Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 13:58

Як комуністичний режим «ламав хребет польському суспільству» і не зламав


«Комуністи помилялися, коли вважали, що вони контролюють усі сфери життя в країні. Своєрідною тріщиною у системі була відносна свобода»

Варшава – Комуністи керували Польщею 45 років. В останні роки їхнього правління валовий національний дохід Польщі на душу населення становив приблизно половину від аналогічних показників Португалії чи Іспанії. Натомість перед вибухом Другої світової війни ці показники були майже однакові. Чотири десятиліття накинутого ззвоні режиму – це також атмосфера страху й деморалізації польського суспільства. Про це нагадують польські історики, які досліджують повоєнну історію Польщі. Вони переконані, що у світі краще розумітимуть поляків, їхнє занепокоєння імперськими ресентиментами Росії, якщо знатимуть, яким чином в польській державі насаджувався комунізм.

Коли звільнена від гітлерівської Німеччини Польща опинилася під владою Сталіна, найстрашнішими були перші десять років комуністичного режиму. Тоді в країні тривали масові комуністичні репресії, розповідає професор Анджей Пачковський, автор розділу присвяченого повоєнним подіям у Польщі у міжнародної монографії «Чорна книга комунізму». Цю книжку видано багатьма мовами.

Історик розповідає, що жертвами сталінізму стали найрізноманітніші прошарки населення країни. Режим тих років був настільки жахливим, що навіть наступні покоління поляків відчували страх перед владою.

У роки сталінізму в Польщі, коли цей терор був тотальний, тоді виконували вироки смерті, а десятки тисяч опинилися у в’язницях за політичні погляди. Результати цього терору відчувалися до 1989 року

«У роки сталінізму в Польщі, коли цей терор був тотальний, тоді виконували вироки смерті, а десятки тисяч опинилися у в’язницях за політичні погляди. Результати цього терору відчувалися до 1989 року, бо більшість суспільства вела себе обережно, панували подвійні стандарти: одне говорили вдома, інше – на роботі. Люди брали участь у масових заходах ораганізованих комуністами. Почуття загрози, небезпеки висіло у повітрі довго ще й після 1956 року, тобто після сталінізму. Навіть «Солідарність» не зуміла остаточно зруйнувати цю атомосферу страху, зокрема, через введення воєнного стану, який був нагадуванням влади про те, на що вона здатна, якщо якісь суспільні групи йдуть проти неї», – говорить Пачковський.

Чому в 1945-му не було такого опору, як у 1939-му?

Професор Ян Жарин, історик з польського Інститутуту національної пам’яті, наголошує на тому, що з Другої світової війни Польща вийшла дуже ослабленою, адже була економічно зруйнована і втратила 16 відсотків своїх громадян. Крім цього, поляки, які опинилися під владою Москви вважали, що Захід їх зрадив.

Тому, пояснює Жарин, у 1945 році не було такої потужної мобілізації населення країни, щоб протистояти комунізму, як у 1939-му, коли на країну напала гітлерівська Німеччина. Втім, наголошує він, навіть за таких вкрай несприятливих умов, в країні був героїчний опір радянській окупації, участь в якому брали десятки тисяч людей.

У збройній боротьбі з тоталітаризмом впродовж 1944-1956 років загинуло до 59 тисяч людей, а через політичні в’язниці пройшло 250 тисяч людей. Це певною мірою показує, як режим ламав хребет польському суспільству

«В період запровадження сталінського режиму з одного боку маємо героїчні вчинки – це 200 тисяч учасників антикомуністичного підпілля, які виступили проти режиму всупереч політичній реальності. Щоправда, тодішня польська молодь бачила як героїзм, так і колаборацію. У збройній боротьбі з тоталітаризмом впродовж 1944-1956 років загинуло до 59 тисяч людей, а через політичні в’язниці пройшло 250 тисяч людей. На початку 1953 року у в’язницях і таборах праці було 118 тисяч осіб. Це певною мірою показує, як режим ламав хребет польському суспільству», – сказав Ян Жарин.

Москва тримала над польськими комуністами «захисну парасольку»

Анджей Пачковський звертає увагу на те, що Сталін поставив собі за мету створити у Варшаві більш ніж лояльний до Кремля польський уряд методом батога і пряника.

У Москві вважали, що Польща повинна бути не просто лояльним партнером, вона повинна бути схожою на Радянський Союз

«Ці заходи були спрямовані на те, щоб ослабити, ліквідувати, маргіналізувати всі ті політичні сили, які мали іншу концепцію Польщі, ніж Сталін, які прагнули незалежної Польщі, можливо навіть дружньої для СРСР, та все ж незалежної. Тож ці сили викорінювалися шляхом репресій. Водночас підтримка надавалася всім тим політичним силам, які підтримували політику Сталіна. Над ними створили так би мовити захисну парасольку. У Москві вважали, що Польща повинна бути не просто лояльним партнером, вона повинна бути схожою на Радянський Союз», – розповідає він.

Як пояснює Пачковський, спершу прорадянські сили у Польщі були нечисельними. Та присутність Червоної армії і дивізій НКВС на польській території забезпечила цим силам підтримку, тож вони швидко опанували всі щаблі влади.

Історики наголошують на тому, що Кремль створював політичну еліту повоєнної Польщі з лояльних до нього так званих комінтернівських кадрів, тобто тих польських комуністів, які співпрацювали з Москвою, були на її утриманні ще в 1930-ті роки. Згодом комуністична влада почала запрошувати у свої лави представників молодших поколінь, яким обіцяли блискучу кар’єру та доступ до різних матеріальних благ. Ян Жарин говорить про мільйони циніків, які в період пізнього комунізму йшли на змову із власним сумлінням, аби тільки влаштувати власне життя.

Програма поневолення Польщі, як і перед тим України, включала план колективізації села. Як і українські селяни, так і польські господарі не поспішали в колгоспи. На щастя, для польських селян колективізація припинилася з кінцем сталінізму.

У 1955-1956 роках Польща серед інших комуністичних країн була тією державою, в якій було найменше колгоспів

«У Польщі в роки совєтизації не надто вдалим був процес колективізації. У 1955-1956 роках Польща серед інших комуністичних країн була тією державою, в якій було найменше колгоспів. А після 1956 року лідер польських комуністів Ґомулка відмовився від курсу на колективізацію села. Тож Польща відрізнялася від інших комуністичних країн тим, що в країні функціонувала потужна католицька церква та розвинутий приватний сектор у сільському господарстві», – розповідає Пачковський.

Пачковський наголошує також на тому, що іншим важливим фактором легітимізації комунізму в Польщі була так звана німецька загроза. Влада лякала польське суспільство Німеччиною, яка, начебто, може піддавати сумніву повоєнні кордони польської держави, в межах якої опинилися колишні німецькі землі. Мовляв, польський народ мусить об’єднатися навколо комуністів, аби не допустити до повторення війни і зміни кордонів.

У 1950-ті поняття «колаборація» стало більш розмитим

Ян Жарин каже, що з часом комуністична пропаганда вплинула на настрої значної частини польського суспільства. Приблизно в середині 1950-х років чимало поляків зробили висновок, що комунізм прийшов у Польщу надовго, тому треба якось пристосовуватися до цієї системи.

«Це змінилося після 1956 року, під час так званої малої стабілізації. Нові покоління поляків були пригнічені. Багато хто вважав, що Польша стала комуністичною назавжди, а життя, мовляв, одне, тож треба пристовуватися. У зв’язку з цим значення слова «колаборація» стало більш розмитим. У 60-ті роки більшість суспільства була переконана: якщо ми повстанемо, то матимемо у Польщі «Будепашт-56» або «Прагу-68», – зазначає історик.

Втім, наголошують польські історики, комуністи помилялися, коли вважали, що вони контролюють усі сфери життя в країні. За словами Пачковського, своєрідною тріщиною у системі була відносна свобода, якою в Польщі користувалася католицька церква.

Комуністична влада впродовж 1949-1956 років намагалася підпорядкувати собі католицьку церкву у Польщі. Цей процес не довели до кінця

«Комуністична влада впродовж 1949-1956 років намагалася підпорядкувати собі католицьку церкву у Польщі, так як це комуністам вдалося зробити, скажімо, з православними церквами в Росії чи в Румунії, або з лютеранськими церквами у Східній Німеччині. У Польщі цей процес підпорядкування церкви не довели до кінця, зокрема, через те, що щодений опір суспільства був надто сильний», – пояснює він.

Ян Жарин говорить, що в 1960-1970 роках так званій комуністичній етиці, яку пропагувала держава рішуче протистояла церква. Вона нагадувала суспільству, що людина повинна бути цілісною, вона не складається з двох осіб – приватної і публічної. А саме таку двоїсту мораль накидали суспільству комуністи. У 1966 році, коли Польща відзначала тисячоліття хрещення, натовпи людей брали участь у церковних урочистостях.

«Це було таке релігійне очищення від комуністичного релятивізму», – каже Ян Жарин.

А коли у 1979 році до Польщі вперше приїхав із візитом Папа Римський Іван Павло ІІ, поляки під час масових урочистостей побачили, як насправді мало в країні комуністів. Незгідні з комуністичним режимом, говорить Ян Жарин, так би мовити, провели перекличку. З усвідомленням того, насільки мізерною силою є комуністи народилася «Солідарність», яка поклала край комуністичному режиму, а з ним і залежності від Москви.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG