Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 15:00

Створюємо базу даних бійця: де, коли і як довго воював – комбат Янченко


Колишній командир добровольчого батальйону «Київська Русь» Андрій Янченко

Колишній командир добровольчого батальйону «Київська Русь» Андрій Янченко

«Якщо людина віддала життя за Вітчизну – маємо подбати про її батьків, дітей, це наш громадський і моральний обов’язок»

Київ – Під час Революції гідності сотня Самооборони «Львівська брама» на чолі з сотником Андрієм Янченком (позивний «Висота») боронила «Верхню барикаду», розташовану на вулиці Інститутській. А коли перші «ввічливі зелені чоловічки» з’явились у Криму, Янченко вирішив сформувати військове з’єднання для оборони Києва та області. І з початком перших боїв на Донбасі 25-й тербат «Київська Русь» на чолі з комбатом «Висотою» боронив, серед інших населених пунктів, Дебальцеве. З дебальцевського «котла» комбат зі своїми бійцями виходили одними з останніх. Весною цього року Андрій Янченко був демобілізований, але продовжує їздити в АТО і допомагає родинам поранених і загиблих бійців.

– Волонтерські поїздки до хлопців, які нині служать у «Київській Русі», для мене певною мірою ще і моральне й психологічне розвантаження. Тому що на передовій все ніби чорно-біле, а приїжджаєш з лінії зіткнення до Києва, і тут – «всі відтінки сірого». І хоч туди їхати важко (приблизно доба йде на дорогу туди і стільки ж на дорогу назад), але морально там легше, тому що там все справжнє. Крім того, я таким чином тримаю себе у тонусі, бо бачу, що чимало бійців, повернувшись додому, «розклеїлись», у них загострились хронічні захворювання, вони відчувають психологічний тягар, починають себе жаліти і так далі. Хлопці починають вживати алкоголь, снодійні, заспокійливі ліки, а це небезпечно. Повернутись у мирне життя справді складно.

– Чим Ви займаєтесь, коли перебуваєте вдома?

– Наразі я є позаштатним радником голови Київської обласної держадміністрації, хоча почуваюсь громадським активістом, який переконує владу допомагати нашим бійцям на передовій, а також родинам тих, хто був поранений або загинув в АТО. Якщо коротко, я опікуюсь проблемами мобілізованих і демобілізованих бійців-учасників воєнних дій на Донбасі, пораненими, родинами загиблих бійців. Мова йде про соціальний захист, чи то соціальне супроводження таких сімей.

Я здійснюю свою ідею створити оперативні штаби з мобілізації, які би нагадували американські рекрутські центри

Щодо мобілізації, то я здійснюю свою ідею створити оперативні штаби з мобілізації, які би нагадували американські рекрутські центри: в них розміщуємо інформацію щодо підрозділів Збройних сил і Національної гвардії України, виписки з українських законів, рішень уряду і місцевих органів влади, які стосуються мобілізації, захисту прав бійців тощо. Ми розгорнули такі штаби у містах обласного значення Київщини, розвозимо відповідні матеріали і по селах. До речі, чи не кожен наш із побратимами приїзд до якогось містечка чи села закінчується тим, що мешканці виносять нам ящики з солодощами, фруктами, а то і банки з консерваціями – просять передати хлопцям на передову.

Раптом приходить якась літня бабця, приносить банку меду чи пакетик із грушами-яблуками, просить: «Синочкам нашим передайте!»

Іноді отак завантажимось – аж раптом приходить якась літня бабця, приносить банку меду чи пакетик із грушами-яблуками, просить: «Синочкам нашим передайте!». І ніби вже нема куди складати цю «гуманітарну допомогу», але відмовити не можу, бо то пенсіонерка, яка невідомо як взимку буде годуватись, від щирого серця зі свого саду передає бійцям «на пєрєдок» зібраний врожай.

– А чи трапляються відмови з боку чиновників, якщо до них учасники АТО звертаються?

Ми, як частина громадянського суспільства, повинні не просто критикувати владу та бюрократичні перепони – ми повинні контролювати їхню роботу

– Насправді багато чого залежить від самого чиновника. Звісно, трапляються бюрократи, які придивляються до кожної літери, наприклад, у заяві пораненого бійця на отримання соціальної допомоги. Я завжди прошу бійців, які оформлюють статус учасника воєнних дій або документи на матеріальну допомогу, щоб вони мене про випадки відмов інформували. Я вважаю, що ми, як частина громадянського суспільства, повинні не просто критикувати владу та бюрократичні перепони – ми повинні контролювати їхню роботу.

Іноді доводиться приходити до чиновника і розповідати йому історії бійців або їхніх родин, котрі до цього чиновника звертаються, нагадувати про чинне законодавство і права учасників АТО, врешті-решт. Повірте, після таких діалогів чиновник працює, скажімо так, із більшим ентузіазмом. Також іноді від мене і від наших демобілізованих бійців чиновники дізнаються про законодавчі акти, за якими бійці або ж родини загиблих солдатів мають право на матеріальні пільги або на компенсації.

– Скільки у Вас, так би мовити, підшефних бійців чи їхніх сімей?

– Лише влітку цього року до місцевих та обласних органів влади звернулись 114 військових, шестеро поранених учасників АТО і чотири родини загиблих бійців із заявами на поліпшення матеріального становища. Влада розглянула 1 заяву на фінансування оздоровлення (реабілітації) пораненого військовослужбовця і виділила необхідні кошти, згідно з чинним законодавством.

Не всі поранені знають, який комплект документів їм потрібен, щоб отримати фінансову допомогу на оздоровлення, або компенсацію за отримані травми

До речі, не всі поранені знають, який комплект документів їм потрібен, щоб отримати фінансову допомогу на оздоровлення, або ж державну компенсацію за отримані травми. Знайомі волонтери видали брошури (у зручному, «кишеньковому» форматі), в яких коротко перераховані закони України, акти уряду України та інші офіційні документи, які гарантують соціальний захист учасників АТО і родин загиблих бійців. Також у брошурах міститься інформація, які документи і яким чином оформлювати у тому чи іншому випадку.

Цим має займатись держава на всеукраїнському рівні, а не окремі волонтерські групи

Я сподіваюсь, що такі ознайомчі матеріали будуть і далі видаватись, але, насправді, цим має займатись держава на всеукраїнському рівні, а не окремі волонтерські групи.

– Наскільки актуальним залишається питання про створення єдиної бази даних учасників АТО – мобілізованих, демобілізованих, поранених і загиблих?

Створюємо локальну базу, куди вносимо дані бійця, інформацію про те, де, коли і як довго він воював

– Це більш ніж актуально, це життєво важливо! Інакше нам буде дуже складно з часом розібратись, хто справді воював, а хто влаштував собі «екстремальний туризм» на Донбас для отримання «корочки» і статусу. Ми на Київщині створюємо локальну базу, куди вносимо особисті дані бійця, інформацію про те, де, коли і як довго він воював тощо. Ми вписуємо, серед інших, людей, які добровольцями уже по кілька разів «на війну ходили». Поранених у нас на Київщині також чимало – зареєстровано понад 700 поранених! Завдяки локальній базі даних влада і громадськість можуть перевірити, чи людина, яка подає документи, скажімо, на поліпшення матеріального становища, справді заслуговує на це відповідно до законодавства.

Якщо людина віддала життя за Вітчизну – маємо подбати про її батьків, дітей, це наш громадський і моральний обов’язок

Ми зі спеціальними позначками залишаємо у базі даних прізвища тих, хто загинув, пишемо тоді інформацію про родину, про дітей. Якщо людина віддала життя за Вітчизну – маємо подбати про її батьків, дітей, це наш громадський і моральний обов’язок.

– Які головні проблеми у бійців, які повертаються додому?

Україну захищали і захищають, якщо брати «зріз» нашої області, студенти, приватні бізнесмени, управлінці, фермери, ІТ-спеціалісти

– Хлопці повертаються і намагаються інтегруватись у мирне життя, повернути собі певний соціальний статус. Абсолютна більшість тих, хто ішов на передову, перед цим працювали або навчались. Я би так сказав: Україну захищали і захищають, якщо брати «зріз» нашої області, студенти, приватні бізнесмени, управлінці, фермери, ІТ-спеціалісти. Вони повертаються на роботу, декому це вдається легше, а декому треба згадати старі навички і знання. Дехто не хоче повертатись на стару роботу, а декому доводиться поновлюватись на роботі (це стосується здебільшого добровольців). Тобто, інтеграція у довоєнне життя – це головна соціальна проблема.

– Чи мали змогу діти бійців влітку відпочити?

– Так. Про це подбали і влада, і приватний бізнес, і волонтери. Між іншим, я помітив цікаву річ: більшість дітей обрали активний відпочинок; особливою популярністю користувались табори, де дітям пропонували спортивні розваги, вишкіл, подібний до «пластунського», і водночас – квести та усілякі ігри з історичної проблематики. Вважаю, що дітей треба «відривати» від багатогодинного сидіння за комп’ютером, від асфальту, так би мовити. У мене в батальйоні можна було помітити різницю між тими, хто виріс у «кам’яних джунглях» міста, і тими, хто проходив літні вишколи або займався спортом. Тим, хто приходив до нас «з асфальту», було значно важче адоптуватись до тих умов, в яких ми перебували в АТО, ніж тим хлопцям, хто приїхав із сіл чи невеликих містечок або ж часто у таких місцях проводив, наприклад, канікули.

– Пане Янченко, Ви одним з перших легалізували фактично добровольчий батальйон, нині «Київська Русь» є частиною ЗСУ. Як Ви ставитесь до добровольчих формувань?

Добровольчі батальйони, серед інших, приймали людей, які через різні обставини не могли офіційно служити у лавах ЗСУ чи Нацгвардії

– Давайте говорити відверто. Добровольчі батальйони, серед інших, приймали людей, які через різні обставини не могли офіційно служити у лавах Збройних сил чи Національної гвардії України. Наприклад, людина не може стати військовослужбовцем через хронічні хвороби, вік, судимість тощо. Але при цьому вона хоче боронити Україну і намагається свою мрію здійснити, ідучи до добровольчого воєнного формування. Але війна розтяглась, добровольці досі дуже складно отримують статус учасника АТО, а їхні сім’ї не можуть безкінечно залишатись без годувальника. А родини загиблих добровольців через суд буквально виборюють право, щоб бодай посмертно, але доброволець статус отримав.

Формуючи батальйон, я зітнувся з різними ситуаціями у моїх бійців, довелось поборотись за кожного такого «складного» бійця. Один чоловік до мене підійшов і чесно повідомив, що колись відбув покарання за крадіжку. «Документи є?» – запитую. А він каже, що ніяких документів у нього на руках немає. Ну то я і наказав йому писати заву і вступати у батальйон. Він виявився хорошим бійцем, між іншим. Але ми формувались і легалізувались поступово: батальйон «Київська Русь» пройшов шлях від батальйону територіальної оборони до мотопіхотного батальйону, як і більшість батальйонів, сформованих спершу як територіальні для захисту певних територій (міст або областей).

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG