Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 11:55

«Із нас вибивають хохлів, і ми потрошку стаємо українцями» – Віталій Капранов


Політична карикатура (Автор: Євгенія Олійник)

Політична карикатура (Автор: Євгенія Олійник)

«Там, де нас б'ють, ми збираємося з силами, будуємо армію, захищаємося»

Україна відсвяткувала 24-й День Незалежності за суперечливих суспільно-політичних обставин. Військова криза, що триває на Донбасі, і нові економічні труднощі, пов'язані з падінням рівня життя, призвели до помітної втрати довіри до нової влади країни. З іншого боку, активна частина населення України продовжує вірити в безальтернативність змін і в те, що поворот назад – до підлеглих відносин з Росією, до олігархічної економіки, до корумпованої системи влади – неможливий. Про своє розуміння суспільних змін Радіо Свобода розповів київський письменник і видавець Віталій Капранов.

– Українська держава стала сильнішою хоча б тому, що у нас тепер є боєздатна армія, яка реально захищає нашу землю. Абстрактні розмови про державу і незалежність вилилися в конкретне протистояння з силами, які виступають проти цієї незалежності. З погляду державності цей рік минув дуже плідно.

– Ви задоволені темпами змін, які відбуваються в цій державі?

Там, де нас б'ють, ми збираємося з силами, захищаємося. А там, де нас поки бити перестали, руху немає

– Ні, звісно, тому що всім завжди хочеться більшого. У нас, як і раніше, все дуже погано у внутрішніх змінах, тобто в економічних, соціальних, структурних реформах. На жаль, нічого такого знакового в цих областях за минулий рік не відбулося. Але якщо говорити про зовнішню політику, про те, до чого нас зобов'язує війна, – тут ми досягли успіхів. Можливо, це взагалі характерно для українців. У нас кажуть: щоб із хохла зробити українця, треба його бити. От сьогодні це і відбувається: з нас вибивають хохлів, і ми потрошку стаємо українцями. Там, де нас б'ють, ми збираємося з силами, будуємо армію, захищаємося. А там, де нас поки бити перестали – міліція вуха притисла і особливо нас не щемить, суди нас почали боятися, всі судді пішли у відпустки, – руху немає. Раз не коле, ми й не чешемося. Звичайно, за це потім доведеться платити, але таким є український національний характер.

Віталій Капранов

Віталій Капранов

– Наскільки нова влада відчуває на собі тиск громадянського суспільства?

– «Частота» Майданів в останні 10-15 років в Україні показує: українці, якщо дивитися на них із боку, розчаровуються в перспективі змін і нишкнуть. Але насправді ця наша енергія переходить у внутрішні процеси, які потім знову дають новий «вихід на Майдан».

Ми повинні навчитися змінювати владу без кровопролиття

Для того, щоб у нас не було нових протистоянь, необхідно встановлення зворотного зв'язку суспільства з президентом, з усією вертикаллю влади. Щоб не було кровопролиття, ми повинні навчитися змінювати владу без кровопролиття – знімати кожного чиновника тоді, коли це потрібно суспільству, коли і якщо він не відповідає вимогам та очікуванням суспільства. Україна сьогодні активно вчиться знімати владу мирним шляхом, владу на місцях. Знімати президентів ми вже вміємо, тому наше сьогоднішнє завдання – навчитися знімати місцевих чиновників. Коли ми навчимося знімати «маленьку владу» мирним шляхом, то можна буде сказати: у нас встановився баланс відносин між громадськістю та чиновниками.

– Цей процес триває? Ви відчуваєте, що суспільство вчиться це робити?

Всі наші суспільні сили зосереджені у великих містах, а от у райцентрах і нижче, на жаль, як було болото, так і залишилося

– На жаль, суспільство зосереджене на війні, суспільству важко зосередити зусилля на простому завданні – щодня інспектувати, що робить влада. Але передові сили українського громадського руху розуміють це завдання і тиснуть на конкретних чиновників. У нас під постійним тиском і міністр внутрішніх справ, і прокуратура. Дозволю собі нагадати, що прокурор Віталій Ярема був знятий з посади саме за ініціативою громадськості. Ми потрошку вчимося. Найслабше місце – та обставина, що всі наші суспільні сили зосереджені у великих містах, а от у райцентрах і нижче, на жаль, як було болото, так і залишилося. От якщо ми «піднімемо» громадськість в райцентрах, тоді можна буде говорити про те, що ситуація змінилася. Але це процес тривалий.

– Якими характеристиками Ви зараз можете означити українську владу? Вона яка – мудра, невміла, злодійкувата, нерішуча? Які перші визначення спадають Вам на думку?

Посадити людину, з якою ти вчора «пиляв» гроші і пив горілку, непросто. Ось на цьому етапі, на жаль, наша влада і застрягла

– Українська влада застрягла в старих зобовʼязаннях. Усі політики, які сьогодні при владі, окрім «варягів», зі старою владою «пиляли гроші», «пиляли» вибори і вступали в домовленості. Посадити людину, з якою ти вчора «пиляв» гроші і пив горілку, непросто. Ось на цьому етапі, на жаль, наша влада і застрягла. Запрошення «варягів» – якраз свідчення того, що влада усвідомлює ситуацію і, відповідно, хоче чужими руками вирішити власні проблеми. Але, звісно, цього не вдасться. Наша влада по вуха загрузла у владі старій.

– Вона якось здатна змінитися? Або її теж потрібно міняти і вибрати тепер таку владу, яка не загрузла по вуха в старих зобов'язаннях?

– Безумовно, треба міняти, треба міняти постійно і поступово. Потрібна постійна ротація, насамперед у виконавчій владі, без цього змін не буде. Але ось міняти владу законодавчу сьогодні дуже небезпечно, оскільки у нас триває війна. Якби у нас не було війни, то і це потрібно було б робити негайно. Але сьогодні потрібно зосередитися на постійній ротації виконавчої влади, аж до прем'єр-міністра. В Україні в середньому понад року жоден прем'єр-міністр на своїй посаді не тримався. Арсеній Яценюк, судячи з усього, з цієї ж когорти.

– Ким Ви вважаєте людей по той бік лінії донецького фронту? Вони для Вас – співгромадяни чи «ватники»?

«Ватники» – це люди, які не підключають мізки, але і з такими людьми просто треба ніжно працювати

– Співгромадяни – це юридичне поняття. Якщо я вам скажу, що в Києві немає «ватників», то збрешу: таких людей багато по всій Україні. Насправді, стосунки з людьми, яких ми сьогодні характеризуємо як «ватники», дуже складні, але ми ці стосунки почали вже давно, ми з ними живемо на одній землі. Біда в тому, що у нас не сформовано національний інформаційний простір. Будь інакше – проблема «ватників» вирішилася б за кілька років шляхом правильної інформаційної політики. «Ватники» – це люди, які не підключають мізки, але і з такими людьми просто треба ніжно працювати, тому що хоч вони і «ватники», але вони українці. А українці – люди горді. Вони не приймають того, що їм нав'язують силою. Чому у нас всі ці конфлікти і відбуваються, чому у нас на сході такі проблеми, в тому числі зі сприйняттям нової державної влади? Тому що наша влада за великим рахунком завжди діяла радянськими методами – «якщо ми щось міняємо, значить, ми це насаджуємо». Але за правильного підходу завжди можна з будь-якими українцями домовитися.

– Я зовсім нещодавно побував у Києві після річної перерви і привіз додому відчуття, що місто стало ще біднішим, ніж було; що помітно сильне розчарування в новій владі; що інерція повернення до минулого може виявитися сильнішою, ніж бажання змін. Це правильно?

Рівень життя ніколи не був вирішальним у політичному житті України, інакше у 90-ті були б суцільні революції

– Ми стали біднішими, це очевидно, але рівень життя ніколи не був вирішальним у політичному житті України, інакше у нас в 90-ті роки були б суцільні революції. У нас це безпосередньо не пов'язано, українці традиційно живуть дещо іншими категоріями. Те, що сьогодні ми стали жити економічно гірше, є прямий наслідок бездіяльності виконавчої влади на чолі з прем'єр-міністром. Яценюк свого часу присягав на вірність Майдану. Так-от хотілося б, щоб він тепер вийшов на Майдан і розповів, а що ж зроблено за цей період. Нас переконують у тому, що щось таке робиться у фундаменті і потім ми на цій справі заживемо. Але якщо ви щось робите – розкажіть що. Ми згодні терпіти, тому що активна більшість народу розуміє: зміни – безальтернативний шлях, іншого варіанту немає. Ми розуміємо, що це все дуже складно, що за це доведеться поборотися. Але якщо порівняти нашу долю і долю наших дідів, то ми живемо в дуже оптимістичний час.

Гальмування в змінах повʼязане ще і з національним характером, коли занадто сильно поганяти – не годиться. Українці рухаються уперед швидше на волах, ніж на конях. Усі питання тому в тому, чи вистачить мудрості керівництву країни, щоб зрозуміти особливості національної ментальності. З іншого боку, головним недоліком нашої влади завжди була відсутність самостійного мислення. Єдиним аргументом для української влади завжди був такий: «А ось в Європі так, давайте і у нас зробимо так, а от у Росії сяк, давайте і у нас буде сяк». Але сьогодні в українську політику зайшло багато молодих адекватних людей. Власне кажучи, з цими людьми наші основні надії і пов'язані. Ми хотіли б вірити, що на місцевих виборах ці люди переможуть, щоб кожна людина на місцях незабаром могла зрозуміти, що змінюється у нього особисто в житті, а не в Києві і не по телевізору.

– Як рухалися Ваші письменницько-видавничі справи протягом останнього року? У якій формі дозволяють Вам бути політичні та суспільні обставини?

– З точки зору творчості – звичайно, це «бомба»! Ми присутні при фантастичних історичних переміщеннях, які повідомляють неймовірний творчий посил. З іншого боку, динаміка книговидання та книготоргівлі за нинішніх економічних обставин не може бути хорошою. Тож, якщо відповідати одним словом: все погано, але оптимістично.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG