групи людей вирішили прориватися з оточення. Я знаю точно, що хлопці дзвонили до командування батальйону – там у нас було більше зв’язків. Та зв’язку не було ані з «Філіном» (у той час начальник штабу батальйону «Донбас» В'ячеслав Власенко), ані з командуванням на українській території. Під ранок тридцятого з’явився зв’язок і надійшла команда не складати зброю: «Хлопці, тримайтеся – до вас вийшла колона, за дві години буде. Вирішили питання про «зелений коридор». Вас всіх вивезуть, ви всі вийдете, тільки не складайте зброю».

Та приблизно о шостій вечора стало зрозуміло – ніяка колона не вийшла... І російські військові висунули ультиматум: якщо ми не вийдемо і не складемо зброю до восьмої години – накривають нас «Градами», а потім «розкатають» танками

Та приблизно о шостій вечора стало зрозуміло – ніяка колона не вийшла, вирішуйте питання, як хочете. В нас тоді були загальні збори з бійцями та командирами. Розглянули все: скільки в нас є БК (боєкомплекту), яка обстановка на фронті, скільки поранених. БК залишалось мало, стан поранених був дуже тяжкий. І російські військові висунули ультиматум – якщо ми не вийдемо і не складемо зброю до восьмої години – накривають нас «Градами», а потім «розкатають» танками.

На той час у нас були їхні полонені, яких ми взяли в боях за Червоносільське. Була встановлена домовленість, що вони приїздять «КАМАЗом» і завантажують всіх наших поранених, а нас виводять і передають на блок-пост. Та наступного дня у них щось перегралось – дякую, звичайно, що хоч поранених вивезли. А всіх нас здали силам «ДНР».

Спочатку була обіцянка, що всіх поранених і нас передадуть українській стороні

Спочатку була обіцянка, що всіх поранених і нас передадуть українській стороні. Головне, щоб передали поранених – там були «тяжкі». На жаль, коли тридцятого серпня ми потрапили у полон до російських військових, двоє не вижили – двоє наших поранених побратимів загинули в ніч на тридцять перше серпня.

Наступного дня «КАМАЗ» із пораненими поїхав в один бік, а полонених Збройних сил та інших формувань, крім «Донбасу», відправили іншою колоною. За «Донбасом» через деякий час приїхали «ДНР».

«Рідні не знали, де я – думали, що на аеродромі у Вінниці»

– З тридцять першого серпня нас тримали у донецькому СБУ, а шістнадцятого жовтня поділили. Як вони сказали: «особливо небезпечних» вони залишили в Донецьку, а «менш небезпечних» відправили до Іловайська – відновлювати місто. Я був у першій категорії. Звільнений був 26 грудня.

Коли нас взяли у кільце в Іловайську, бракувало провіанту – банка тушонки була приблизно на п’ятьох осіб. Ще підгодовували місцевих – ті, хто ховався від обстрілів у підвалі нашої школи. Ми, до того ж, надавали їм медичну допомогу. Збирали також їжу на розбитих городах і в підвалах порожніх будинків, щоб хоч якось вижити. З водою теж був «напряг», бо це ж Донбас. В деяких колодязях – вода або отруєна, або із «запахом трупів».

Рідні не знали, де я. Спочатку вони думали, що я на аеродромі у Вінниці. Потім, коли стався розстріл у Червоносільському (ми тоді перебували у повному оточенні), я сказав, що нас перебазовують десь під Миколаїв і зі мною не буде зв’язку три місяці – я не хотів, щоб вони нервувались. А про те, що ми потрапили в полон, дізнались від родичів мого побратима.

На жаль, були люди, які там загинули – в них як не було офіційного оформлення, так й досі немає. Також, на жаль, держава ніяк не підтримує сім’ї тих хлопців, які зникли безвісти

На той час я ще не був офіційно зарахований до батальйону. Все літо провоював: хлопчик прийшов, йому видали зброю – йди воюй. Офіційного оформлення в мене не було. На жаль, були люди, які там загинули – в них як не було офіційного оформлення, так й досі немає. Також, на жаль, держава ніяк не підтримує сім’ї тих хлопців, які зникли безвісти – не можуть знайти їхні залишки, їх досі не можуть знайти в полоні. Їх не визнають загиблими. І ніякої допомоги від держави сім’ям немає.

«Ми будемо боротися за кожного бійця»

– Або ніхто до кінця не домовився, або вирішували питання не на рівні генштабів, а на рівні полковників та командирів підрозділів. З одним вирішили питання, а інший – не в курсі. А тут – раз, на нього рушиться колона з технікою та військовими. Це – або недбальство зі сторони, або хтось просто купив собі вихід з котла цілим і неушкодженим. Я не знаю. Ви самі все прекрасно знаєте.

Батальйон «Донбас» втратив 58 бійців – це офіційні дані про загиблих, крім того є шість бійців, зниклих безвісти. На початок серпня нинішнього року ще одна людина з «Донбасу» перебуває в полоні, за яку ми, ветерани батальйону, ведемо активну боротьбу, щоб його звільнили в найкоротший час. Ми будемо боротися за кожного бійця. Ми будемо боротися за права сімей, в яких загинули або зникли безвісти бійці – щоб їх поважали. Бо вони віддали найдорожче, що могло бути.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG