Протягом останнього року Україна зникла із перших шпальт світової преси. З появою гостріших проблем у Європі, таких, як грецька криза чи допомога біженцям, про війну в Україні поступово забувають. Проте навіть за коротке вікно можливостей, коли про Україну було багато повідомлень, її вдалося вписати у європейську свідомість, говорить український історик, публіцист Микола Рябчук. Як публічному інтелектуалу йому доводиться багато роз’яснювати західній аудиторії ситуацію в Україні, знайомити європейців з нею. Наскільки змінилося це завдання за останній рік?
– Потрошку прояснюється західна свідомість. Принаймні, вже не доводиться пояснювати, що таке Україна, як це було 20 років тому. І навіть з цією війною більш-менш з’являється розуміння, що все-таки це російська агресія. Також починають розуміти, що в Києві не «хунта», зовсім не погромщики і не антисеміти, а цілком нормальний європейський уряд.
І далі є сприйняття України як країни корумпованої, що великою мірою відповідає дійсності
Тобто, зміни відбуваються. Але, зрозуміло, що їх ніколи не буде достатньо. Завжди хочеться, щоб Україну знали і поважали, а нам ще до цього далеко. Тому що і далі є сприйняття України як країни корумпованої, що великою мірою відповідає дійсності. Великою мірою, але не цілком. Бо тут є певні позитивні зміни, і те що було, скажімо, за Януковича і тепер – це непорівнянні речі.
Нам би хотілося, щоб зразу все зникло: ніхто не дає хабарів, ніхто не бере
Але це доводиться пояснювати. Тим паче, сьогодні ми маємо значно більше інформації, набагато більше критики. І тому складається враження, що корупція не зменшилась, а навіть збільшилась. Але це неправда. Об’єктивні дані показують, що, приміром, розкрадання бюджетних коштів сьогодні непорівнянно менше, ніж було раніше. Інша річ, що нам би хотілося, щоб зразу все зникло: ніхто не дає хабарів, ніхто не бере, але, перепрошую, – це і від людей залежить.
– На Вашу думку, як глибше розуміння України Заходом може проявитися у політичній, практичній сфері?
– Я маю відчуття, що все-таки міжнародна опінія загалом позитивно налаштована щодо допомоги Україні, тут заперечень особливих немає. Хіба що можуть бути різні обсяги і характер такої допомоги, тому що одні підтримують, скажімо, надання зброї, інші не підтримують, тут є різні думки. Але щодо необхідності надання допомоги – тут всі одностайні.
Змінюється погляд на перспективи членства України в Євросоюзі
У мене є відчуття, що змінюється також погляд на перспективи членства України в Євросоюзі. Останнім часом я не зустрічаю якихось радикальних заперечень. Кажуть: «Ну, так, але не тепер» чи щось подібне, але ніхто не каже радикально: «Та ви інші, взагалі не європейська ідентичність» і так далі. Цього вже немає.
