Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 08:12

«Якби добробати залишилися, то допомогли б «Донбасу» – боєць «Шахтарська»


«Кожен віддавався на 100 відсотків, хоча знав, що є велика ймовірність уже не повернутися».

Андрій Васькін на псевдо «БТР» під час Іловайських подій воював у складі добробату «Шахтарськ». Він і далі на сході. Позивний у нього ще з часів Революції гідності: Андрій був одним із тих, хто підпалював міліцейський бронетранспортер. За понад рік боєць побував і в ролі «кіборга», воював у різних гарячих точках на фронті. Згадуючи Іловайськ у розмові з Радіо Свобода, Андрій Васькін зокрема розказав про те, що найбільше вразило: як українські танки відмовилися в’їжджати в Іловайськ, про можливість відходу «Донбасу» і про те, як виїжджали уже на авто із трьома колесами.

– Як ваша група збиралася? Чи всі пішли?

Кожен віддавався на 100 відсотків, хоча знав, що є велика ймовірність того, що звідти він не повернеться

– Комбат вишикував батальйон і каже, що ми йдемо і не знаємо, чи повернемося. Хто має бажання – йде, хто не має бажання, боїться, то того зрозуміє. Я би кожному там вклонився, тому що всі хлопці йшли, були буквально одиниці людей, і то – такого віку, що могли щось не виконати, але була й робота на базі. Кожен віддавався на 100 відсотків, хоча знав, що є велика ймовірність того, що звідти він не повернеться.

– Як ви заходили в Іловайськ?

Без артилерії мало що можна було зробити

– В Іловайськ ми заходили тричі. Перший раз – як «пушечне м’ясо», зі сторони поля, наступали на їхній забетонований уркіпрайон. Зав’язували бій, щоб корегувальники 53-ї бригади засікли їх. Були дві «Рапіри», які завдавали артилерійський удар. Потім, востаннє, ми заходили безпосередньо в сам Іловайськ. Завдання було – зробити вихід для бійців «Донбасу», які сиділи в школі. У тій школі сидів мій друг. Його ще з полону перед Новим роком звільнили. Коли ми заходили в Іловайськ, нам пообіцяли дати два танки в підтримку, бо без артилерії мало що можна було зробити.

Всі наші позиції були злиті до того, як ми зайшли туди

Наступного разу бійці «Азову» зав’язали бій із блокпостом, відтягували їхню увагу, а ми заходили з іншої сторони. Буквально за годину-півтори нас вже почали обстрілювати з мінометів. Всі наші позиції були злиті до того, як ми зайшли туди. Просиділи там десь годин пʼять, був дуже сильний обстріл 120-ти міліметровими мінометами. В ближчих будинках ми переховувалися в підвалах, потім чекали наказ.

Прийшов наказ від Авакова, щоб батальйон «Дніпро-1», «Азов» і «Шахтарськ» виходили із Іловайська. Відступали десь о 8-й вечора. Виводив нас Корчинський. Батальйон розділився на дві частини. У нас тоді КамАЗ закипів, і ми КрАЗом чіпляли машину на жорстку зчіпку. Автомобіль був із людьми.

Ми виїжджали уже на трьох колесах

Я був у першій групі батальйону «Шахтарськ». Група розвідки. Ми їхали останніми і прикривали відступ. Наша машина була дуже сильно простріляна, ще недалеко від нас розірвалася міна. Ми виїжджали уже на трьох колесах, оскільки четверте було розірване.

Сказали: «Ми в місто на танках не поїдемо, тому що там – гранатометники». Ми їм пояснюємо, що ми – піхота, ми йдемо з вами, а вони: «Ні, ми не підемо»

Коли ми підʼїхали ще на початку, то танкісти відмовилися заїжджати. Ми їм пояснюємо, що там люди чекають допомоги. Я не пам’ятаю, з якої вони були бригади, але сказали: «Ми в місто на танках не поїдемо, тому що там – гранатометники». Ми їм пояснюємо, що ми – піхота, ми йдемо з вами, будемо вас прикривати, що є снайпери, які можуть на «броні» сидіти, а вони: «Ні, ми не підемо».

Коли мені телефонував товариш із школи в Іловайську, я кажу: Валєра, а звідки у вас БК? Він каже: нам «правосєки» затягують. Значить є шляхи відступу? Він каже, що є. А чого ж ви не кинете позиції? А у них немає наказу. Я йому кажу: Валєра, вас елементарно зливають, вас тут поховають всіх. Він сказав, що не можуть відступити, бо там складна ситуація.

Лежиш там, в тій землі, і розумієш, що ти нічого не можеш зробити

Був такий момент, коли розумієш, що тебе просто посилають, як кусок м’яса, щоб це просто рахувалося для галочки, що щось робилося. З патріотизмом, тією людською відданістю, яка була в добровольчих батальйонах, там навіть ніхто не рахувався. Лежиш там, в тій землі, і розумієш, що ти нічого не можеш зробити, а тобі ставлять завдання, вимагають те, що неможливо зробити. Це найбільше добивало, великий емоційний удар. Ми могли б щось зробити, коли б щось дали, якийсь мінімум, багато не просили. Дайте пару танків, БМП, пару мінометів і все. І все було б інакше.

– Як Ви відходили?

Якби ми, добробати, залишилися там – хай нас там було небагато, до 400 людей – ми би могли там наробити шуму

– То був наказ Авакова. Я не розумію, чому був такий наказ, бо якби ми, добробати, залишилися там – хай нас там було небагато, до 400 людей – ми би могли там наробити шуму. Ще б могли допомогти хлопцям з «Донбасу» у будь-якому випадку. Так все легко не пройшло б!

– Якщо б взяли Іловайськ, що було б далі?

Нам не давали нормально боротися

– Я думаю, що розвиток подій був би зовсім інакший, і ми давно би були в Донецьку. Хоча в Донецьк ми свого часу могли теж зайти, але комусь це було не вигідно, звісно, щоб ми туди зайшли і все швидко завершили. Тому нам і не давали зброю, хоча я вважаю, що в Україні її достатньо. Якщо, наприклад, в батальйону «Дніпро-1» були АГС, то нам їх просто не давали. Якщо у нас був би АГС, то ми б ще більше зробили. Насправді, нам не давали нормально боротися.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG