Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:09

«Гусям російським» до останнього давали змогу піти з України – полковник ЗСУ про Іловайськ


«В штабі зрозуміли, що йде пряме вторгнення» – полковник ЗСУ про Іловайськ

«Іловайська трагедія» розділила війну на сході України на два періоди. Перший етап був суто антитерористичною операцією, війною із бойовиками, а от після вторгнення російських військ війна змінилася. Про це Радіо Свобода розповів полковник, перший заступник командувача ракетних військ та артилерії Збройних сил України Юрій Ярусевич. Він розповів, як під Іловайськом підрозділам української армії вдарили в спину і чому бойовикам до останнього давали змогу залишити Україну, яку роль в операції відіграли кадрові російські військові та чому на цьому напрямку було недостатньо військ.

Під час серпневих подій полковник Збройних сил України Юрій Ярусевич виконував обов’язки спочатку керівника штабу відділу ракетних військ та артилерії штабу АТО, а потім очолив цей відділ. Він координував роботу далекобійної та реактивної артилерії на всій території зони АТО.

Зараз Ярусевич очолює штаб та є першим заступником командувача ракетних військ та артилерії Збройних сил України.

Як все починалося

– Перш ніж розповідати про Іловайськ, треба розуміти, у якому стані були наші війська до Іловайська. Вже станом десь на 20 серпня силами антитерористичної операції були виконані завдання щодо блокування Донецька, Горлівки, Луганська, інших населених пунктів. Ми унеможливили постачання зброї, боєприпасів та продуктів харчування для бойовиків, які перебували в Луганську та Донецьку.

Національна гвардія України, яка мала наказ зачистити це місто від бойовиків, вв’язалася у вуличні бої, їм не вдалося виконати своє завдання повністю

Половину Іловайська взяли під контроль, навколо міста були наші блокпости. Але Національна гвардія України, яка мала наказ зачистити це місто від бойовиків, вв’язалася у вуличні бої – отже, їм не вдалося виконати своє завдання повністю.

Ми вивчали міжнародне гуманітарне право, тому застосування артилерії, зокрема важкої та реактивної, по населених пунктах в нас не викликало якоїсь ейфорії. Навпаки: кожна ціль відпрацьовувалася таким чином, щоб якнайменше завдати шкоди мирному населенню. Тому, звичайно, по самому Іловайську артилерія працювати не могла.

Не було сенсу стріляти по місту, тому що війна йде не за те, щоб забрати територію, а за те, щоб відвоювати душі та розум людей. Яке було б ставлення тих жителів, якщо б ми почали застосовувати у повному обсязі артилерію по місту? Ми здійснювали удари поблизу Іловайська по окремих об'єктах, але не по міських кварталах. Отже, наша далекобійна артилерія та реактивні системи залпового вогню постійно надавали вогневу підтримку підрозділам Національної гвардії.

«Росія почала вторгнення в ніч на День Незалежності»

З 23 серпня ми в штабі АТО почали отримувати повідомлення про відчутне підсилення вогневого впливу на наші підрозділи саме з території Росії – такі повідомлення ми отримували від начальників секторів, зокрема «А» та «Д», з району Луганська, а також від підрозділів поблизу кордону із Росією. Командири повідомляли, що обстрілюють саме командні пункти секторів бригад та артилерійські батареї. Ми раніше розуміли, що таке може статися, тому що противник був не згоден з тими вигідними позиціями, які ми зайняли й утримували.

Командний пункт сектора «Д» та підрозділи 51-ї окремої механізованої бригади були обстріляні саме з Росії

Також на той час ми контролювали якщо не весь кордон, то більшу його частину. Не потрібно замовчувати, що командний пункт сектора «Д», артилерійські батареї цього сектору та підрозділи 51-ї окремої механізованої бригади, були обстріляні саме з Росії. По них відпрацювали реактивні системи залпового вогню та далекобійна артилерія.

Обстріли максимально велися з території Росії, а відповідний наказ начальника Генштабу забороняв відкриття вогню

Події ставили нас в глухий кут: обстріли максимально велися з території Росіії, а відповідний наказ керівника АТО та начальника Генштабу забороняв відкриття вогню в бік суміжної держави, щоб не спровокувати подальші дії росіян.

Ми знали й готувалися до того, що може бути вторгнення Росії, але ніхто в це тоді не вірив

В ніч на 24 серпня політичне керівництво Росії цинічно розпочало неоголошену війну, і для нас це було несподіванкою

Ми знали й готувалися до того, що може бути вторгнення Росії, але, відверто кажучи, ніхто в це тоді не вірив. Звісно, прораховувалися відповідні співвідношення сторін і засобів, велася якась розвідка, ми знали, яке озброєння є у ймовірного противника. Але в ніч на 24 серпня політичне керівництво Росії цинічно розпочало неоголошену війну, і для нас це було несподіванкою. Спочатку думали, що це може бути імітація – захід техніки на 5–6 кілометрів на територію України і відхід у зворотному напрямку. Раніше таке траплялося – російська артилерія стріляла з території Росії, з так званого «нуля», лінії кордону, і навіть із заходом на територію України вглиб на 2–3 кілометри.

«Підрозділам української армії вдарили в спину»

В штабі зрозуміли, що йде пряме вторгнення, але наші війська були відправлені вглиб зони АТО

В штабі зрозуміли, що йде пряме вторгнення, але наші війська були відправлені вглиб зони АТО – до населених пунктів Червоний Луч, Сніжне, Торез та інші, які були підконтрольні бойовикам. Завданням підрозділів було відрізати бойовиків від кордону. Отже, ми мали противника з одного боку, а отримали – з іншого боку, ще й переважаючі сили. А коли людина розуміє, що їй б’ють в спину, а вона нічого не може зробити – це, скажімо так, дуже сковує дії.

Підрозділи Національної гвардії, зокрема батальйон «Донбас», не були в оточенні. Якщо подивитися на карту, ви побачите, що Іловайськ ділиться на дві частини залізницею. І західна частина Іловайська перебувала під контролем Національної гвардії.

Війна взагалі поділилася на два етапи. Перший етап був суто антитерористичною операцією, війною із бойовиками

Втім, другий етап війни розпочався із з початком вторгнення

Питають: чому не працювала артилерія по місту? Я хочу вам сказати, що війна взагалі поділилася на два етапи. Перший етап був суто антитерористичною операцією, війною із бойовиками. Ми мали лише перекрити маршрути постачання бойовиків зброєю, боєприпасами та матеріально-технічними засобами і таким чином позбавити їх можливості продовжувати подальші бойові дії, а не знищувати міста та села. Але увесь час я працював із заступником командувача Нацгвардії і ми здійснювали вогневе ураження по тих цілях, які вони вказували. Втім, другий етап війни розпочався із з початком вторгнення.

«Бойовикам до останнього давали змогу залишити Україну»

Керівництво АТО надавало можливість «гусям російським» і всім, хто воював в Україні за «русский мир», вийти через кордон

– На першому етапі – це було лише блокування, перед нами не стояло завдання знищити міста. Чому, наприклад, з Донецька залишили вільну дорогу? Чому залишили також з Луганська одну дорогу до кордону з Росією? Керівництво АТО надавало можливість «гусям російським» і всім, хто воював в Україні за «русский мир», вийти через кордон. Ще 20 серпня автодорогу біля Іловайська залишали сепаратистам та російським найманцям, щоб вони відходили до свого кордону.

За нашими даними, в бік Іловайська рухалося дві батальйонно-тактичні групи військ Росії

За нашими даними, в бік Іловайська, на Кутейникове, рухалося дві батальйонно-тактичні групи військ Росії. У нас не було свіжих підготовлених на той час військ, які б могли дати відсіч. Але наші війська постійно відчували допомогу, особливо далекобійної артилерії та реактивних систем, зокрема ракетного комплексу «Точка-У».

Росія настільки щільно наповнила зону АТО засобами протиповітряної оборони, що ракетні війська і артилерія стали основним засобом вогневого ураження

Регулярні російська війська постійно були під нашим вогневим впливом, ми могли їх діставати включно до Новоазовська. Росія настільки щільно наповнила зону АТО засобами протиповітряної оборони, що ракетні війська і артилерія стали основним засобом вогневого ураження. Але коли при виході з Іловайська російські війська цинічно розстрілювали українську армію, я особисто знаю, що працювала наша авіація – хлопці летіли буквально на смерть. Там був збитий один літак, наскільки я знаю, пілот залишився живий.

«Під Іловайськом противника втримали, але величезною ціною»

Іловайськ – це була трагедія. Загинуло багато наших воїнів – це горе для держави, горе для суспільства, горе для матерів

– Хочу вам сказати, що Іловайськ – це була трагедія. Але у кожної поганої справи є причини, які до цього призвели, та є наслідки. Так, загинуло багато наших воїнів – це горе для держави, горе для суспільства, горе для матерів. Але всі розуміють, чому вони там стояли. Іловайськ ці 4 дні залишався форпостом нашої оборони.

28–30 серпня регулярні підрозділи російської армії повинні були оволодіти містом Маріуполь. Крім трагедії, Іловайськ – це й подвиг наших воїнів

Не Іловайськ був головним. На мою думку та на думку багатьох військових фахівців, приблизно 28–30 серпня регулярні підрозділи російської армії повинні були оволодіти містом Маріуполь. Відрізати нас від Азовського моря та за сприятливих умов просунутися вглиб нашої країни. Крім трагедії, Іловайськ – це й подвиг наших воїнів.

На тому напрямку в нас, мабуть, не було сил та засобів, щоб якось змінити ситуацію – цей напрямок не був пріоритетним

Є кілька причин «Іловайської трагедії». По-перше, ми не оволоділи повністю містом. Також на тому напрямку в нас, мабуть, не було сил та засобів, щоб якось змінити ситуацію – цей напрямок не був пріоритетним.

Під час Іловайська проходили дуже важливі події в Луганську та Луганській області, зокрема Новосвітлівка, Хрящувате, Луганський аеропорт та інші. Також йшли бої за контроль над місцевою трасою, яка йде до кордону з Росією. 450 кілометрів лінії зіткнення – це дуже багато.

Відіграло свою роль і вимушене залишення позицій силами та засобами сектору «Д». В операціях підрозділів Росії на території України брали участь навіть курсанти морських училищ

Відіграло свою роль і вимушене залишення позицій силами та засобами сектору «Д». Чому так сталося? Я сказав, був дуже сильний вогневий вплив з території Росії. За моєю інформацією, в операціях підрозділів Росії на території України брали участь навіть курсанти морських училищ.

Можна згадати і про 51-у бригаду, яка залишила позиції, і про інші. Щодо підрозділів, за які я ніс відповідальність, скажу і про 26-у артилерійську і про окремі дивізіони, які були в секторі «Д» – вони вийшли з мінімальними втратами. Вихід підрозділів із сектору був дуже важкий та не до кінця спланований – зачепитись за землю було майже неможливо. Обстріли велися як з боку сепаратистів, так і з боку Росії.

Результатом Іловайська стало, зокрема, те, що підрозділи противника вийшли на рубіж по річці Кальміус, хоча пізніше, в результаті рейдів аеромобільних бригад та завдяки мужності десантників, ми відвоювали деякі позиції, корисні для нашої оборони.

Також ми щільно працювали по підрозділах російської армії та загонах бойовиків, зокрема з 26 по 28 серпня – це було планове знищення противника у тому напрямку.

«Добровольці ставили ультиматуми генералові Хомчаку»

Деякі батальйони підставили свої позиції та підставили інших – це була ще одна причина Іловайська

Ні для кого не є секретом поведінка деяких батальйонів територіальної оборони. Наприклад, батальйон «Прикарпаття» – їх зустрічали вдома з квітами, коли вони повернулися, але ж вони насправді покинули позиції! Крім того, керівники інших батальйонів ставили ультиматуми командувачеві сектору генералові Хомчаку: «або ви нас виводите з Іловайська, або ми виходимо самі». Отже, деякі батальйони підставили свої позиції та підставили інших – це була ще одна причина Іловайська.

В першій частині серпня ми думали, що у вересні-жовтні все закінчиться. 5 вересня я для себе особисто вирішив: дякувати Богу, що ми змогли спинити противника на тих рубежах, де він є зараз.

28 серпня я був в районі Волновахи-Маріуполя. Наше завдання було просте: будь-яким способом зупинити просування ворога на Маріуполь. Я думаю, що наші підрозділи, зокрема реактивна артилерія, впоралися із цим завданням. Минув рік, Маріуполь – український, також відстояли Запорізьку, Херсонську, Миколаївську, Одеську області.

Якби тоді успіх противника був такий, як в Криму, то кримське угрупування, найімовірніше, вдарило б нам в спину. Але ж цього не відбулося!

Якби тоді успіх противника був такий, як в Криму, то кримське угрупування, найімовірніше, вдарило б нам в спину. Але ж цього не відбулося!

Сьогодні про Іловайськ багато хто розказує. Але уявіть батальйон (це десь 450 людей), і завдання ставиться безпосередньо командирові батальйону. Він ставить завдання командирам рот, ті передають їх командирам взводів. Прості солдати не знають завдання батальйону – їм показують, куди треба стріляти, куди наступати та куди, у гіршому випадку, відступати. Якщо б усі солдати знали завдання батальйону – цього батальйону б не було, інформацію б злили противникові.

«Інформацію про кількатисячні втрати росіян вважаю адекватною»

Якщо б армію 23 роки не розвалювали, якщо б фінансували її хоча б на рівні 3% ВВП, якщо б ми мали більше зброї, більше натренованих людей – ми могли б воювати зовсім інакше

Я знаю, що російські окупанти зазнали втрат внаслідок стрільби нашої артилерії – і біля Новоазовська, і в Докучаєвську, і під Савур-Могилою, і під Кутейниковим. Вільної дороги в Україну їм не було – вони були під постійним вогневим впливом. Було цього достатньо? Напевно, ні. Якщо б армію 23 роки не розвалювали, якщо б фінансували її хоча б на рівні 3% ВВП, якщо б ми мали більше зброї, більше натренованих людей – ми могли б воювати зовсім інакше.

Але минулого року армія склеювалася з частин, з тих підрозділів, які не встигли розформувати, трималася лише на патріотизмі наших військових.

Після вторгнення російських військ війна змінилася. Зараз вона позиційна

Після вторгнення російських військ війна змінилася. Зараз вона позиційна. Збройні сили України мають утримати той рубіж, на якому вони перебувають. Також зараз йде війна дипломатії не лише України, а, напевно, всього світу, з однією «недолюдиною», яка в XXI сторіччі це все затіяла.

Весь світ розуміє, що ми не ведемо війну із партизанами, які придбали все у «воєнторзі». Я думаю, що і росіянам вже набридло ховати своїх дітей

Весь світ розуміє, що ми не ведемо війну із партизанами, які придбали все у «воєнторзі». Ми бачимо, яка кількість техніки, новітнього озброєння, регулярних військ Росії. Я думаю, що і росіянам вже набридло ховати своїх дітей.

Кілька днів тому з’явилася інформація про надання грошової допомоги солдатам російської армії – повідомляють приблизно про 2 тисячі загиблих. Я вважаю цю інформацію адекватною. Я сам навчався у Росії, причому з деякими друзями мені довелося розірвати відносини. Але інші друзі та родичі розказують про масові поховання, зокрема, морських піхотинців Північного флоту під Мурманськом. Знаєте, з навчань по 40–50 загиблих солдат не привозять.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG