Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 12:15

«Кіборг»: З цими людьми можна іти у саме «пекло», вони не зрадять


Донецький аеропорт у листопаді 2014 року

Донецький аеропорт у листопаді 2014 року

«Почерк дуже відрізнявся, просто разюча різниця, коли стріляли «сєпари», а коли – російські найманці»

Олена Гурмач і Ярослава Трегубова

Київ – Боєць 3-го полку спеціального призначення Збройних сил з позивним «Халк» першим помітив ворожого снайпера у ще сучасному, незруйнованому Донецькому аеропорту, з чого і почалась 242-денна історія оборони. «Халк»​ розповів про перший бій за летовище та різні «почерки» ведення бою сепаратистів і регулярних російських військ.

– Забрали нас неждано-негадано 7 квітня 2014 року. Ми виїхали, але куди – навіть не здогадувалися. Знали, що є наказ, і його треба виконувати. Все відбулося дуже швидко: зібралися, повантажилися на «Урал» і виїхали у невідомому напрямі. Ми розуміли, що будемо охороняти якийсь об’єкт, але коли побачили аеропорт? здивувалися. Я тоді уперше побачив Донецький аеропорт, він був абсолютно новий, сучасний, дуже гарний.

Ми розуміли, що відбулося навесні у Криму, знали про заворушення на Сході й очікували провокацій. Ми були «на чеку» – готові у будь-який момент до збройного опору, бо це наша служба, наша робота.

Оборона «Донецького аеропорту» розпочалася з пострілу снайпера

Ми вже почали думати, що все обійдеться миром, тим більше, що наближалися вибори

– Спочатку ми охороняли периметр, включаючи старий термінал, потім позиції – їх було дуже багато. Наші командири грамотно поставили пости по всьому периметру аеропорту. Спершу все було тихо, спокійно. Й ми вже почали думати, що все обійдеться миром, тим більше, що наближалися вибори.

Розпочинався день 26 травня, ми були спокійні. Я чергував на даху старого термінала й раптом помітив якийсь рух, а потім – на даху нового термінала з’явився силует. То був снайпер. Хоча була приблизно третя години ночі, але на Донбасі світає раніше, тому можна було розрізнити ці силуети. Ми підійшли ближче і побачили людей, які тікали. Ми зрозуміли, хто це, і чого можна очікувати.

Ми доповіли про це, зайняли оборону і чекали наказу на «вогонь», але він не надходив. Бій розпочався набагато пізніше – спонтанно.

Він «зняв» «кадирівця», який направив ПЗРК «Ігла» на Су-25, що летів нам на підмогу. Зняв дуже чітко, красиво. Так усе й почалося. Із цього пострілу розпочався бій і взагалі оборона Донецького аеропорту

Перший постріл зробив наш снайпер із даху старого термінала. Він «зняв» «кадирівця», який направив ПЗРК «Ігла» на Су-25, що летів нам на підмогу. Зняв дуже чітко, красиво. Так усе й почалося. Із цього пострілу розпочався бій і взагалі оборона Донецького аеропорту.

Моя позиція була з боку самого міста. Ми прикривали наших хлопців, а терористи зайняли «зеленку» біля автостоянки й відкрили вогонь. Треба було діяти блискавично, навіть часу подумати не було. Все, що необхідно, там згадується дуже швидко й чітко. Нас навчили основному – веденню бою, тактиці, орієнтуванню. Тобто у нас була підготовка і моральна, і психологічна, і фізична.

Найскладнішим було побороти свій страх. Особливо не по собі було, звичайно, коли прилетіла авіація. Це важко сприймати, але, якщо є сила духу – впоратися можна. На війні надзвичайно важлива холоднокровність.

Це був мій перший бойовий досвід. Ми всі 26 травня отримали «хрещення боєм». Слава Богу, все вийшло чітко. Хоча могло статися що завгодно, бо техніка стара і могла дати збій. Але операція вдалася.

«Знаючи, що там відбувається, сидіти вдома я не міг»

– Наступного дня мене поранили. Була зачистка приміщення нового терміналу. Почалася перестрілка… Отримав поранення в ногу, але нічого страшного, просто довелося трохи пострибати на одній нозі.

Я бачив ворога приблизно за п’ятдесят метрів. Це зовсім інші відчуття, коли розумієш, що це така ж жива людина, як і ти

Я бачив ворога приблизно за п’ятдесят метрів. Це зовсім інші відчуття, коли розумієш, що це така ж жива людина, як і ти. Але ворог є ворог. Це війна, самі розумієте.

Полікувався у госпіталі й, знаючи, що відбувається на сході, всидіти удома не зміг. У серпні я повернувся, прибув до Донецька і вже утримував старий термінал аеропорту.

Відтоді, як я бачив аеропорт уперше, він дуже змінився. Він уже був абсолютно пустий, розбитий, валялося багато уламків, залишених речей, стояло дуже багато знищеної техніки. Аеропорт, можна сказати, перетворився на руїни. Але у старому терміналі ще були цілі стіни. Новий – був обстріляний, розбитий, але там іще також було як триматися і вести бій.

«З вересня у ворога змінився почерк»

– У вересні ворог зайняв позиції на сусідніх поверхах. Я тоді перебував на другому поверсі. Звідтіля, з боку «Спартака», ми вели спостереження.

Мій товариш-кулеметник пішов униз за набоями, бо закінчилися. І тут я відчув сильний поштовх. То був вибух, і ми почули крик.

Ми спустилися вниз. Через пил від штукатурки було дуже важко дихати. Там лежав наш товариш. Слава Богу, він був живий, але тяжко поранений. Ми його витягли й пізніше евакуювали.

Це був прямий постріл із танка. Він бив по стінах старого термінала з боку міста. Там пересувалися сепаратисти. Вони часто били з «Градів», із танків з боку житлових будинків.

Коли у вересні били по старому терміналу, ми реально відчули зміни – стріляли дуже влучно й чітко. Я думаю, що це були представники регулярних підрозділів

Саме у вересні ми по-справжньому відчули, що сепаратисти стали сильнішими, почали влучніше стріляти, краще «працювати». Нас і в серпні обстрілювали – часто крили «Градами», мінометами. Але, коли у вересні били по старому терміналу, ми реально відчули зміни – стріляли дуже влучно й чітко.

Почерк дуже відрізнявся. Просто разюча різниця, коли стріляли «сєпари», а коли – російські найманці. Я думаю, що це були представники регулярних підрозділів.

Наприкінці вересня пішли танкові атаки, наступала їхня піхота. Коли вони були вже у підвалі старого терміналу, ми їх бачили на відстані п’ятнадцяти-двадцяти метрів. Був майже рукопашний бій.

Вони підійшли впритул до старого термінала, і майже витиснули нас із ангарів. Тоді у нас лишилося дуже мало людей, було багато трьохсотих, багатьох евакуювали. Вони нас притиснули і думали пройти підземними ходами, через підвал і підземний тунель до старого термінала. Вони були настільки близько, що ми їх бачили, чули їхні голоси, розмови, команди. Точилися ближні бої, а це зовсім не те, що було до того. Психологічно важче, і працювала вже зовсім інша тактика.

Ми бачили кадирівців, ми просто відчували їхню агресію. Багато з них були зовсім «обдовбані», неадекватні. Вони були так близько, що ми чули їхнє голосне: «Аллах акбар».

«Аеропорт – символ незламного духу»

Особливо відчувалася підтримка дітей

– Завдяки чому ми вижили? Перш за все – правильному й чіткому командуванню. Мабуть, не останню роль у цьому зіграла доля. І головне – завдяки волі до перемоги. Особливо відчувалася підтримка дітей. Волонтери часто привозили нам дитячі малюнки: діти малювали Україну, їхні слова дуже надихали, було дуже приємно, це морально підбадьорювало.

Аеропорт для мене – це, насамперед, символ незламного духу, символ честі. Тяжко, що хлопців наших уже не повернеш. Чудові були – і як люди, і як товариші, і як бійці. Їхню втрату дуже важко усвідомити, у це важко повірити й пережити.

Людина була на «гражданці» м’якою, а в аеропорту показала себе «на всі сто»

Знаєте, я спостерігав такі випадки, коли людина була на «гражданці» чи навіть у полку м’якою, а в аеропорту показала себе «на всі сто». Війна розставляє усе на свої місця, вона є чітким індикатором того, хто насправді боягуз, а хто боєць.

Війна змінює людину, загострює у ній головне. Я впевнений, що з тими людьми, які утримували аеропорт, можна і в саме пекло йти – вони ніколи не зрадять.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG