Шпигун на одну годину. Історія Михайла Афанасьєва

Напередодні Дня незалежності, 23 серпня, в одній із українських військових частин, що базуються в Луганській області, поблизу міста Лисичанськ, сталася неабияка подія: вояки затримали чотирьох підозрілих чоловіків. У них виявили карту місцевості високої точності, де була відзначена низка пунктів поруч із військовим табором. Під час перевірки документів з’ясувалось, що вони місцеві, з цього регіону, пригадує командир підрозділу.

Крім того, військові перевірили мобільні телефони невідомих чоловіків, оскільки для зчитування координатів табору цивільні можуть використовувати GPS-навігатори, пояснює військовий. Пристрої було вимкнено, однак, у одного з чоловіків був коштовний годинник. І якраз у ньому знайшли працюючий GPS.

«Я годинник цей розбив. Порушення це, не порушення – це ж війна. Тільки у мого підрозділу втрати – дев’ять людей», – говорить командир підрозділу. Редакція Радіо Свобода має ім’я командира та координати розташування підрозділу, але не публікує ці дані з міркувань безпеки.

«На мою думку, це – підготовлена група, яка зчитувала координати мого табору. Йде війна. Забігли люди, встановлюють координати військового табору, в якому є люди, є зброя, підрозділ, який реально відвоював», – говорить командир.

У військових чоловіки пробули півтори години, після чого групу передали співробітникам Служби безпеки України. Однак вже за годину затримані були на свободі. Подробиць їхнього спілкування з СБУ командир не знав.

Серед військових підрозділу такі дії СБУ викликали велике обурення і навіть підозри в тому, що чоловіки, яких військові підозрювали у шпигунстві, могли просто відкупитися від контррозвідників.

Імен співробітників СБУ, які відпустили групу, та інших подробиць звільнення підозрюваних військові не знали.

«Людина, яка підходить близько до блокпосту, вона може роздивитись, яка зброя використовується, де безпосередньо знаходяться військовослужбовці, в якому вони місці сидять, де у них знаходиться бліндаж, де вони можуть ховатись, якщо буде використовуватись важка артилерія. І потім, перейшовши на той бік, він може розповісти тим, хто воює проти України, в якому місці знаходяться наші військові, щоб завдати найбільшої шкоди», – пояснив радник голови СБУ Юрій Тандіт.

Ще одним важливим аспектом виявлення людей, які збирають інформацію для сепаратистів в тилу сил АТО є шанс на обмін. Якщо людина визнає свою причетність до угрупувань «ДНР» чи «ЛНР», її можуть включити до списку і згодом обміняти на полонених українських військових. Відтак, до виявлення таких осіб і військові, і представники СБУ, за словами Тандіта, ставляться вкрай ретельно. Але саме у цьому випадку підозрілих людей відпустили.

Тим часом, військові, які затримували групу, розказали, що запам’ятали два імені затриманих – Михайло та Юрій Афанасьєви, батько та син.

З відкритих джерел виявилося, що людина на ім’я Михайло Юрійович Афанасьєв 7 травня 2015 року брала участь у спортивних змаганнях. Більше того, перемогла. І був це командний чемпіонат України зі спортивного орієнтування.

Інформацію про перемогу розмістили на сайті кафедри спортивного удосконалення Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Бо, як виявилось, Афанасьєв є студентом четвертого курсу КПІ.

Версію про спортсмена підтверджували і ще низка таблиць із результатами М. Ю. Афанасьєва на змаганнях різних рівнів. А у 2014 році, людина з таким іменем навіть була кандидатом до складу юнацької збірної України зі спортивного орієнтування.

Хоча, зрештою, це міг бути і повний тезка затриманого. Втім, на кафедрі спортивного вдосконалення КПІ знають цю людину і допомагають знайти.

Принагідно старший викладач кафедри Світлана Ускова розповіла, що використання GPS-навігаторів є звичною практикою для спортсменів, які займаються орієнтуванням.

«GPS використовують для того, щоб спортсмени могли визначити дистанцію. Вони різні бувають – 5 кілометрів, 10, 20. Дистанція може бути різна по контрольних пунктах. І не обов’язково, що спортсмен бігтиме напряму по всіх точках. Тому він може пробігти не 5 кілометрів, а 6,5 кілометрів, бо він якийсь об’єкти оббігав по ямах, пагорбах, по дорогах. Це для аналізу треба», – пояснила тренер.

Михайло Афанасьєв по телефону затримання не заперечує і погоджується на зустріч, яку призначає рано-вранці на вулиці Борщагівській, біля гуртожитків КПІ. Вдень, мовляв, тренування, тому це єдиний підходящий час.

20-річний худорлявий хлопець, м’яко кажучи, не справляє враження «витриманого» сепаратиста і в деталях розповідає про свою невдалу «спецоперацію».

До Києва, як виявилось, хлопець перебрався лише чотири роки тому. До того справді мешкав і тренувався в Сєверодонецьку Луганської області. Спортивне орієнтування вибрав через батька, який у свої 45 продовжує займатись цим видом спорту (результати чемпіонату Харківської області, де брав участь і Юрій Афанасьєв 1970 року народження). 23 серпня батько був разом із сином на тренуванні.

Зараз Афанасьєв-молодший їздить додому вкрай рідко, але й тоді намагається не втрачати форму, тому доводиться бігати і в умовах АТО. Місце для тренування й справді обрали не випадково. Але зовсім не через близькість до військових, переконує Михайло. За словами хлопця, для тренувань необхідна спеціальна спортивна карта. І така складена саме для цієї місцевості, бо тут раніше неодноразово проводили змагання зі спортивного орієнтування.

«Перед початком тренування підійшли до військового з картою і запитали чи можна і де можна займатись. Військові не знали, що таке орієнтування, тому треба було пояснювати. Вони розпитували, чим займаємось, але все було нормально, доки не викликали контррозвідку», – пригадує хлопець.

Контррозвідником вони вважали якраз того командира, який згодом назвав їх шпигунами.

«Приїхав чоловік на джипі. Вистрибнув із автомобіля і почав стріляти в повітря. Ви ж орієнтуванням займаєтесь? Ну то давайте, орієнтуйтесь», – згадує Михайло Афанасьєв.

За словами хлопця, чоловік кілька разів вистрелив у повітря, після чого пригрозив, що стрілятиме по ногах. «Далі змусили віджиматись від землі. Тих, хто не зможе віджатись встановлену кількість разів, обіцяли кинути в «яму», – переповідає хлопець.

Після цього, каже Михайло, «контррозвідник» сів у машину і поїхав у невідомому напрямку. Повернувшись, сказав, що їхньою справою ніхто не хоче займатись, тому їх розстріляють.

«Трохи стало страшно. Крок назад зробив. Але батько заспокоїв», – зізнається хлопець.

Для військового ця історія виглядала інакше. «Я не перший рік воюю. Не раз бачив людей, яких затримували. Такої витримки я ще ніколи не бачив. І ніхто мені не розкаже, що це звичайні спортсмени. Ну відпустили, значить відпустили. Що я можу зробити? Я воюю, а не розбираюсь з такими людьми. Просто трохи прикро. Яке моє тут призначення? Ми або воюємо, або займаємось дурницями», – говорить командир.

«Грубо кажучи, ми потрапили не в те місце, не в той час, – резюмує Афанасьєв. – Це ми зрозуміли. Ми ж нічого проти не маємо. Ну зупинили, але ж так і повинно бути. Це правильно. Добре, ми побігали, але ж може бути й хтось інший, і хто знає, що буде? Але треба, щоб було по-людськи. Без стрілянини».