Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 02:38

«А якщо я за єдину Росію, я теж нацист?» – білоруський фанат про марш у Львові


Хода білоруських та українських фанатів у Львові, під час якої вони заспівали «пісеньку про Путіна», 5 вересня 2015 року

Хода білоруських та українських фанатів у Львові, під час якої вони заспівали «пісеньку про Путіна», 5 вересня 2015 року

«Білорусь офіційно сповідує нейтралітет, тому міліціонери не знають, що з цим робити»

АТ

Більшість білоруських фанатів виступає за «Погоню» (традиційний національний герб Білорусі й Литви) і біло-червоно-білий прапор. Але це не означає, що вони підтримують опозицію. Попри це, «якщо виникне хоч якась загроза для нашої країни, фанати будуть першими, хто піде захищати Білорусь, воювати за неї», – каже ​34-річний фанат мінського «Динамо». Він розповів Радіо Свобода про взаємини вболівальників і політиків та про те, як білоруська міліція реагує на те, що білоруські фани висловлюють пітримку Україні.

Геннадій Давидько, керівник «Белтелерадіокомпанії», назвав білоруських фанатів, які приїхали на гру до Львова, юними нацистами. Фанат мінського «Динамо» Сергій (своє справжнє ім'я він приховує) цікавиться, чи бачив Давидько трибуну, і як він визначив «юних нацистів»?

Чому не можна висловлювати солідарність із країною, яка, я вважаю, повинна бути єдиною? Через такі висловлювання потім може з'явитися «Могильовська народна республіка»

«По-перше, туди їздили не підлітки. В основному, це люди, кому під 30, а багатьом і під 40 років, – каже Сергій. – А по-друге, чому не можна висловлювати солідарність із країною, яка, я вважаю, повинна бути єдиною? А якщо я за єдину Росію, я теж нацист? Якщо за єдину Молдову? Ось через такі висловлювання потім може з'явитися «Могильовська народна республіка».

Білоруські фанати у Львові, 5 вересня 2015 року

Білоруські фанати у Львові, 5 вересня 2015 року

​Сергію 34 роки. Вболівати за мінське «Динамо» на стадіон він прийшов у 1998 році. Був свідком того, як фанати пройшли еволюцію від хуліганів, що виривають крісла на стадіонах і кидають ними в міліціонерів, до організованого руху, коли бійки між клубами стали проводитися тільки навкулачки і тільки в лісах.

«Наприкінці 1990-х рух було дуже дикий, – згадує Сергій. – Їздити на матчі в інші міста дійсно було небезпечно. Приїжджає в Новополоцьк пару автобусів з Мінська, а там мало не все місто вже вийшоло на площу, щоб побити вболівальників «Динамо». У хід ішли і скляні пляшки, і каміння, і палиці – все, що було під рукою. Але було весело».

У той час нормальною практикою було принести на бійку армійські пряжки або арматуру. Траплялися дуже серйозні бійки, за які за сьогоднішніми законами можна було б отримати хороший термін у колонії. Багато хто з білоруських фанатів тепер сидить в колоніях і СІЗО. Найбільший термін – 10 років. Раніше за таку бійку дали б лише кілька діб.

Тренувався, щоб тільки з українцями побитися

З початку 2000-х одна за одною виникають фанатські так звані «фірми» – об'єднання футбольних «хуліганів», любителів побитися з іншими футбольними фанатами. Це частина фанатської культури по всьому світу.

А коли у 2005 році білоруські фанати вирушали на товариський матч до Польщі, побачили, як організований тамтешній фанатський рух. Після цього динамівські «хуліганські фірми» об'єдналися в одну. Вони запровадили сувору дисципліну, регулярно займалися спортом, відпрацьовували тактику бійок.

«Велику частину життя я тренувався для того, щоб з Україною перетнутися, – каже Сергій. – Українці ще з радянських часів були нашими принциповими ворогами».

Тим часом, міліція ставилася до фанатів усе жорсткіше. Тому зараз уболівальники менше б'ються в місті, а проводять спаринги між клубами десь у лісі.

«Це як спорт. Ніхто не збирається нікого вбивати. Максимум – розіб'ють ніс. Замість рингу у нас лісова галявина, от і все», – каже Сергій.

Вже багато років жодних надзвичайних ситуацій та бійок на стадіонах не було. Але міліція все одно жорстко ставиться до фанатів і звичайних уболівальників. Тому багато хто з них бойкотує домашні ігри.

Справа в тому, що міліціонери можуть заборонити вхід на стадіон під будь-яким приводом. У майках з «Погонею» – не можна. З татуюваннями, яких вони не розуміють або які їм не подобаються – не можна. Якось Сергій спостерігав, як міліціонери обговорювали, чи пускати юнака на стадіон у брендовій майці із зображенням злого смайлика.

«Вони застрягли у минулому, думають, що фанати – бомжі і маргінали. Але серед нас дорослі люди, у багатьох сім'ї, гарна робота. Є навіть держслужбовці», – розповідає Сергій.

За його словами, міліція поводитися настільки жорстко, наскільки їй це дозволяє влада. Якби був наказ згори, після переклички в Борисові (у жовтні 2014 року білоруські та українські фанати заспівали на стадіоні «Борисов-Арена» ​«пісеньку про Путіна» – ред.) фанатський сектор взагалі могли б закрити.

Якби був наказ, замість фанатів на стадіон ходили б беерсеемівці. Але Білорусь офіційно сповідує нейтралітет, а тому міліціонери не знають, що з цим робити

«Але Лукашенко не говорить, що в Україні фашистський режим, Білорусь не визнає «ДНР». Якби був наказ, замість фанатів на стадіон ходили б беерсеемівці (члени Білоруського республіканського союзу молоді, найбільшої в країні молодіжної організації, підтримуваної президентом Лукашенком – ред.) Але Білорусь офіційно сповідує нейтралітет, а тому міліціонери не знають, що з цим робити», – вважає Сергій.

Білоруські та українські фанати у Львові здають кров для поранених в зоні конфлікту на сході України:

З литовцями поборемося, з росіянами – ні

Сергій каже, що найбільш щира підтримка відчувається саме на гостьових матчах, куди доїжджають лише віддані вболівальники.

Там мені ніхто нічого не скаже. За свій прапор я не отримаю 15 діб

«Там (на виїзних матчах – ред.) я можу нормально вивісити свій прапор, відмінна атмосфера, мені ніхто нічого не скаже, я можу нормально вболівати. За свій прапор я не отримаю 15 діб», – пояснює Сергій.

Наймасовіші поїздки у білоруських фанатів були саме в Україну. Не тільки через політичні обставини, але й тому, що це близько, і, щоб туди поїхати, не потрібні візи.

Міг би бути масовим виїзд і в Вільнюс. Але перегуків, як з українцями, там чекати не треба

«Міг би бути масовим виїзд і в Вільнюс. Але перегуків, як з українцями, там чекати не треба. Я впевнений, з литовцями у нас були б масові бійки», – каже Сергій.

Що цікаво, за словами Сергія, до російських фанатів у нього немає упередженості. Багато хто з білоруських фанатів має дружні стосунки з росіянами, а тому конфліктів з російськими фанатами, він вважає, не повинно виникнути.

«Насправді, їхні фанати – здебільшого адекватні люди. Нехай хтось скрутив голову на імперіалізмі, це їхня справа, у них своя історія. Якщо нічого не нагнітати, ми залишимося нейтральними до них, як і вони до нас», – додає фанат.

Для нас «Погоня» і біло-червоно-білий прапор – це не політика, а символи країни

Фанати можуть мати ті чи інші політичні погляди, але, насамперед, вони ідентифікують себе як патріотів. Щоправда, наприкінці 1990-х – напочатку 2000-х серед них було багато скінхедів, які виступали за союз із Росією, хтось – за об'єднання Білорусі, України та Росії.

Фанати себе завжди намагаються позиціонувати як нейтральний рух, що не виступає за жодну конкретну партію.

Нас завжди хочуть переманити на свій бік і опозиція, і влада. Але ми аполітичні

«Це дуже сильний та ідейний рух, і ми знали, що нас завжди хочуть переманити на свій бік і опозиція, і влада. Але ми аполітичні. Ми не робимо заяв ні на чию підтримку», – каже Сергій.

А те, що фанати виходять під біло-червоно-білими прапорами, не означає, що вони підтримують опозицію. Навпаки, фанатів дуже дратує, коли їх відносять до опозиціонерів.

«Для когось біло-червоно-білий прапор і «Погоня» – це політика. Для фанатів це – всього лише прапор і герб. Ми обираємо ці символи. Опозиція і раніше намагалася «примазатися» до нас, і ми завжди від цього лютуємо», – говорить Сергій.

Навпаки, каже він, багато фанатів не поділяють демократичних цінностей, про які говорять в опозиції: «Ми нетолерантні до гей-пропаганди, ми досить жорсткі до мігрантів, через яких зростає кримінал в Білорусі. Але чи поділяє такі погляди опозиція, яка ставить нас у свої ряди?»

Але, перш за все, каже Сергій, фанати – патріоти своєї країни, незважаючи на різні політичні погляди. Багато хто з них був на Площі в 2010-му (протести опозиції на Привокзальній площі у Мінську 19 грудня 2010 року – ред.) Але не під прапорами клубів, а як небайдужі громадяни.

Фанати будуть першими, хто піде захищати Білорусь, воювати за неї

«І я знаю, що, якщо виникне хоч якась загроза для нашої країни, фанати будуть першими, хто піде захищати Білорусь, воювати за неї», – додає Сергій.

Повний текст матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG