Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 15:55

Путін виграв свою війну в Україні – The Washington Post


Обличчя війни. Портрет Путіна із гільз, привезених з Донбасу, створила українська художниця Дар'я Марченко (©Shutterstock)

Обличчя війни. Портрет Путіна із гільз, привезених з Донбасу, створила українська художниця Дар'я Марченко (©Shutterstock)

За свою «перемогу» Путіну довелося заплатити велику ціну. Економіка Росії спотикається, його репутація постраждала, а сама країна повертається до внутрішнього безладу і невдоволення, – пише оглядач Марвин Калб у статті в газеті The Washington Post

Тема війни в Україні зникла з перших шпальт. Вісімнадцять місяців тому, коли російський президент Володимир Путін анексував Крим і відтак спровокував «проросійське повстання» на Донбасі, Україна була першою новиною в ЗМІ, – пише науковий співробітник Інституту Брукінґса Марвин Калб у газеті The Washington Post.

Путіна всі піддали осуду, а проти Росії були запроваджені економічні санкції. Відносини між Сходом і Заходом вкрай погіршилися, і дипломати вказували на можливість спалаху нової «холодної війни».

Україна, як епіцентр європейської кризи, втратила свою актуальність

Нині Україна, як епіцентр європейської кризи, втратила свою актуальність, зазначає Калб. Однією з причин є поява інших подій: від глобальних економічних потрясінь і напливу арабських і африканських мігрантів в Європу до розпалу президентських перегонів у США.

Але є й інша, не менш важлива причина. За ознаками, Путін виграв свою маленьку війну в Україні, а його західні критики стоять осторонь і лише спостерігають та безпорадно лютують.

Приблизно рік тому Путіну довелося приймати одне з найважливіших рішень свого президентства: або укласти компромісну угоду з українським президентом Петром Порошенком, або «відкрито направити на війну свої війська і танки», – зазначає Марвин Калб у статті в газеті The Washington Post.

За словами оглядача, на превеликий подив багатьох спостерігачів, українська армія і добровольчі формування, як здавалося, були зовсім близькі до перемоги над проросійськими сепаратистами. Відчуваючи можливість поразки, Путін подвоїв зусилля і наказав своїм військам перетнути кордон, щоб зупинити український наступ. Він явно хотів довести Порошенку і його західним прихильникам, що у війні між Росією і Україною Росія переможе.

Через кілька тижнів Путін і Порошенко уклали угоду про хитке перемир’я, яку цілком передбачувано не було виконано. На початку цього року канцлер Німеччини Анґела Меркель домовилася про нове припинення вогню, хоча вона, як і президент Обама, знала, що ​перемир’я багато в чому залежить від того, чи визнає Порошенко і його колеги в Києві лідерів сепаратистів з Донецька і Луганська (що забезпечило б їм хоч яку форму легітимності) і чи нададуть вони цим регіонам автономію у складі України.

Ні Німеччина, ні Сполучені Штати не будуть воювати за Україну. Так, вони виступатимуть з теплими словами підтримки, надаватимуть скромну фінансову і військову допомогу – але не більше того

Проковтнути таку гірку пілюлю тоді і зараз Порошенку виявилося дуже складно. Він зустрів сильну опозицію з боку правих екстремістів, а управляє країною, яка опинилася у великій економічній та політичній скруті. Але, мабуть, набагато важливіше інше. Зараз він вже знає, що ні Німеччина, ні Сполучені Штати не будуть воювати за Україну. Так, вони виступатимуть з теплими словами підтримки, надаватимуть скромну фінансову і військову допомогу – але, за ознаками, не більше того.

Автор статті пише, що за таких обставин, усвідомивши обережність Заходу і відступ Києва, Путін повільно, але впевнено «заморозив» конфлікт, як він зробив у 2008 році в Грузії. Сьогодні Путін в набагато більшій мірі, ніж західні керівники, може впливати на економічні, політичні і дипломатичні події в Україні, а в разі потреби і контролювати їх.

За свою «перемогу» Путіну довелося заплатити велику ціну. Його економіка спотикається, його репутація постраждала, а Росія повертається до внутрішнього безладу і невдоволення, які цілком реальні і поступово посилюються. Але поки що все це помітно не вплинуло на його позиції всередині країни. За ознаками, він цілком здатний зберігати свій майже диктаторський контроль над політичною владою.

«Мені наснився неймовірний сон: ми якимось магічним чином перемістили Україну в Західну Європу, щоб вона там процвітала як західна демократія з життєздатною і сильною економікою. Україна заслужила таке майбутнє. Але зробити це ми не можемо», – пише оглядач Марвин Калб.

Подобається нам це чи ні, але Росія є домінуючою силою в Східній Європі, і жодного реального розв’язання нинішньої кризи не буде, поки Росія і Україна не укладуть між собою взаємоприйнятну тимчасову угоду

В України завжди буде спільний кордон з Росією, як і загальна культура, мова і релігія. Більшу частину свого історичного існування Україна входила до складу Росії, ставши незалежною державою лише в 1991 році, коли розпався Радянський Союз. Україні живеться незатишно і тривожно в російському «близькому зарубіжжі», у внутрішньому дворику її «сфери впливу». Подобається нам це чи ні, але Росія є домінуючою силою в Східній Європі, і жодного реального розв’язання нинішньої кризи не буде, поки Росія і Україна не укладуть між собою взаємоприйнятну тимчасову угоду, пише The Washington Post.

Ставлення Путіна до України подібне до ставлення інших російських керівників. Нічого нового він не вигадав. Для нього нірвана – це «слов’янська конфедерація у складі Росії, Білорусі та України», які він називає історичною російською землею. Українську столицю Київ Путін вважає «матір’ю міст руських», а також говорить про «прагнення росіян, стародавньої Русі» і про те, що Росія і Україна пов’язані більш ніж тисячолітньою історією.

Путін допустить існування незалежної України, якщо вона буде «дружньо» налаштована щодо національних інтересів Росії. Як і будь-який добрий диктатор, він довіряє тільки собі, коли пояснює таку дружбу. Путін неодноразово натякав на те, що в майбутньому хотів би скликати конференцію на кшталт Ялтинської, на якій він разом з іншими світовими лідерами зміг би перекроїти карту Європи, що виникла після 1991 року. Таке навряд чи можливо, проте Путін думає, що час у нього є.

«Україна пручається в його залізній долоні. І він вважає, що його противники на Заході слабкі, роз’єднані, аморальні і за таких обставин можуть піти з ним на угоду, яка його задовольнить», – пише Марвин Калб, автор книги Imperial Gamble: Putin, Ukraine and the New Cold War (Імперська авантюра. Путін, Україна і нова холодна війна), яка побачить світ цього місяця.

Дивіться також: Порошенко: НАТО є найефективнішим механізмом міжнародної безпеки

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG