Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 21:01

«Сепаратисти прикривалися цивільними» – «спецназівець» про Донецький аеропорт


Бойовики угруповання «ДНР» у Донецькому аеропорті. 26 травня 2014 року

Бойовики угруповання «ДНР» у Донецькому аеропорті. 26 травня 2014 року

«З житлового будинку вони вели вогонь із ПЗРК. Ми запитали старшого, чи можемо «працювати» по тій вогневій точці, він сказав: «Ні в якому разі»

Олена Гурмач і Ярослава Трегубова

Київ – ­Олександр, боєць 3-го полку спеціального призначення ЗСУ, тримав оборону Донецького аеропорту п’ять місяців: з квітня до вересня 2014 року, аж поки його не поранили. Він розповідає, як охорона аеропорту впустила бойовиків, як сепаратисти вмовляли здати летовище без бою, а також про подолання психологічного бар’єру першого бою, подвиг водіїв підрозділу і «вбивчий» вплив російської пропаганди.

– 6 квітня ми були на казарменому режимі. Увечері нам сказали збиратися, видали боєприпаси, зброю, необхідні речі. Ми повантажилися на «Урали» і поїхали до Кривого Рогу. Там сіли на літак, пам’ятаю, його бортовий номер – 413. Потім його збили у Луганському аеропорту.

Ми не знали, куди летимо, доки не прочитали через ілюмінатори слово «Донецьк» на аеропорту. Коли ми увійшли, нас одразу розмістили, але у новий термінал не пустили, мовляв, там люди.

Наступного дня я повідомив сім’ї, що перебуваю в Донецьку. На той період там було тихо, тому рідні особливо не хвилювались.

Перший штурм

– Усе змінилося одразу після виборів – з неділі на понеділок 26 травня відбувся перший штурм. За день до цього, о 10 годині вечора, сепаратисти намагалися провести розвідку, під’їхали до нас майже впритул і зайняли позиції. Ні вони, ні ми вогонь не відкривали. Вони постояли і поїхали.

Наступного дня ми розділилися: половина перебувала на постах, половина – відпочивала. Я був на посту. До нас під’їхали і сказали: «У нас гості». Ніхто з нас до пуття не розумів, у що це може вилитися, що робити і як себе поводити. Відверто скажу, стало страшно.

Сепаратисти без перешкод зайшли до нового терміналу, охорона опору не чинила, хоча мала автоматичну зброю

Сепаратисти психологічно тиснули на нас: зайняли вищу домінуючу точку, розгорнули там зброю. Без перешкод зайшли до нового терміналу, охорона опору не чинила, хоча мала автоматичну зброю.

Перед цим нам заборонили там перебувати, сказали, що озброєні люди не потрібні, не варто лякати людей, тоді літаки літали. А сепаратистів, по суті, вони просто впустили…

Перед цим нам заборонили там перебувати, сказали, що озброєні люди не потрібні, не варто лякати людей, тоді літаки літали. А сепаратистів, по суті, вони просто впустили…

Бойовики підійшли до нас о 3 годині ночі, а бій почався о 13-й з копійками. З третьої ночі до першої години дня точилися дискусії – вони вийшли на наші частоти й психологічно «обробляли». Казали, що повбивають нас.

З ними спілкувався лише один із наших старших командирів. Він уміло – і це його велика заслуга – затягував час. Доки цей командир відволікав увагу сепаратистів, інший спілкувався зі штабом і чекав, коли скоординують роботу авіації.

Ми ж з сепаратистами не спілкувалися, розуміючи, що перед боєм зайві емоції недоречні. І так було важко, перший бій… Ми, як могли, підтримували один одного і намагалися поводитися так, щоб не вводити в паніку товаришів. На той час це було найголовнішим.

«Лише одна військова частина ЗСУ в Донецьку не здалася»

– Вороги вимагали від нас здати зброю – тоді, казали, випустять. До речі, за тиждень до того у такий спосіб роззброїли міліціонерів: взяли в облогу, психологічно натиснули, і ті здали зброю. Можливо, навіть із тієї самої зброї по нас вели вогонь. Вони сподівалися, що ми так само відійдемо, і обійдеться без втрат.

Дуже багато військових частин в Донецьку здали за домовленістю, за «кримським сценарієм»

Загалом, дуже багато військових частин в Донецьку здали за домовленістю, за «кримським сценарієм». Брали в облогу, налагоджували зв’язок і казали: «Ви стріляєте – ми стріляємо. Ви у нас не цілитесь – ми у вас не цілимося. Ви відстрілюєте весь боєкомплект. Кажете, що виходите. Здаєте зброю. Ви чинили опір. До вас нема ніяких претензій, але ви вирішили врятувати людей». Отак домовлялися.

Єдина військова частина, яка не здалася, – це частина протиповітряної оборони поблизу Донецького аеропорту. До них приїжджали, але командир сказав: «Ні!»

Єдина військова частина, яка не здалася, – це частина протиповітряної оборони поблизу Донецького аеропорту. До них приїжджали, але командир сказав: «Ні!» Це єдина військова частина Збройних сил України в Донецьку, яка не здалася.

«Сепаратисти прикривалися цивільними»

Основним психологічним ударом для сепаратистів стала робота авіації. Зайшли два Су-24 і здійснили по два удари. Заходили з боку сонця, так красиво, професійно

– Основним психологічним ударом для сепаратистів стала робота авіації. Зайшли два Су-24 і здійснили по два удари. Заходили з боку сонця, так красиво, професійно. Ми прикривали тил.

Але у противника теж було своє прикриття – із житлового будинку вони вели вогонь із ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс – ред.) Їхня ракета пішла по літаку, але йому вдалось ухилитися.

Ми запитали старшого, чи можемо «працювати» по тій вогневій точці, він сказав: «Ні в якому разі». Вони вели вогонь по нас – ми не відповідали

Сепаратисти, фактично, прикривались цивільними. Ми запитали старшого, чи можемо «працювати» по тій вогневій точці, він сказав: «Ні в якому разі». Вони вели вогонь по нас – ми не відповідали. Той день пройшов без втрат, тільки двоє поранених.

Ми перебували у сріблястому ангарі. Дії сепаратистів були, скажімо так, хаотичні. Вони пробували наступати зі стрілецькою зброєю, але після першого авіаудару у них почалася паніка. Бойовий дух «підупав», бо зрозуміли, що немає сенсу автоматами воювати проти літака. До того ж, після першого удару ніхто не знав, чи буде другий. Ми ж тримали позиції, вели вогонь – виконували свою роботу. Бій тривав дві доби.

Український гелікоптер Мі-24 під час операції зі звільнення Донецького аеропорту. 26 травня 2014 року

Український гелікоптер Мі-24 під час операції зі звільнення Донецького аеропорту. 26 травня 2014 року

«Якби всі воювали так, як добровольці, ця війна була б переможною ходою»

– Після першого військового досвіду вже стало видно, хто є хто: на кого можна покластися, а хто зовсім непридатний для війни. Було таке, що люди забивалися в куток, і все. Лише тепер я можу сказати, що не всі підходять для армії. Це суто генетично, інстинкт самозахисту – або ти нападаєш, або лише захищаєшся.

Добровольці знають, куди вони йдуть. Це основне. Якби всі воювали так, як добровольці, ця війна була б переможною ходою

Добровольці знають, куди вони йдуть. Це основне. Якби всі воювали так, як добровольці, ця війна була б переможною ходою. Серед мобілізованих є толкові люди, але їх небагато. І найголовніше – вони погано навчені.

Військовослужбовці, які служили, мають елементарне уявлення про тактику: вони знають, як поводити себе. А непідготовленим під час бою командир постійно говорить: кому куди йти та що робити. І якщо раптом щось трапиться з командиром, вони стають не бойовою одиницею, а непідготовленими людьми з автоматами, і все. Тому головне завдання командира – навчити своїх людей, щоб у разі необхідності звичайний солдат зміг повести за собою людей.

Наші командири навчали нас усьому: стріляти зі всіх видів зброї, водити всі види техніки, і навіть ті люди, які не мали водійських прав, не вміли водити, вони там навчилися їздити на легковому транспорті, потім на вантажному – на «Уралах», на «Зилах» – кожен міг стрибнути за кермо і повести технічний засіб при потребі.

Дуже добре спрацювали водії з нашого полку. Вони врятували багато техніки. Вони ходка за ходкою під вогнем перегнали всю техніку. Як казали: чи зухвалі, чи відчайдушні

Дуже добре спрацювали водії з нашого полку. Вони врятували багато техніки. Вона стояла не по-бойовому, а рядочком, одна машина за одною у зоні досяжності стрілецької зброї сепаратистів. Хлопці удвох сідають в машину, їдуть, далі один вискакує, сідає за іншу. Одну ставлять – наступну беруть, і так вони ходка за ходкою під вогнем перегнали всю техніку. Як казали: чи зухвалі, чи відчайдушні.

«Тіло загиблого товариша не могли вивезти місяць»

– Переломний момент був, коли Стрєлков вийшов зі Слов’янська і зайшов у Донецьк. На третій день він вирішив штурмувати аеропорт. А ми вже були певний час в оточенні, зрозуміли, що робити, як вести вогонь і не підпускати піхоту, прострілюючи досить велику дистанцію. Принаймні, тоді вони не задіювали проти нас техніку, був звичайний стрілецький бій. Пізніше сепаратисти почали використовувати БМП.

Коли зайшла БМП, пост наш розстріляли, й у нас був перший загиблий. Уламок влучив у бронежилет, між пластинами, коли хлопець розвернувся, щоб відійти до поста. Близько місяця його тіло не могли вивезти, бо ми були в оточенні. Кільце розірвали десь у серпні чи в кінці липня.

«Українських каналів не було, дивилися російські»

Дивлюсь телевізор, речник Лисенко заявляє, що, за неперевіреною інформацією, Донецький аеропорт захоплений. Думаю: вийду на балкон, подивлюся – захопили нас чи ні. Вийшов – та нє, не захопили

– Сиджу, дивлюсь телевізор, речник Лисенко заявляє, що, за неперевіреною інформацією, Донецький аеропорт захоплений. А я в аеропорту сиджу і дивлюся телевізор. Думаю: вийду на балкон, подивлюся – захопили нас чи ні. Вийшов – та нє, не захопили. Зайшов.

Росія своє пропагандою зробила цю війну. Пропаганда у них дуже сильна. У нас поранені хлопці на пости не ходили, відпочивали. Дивились телевізор, але оскільки українських каналів не було, то дивилися російські канали. Через дві доби виходять вони з кімнати відпочинку і кажуть: «У нас складається враження, що ми не за тих воюємо». Розумієте?! Це кажуть військові люди, які розуміють стан справ і знають, що і як. А що говорити про тих пересічних громадян, які це чують, і не протягом двох днів, а постійно, день у день. Усе, що там кажуть, вони сприймають за чисту монету.

Поранення і евакуація

– Поранення я отримав у вересні, коли ми виїхали на допомогу. Наш бортовий «УАЗік» був виведений з ладу. Ми зайняли оборону. Нас обстрілювали з РПГ (ручний протитанковий гранатомет – ред.), і в мене влучили осколки. Усе пішло, в основному, в бронежилет і праву руку. У вересні я виїхав, мене перевели на лікування.

На початку жовтня вийшли військовослужбовці, з якими я там був, їх замінили інші.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG