Доступність посилання

logo-print
07 грудня 2016, Київ 16:59

Звільнені території Донбасу: правоохоронці ігнорують злочини бойовиків?


Бойовик угруповання «ДНР» затримує чоловіка у присутності місцевої міліції. Донецьк, червень 2014 року. Ілюстраційне фото

Бойовик угруповання «ДНР» затримує чоловіка у присутності місцевої міліції. Донецьк, червень 2014 року. Ілюстраційне фото

Міліція та СБУ на звільнених територіях розслідує не діяльність баз бойовиків, а обстріли цих баз Збройними силами України

Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод

Протягом попереднього року правозахисникам чимало доводилося бувати на звільнених територіях Донецької та Луганської областей. У тому числі, в межах так званого «хімічного трикутника» – міст Сєвєродонецька, Лисичанська та Рубіжного Луганської області, до яких було прикуто менше уваги в порівнянні зі, скажімо, Слов’янськом. Хоча в період із квітня до липня 2014-го там було не менше такого, від чого холоне в жилах кров. Підвали, забиті цивільними заручниками, жорстокі побиття й катування, православні «казаки» з Ісусом на прапорах, кавказці, місцеві головорізи, російські «добровольці», вбивства, вимагання викупу.

Одним із головних центрів насильства в цьому регіоні, за свідченнями колишніх заручників незаконних збройних формувань, стало приміщення скляного заводу в Лисичанську, який місцеві за старою звичкою називають «Мехстекло». Його офіційна назва – ПАТ «Лисичанський скляний завод «Пролетарій» (цьому підприємству належить водночас два заводських приміщення в межах міста). Саме тут була розташована база відомого проросійського батальйону «Призрак», яким командував убитий у травні цього року бойовик родом зі Сватівщини Олексій Мозговий.

Що ж відбувалося на цьому склозаводі?

За словами цивільних заручників, яким не пощастило потрапити на завод у період від травня до липня 2014 року, на цій доволі великій території розміщувалася військова техніка (БТРи, БМД), зброя та боєприпаси, КамАЗи, «Урали», тут була тренувальна база – не тільки для місцевих бойовиків угруповання «ЛНР», а й громадян Росії.

Тут, за свідченнями заручників, утримували як політичних в’язнів (яких брали з ідеологічних мотивів на «перевиховання»), так і «дисциплінарних» – за порушення комендантської години, алкогольне сп’яніння тощо. Щоб не бути голослівним, кілька прикладів.

Автомеханік та волонтер із Рубіжного Володимир Козюберда належить до першої категорії – політичних. Він був вивезений на склозавод наприкінці червня 2014 року, після захоплення в полон його сина (саме останнім його і виманили до Лисичанська). За словами Володимира, його допитували громадяни Росії.

Тоді там були на 95% росіяни, і ніхто не приховував, вони говорили: от, ми, росіяни, прийшли вас захищати, із сучасним озброєнням, з найсучаснішими оптичними гвинтівками

«Уже тоді там були на 95% росіяни, і ніхто не соромився, не приховував, вони говорили: от, ми, росіяни, прийшли вас захищати, а ви такі-сякі тут сидите, не захищаєте свій Донбас від «бендерів», від «правосєків». Вони паспорти показували, тикали в обличчя і говорили: ми от з Ростовської області, з Бєлгородської області. Із сучасним озброєнням, з найсучаснішими оптичними гвинтівками. У них були шеврони російські», – розповідає Володимир Козюберда, хоча, які саме шеврони, уже не пам’ятає.

На території склозаводу Володимир, до якого застосовувалися тортури й побиття, помітив сучасні КамАЗи підвищеної прохідності, відбиті в українських військових БМД.

Ще одна постраждала – Антоніда Мельникова, голова ОВК територіального виборчого округу №110 з виборів президента України. Після викрадення у переддень президентських виборів у травні 2014 року її також привезли саме на скляний завод. Вона розповідає, що побачила там «дуже багато військової техніки, машин, БТРи, зенітки, повно озброєних людей».

Протестанський пастор (свідчення анонімні), викрадений у кінці червня 2014 року, підтверджує цю інформацію. Йому зламали щелепу під час допитів і примушували рити окопи й прибирати на території заводу, а потім – розвантажувати «Урал» із десятками гранатометів та «мух». За його словами, на той час тут перебувало близько 500 бойовиків і не менше 20 заручників.

Є й інші історії, їх можна прочитати у звіті Центру громадянських свобод. На відміну від протестантського пастора, який був переконаний, що «їх покарає Господь», і тому заяву в міліцію так і не подав, правозахисників усе ж таки цікавить, а чи було проведене належне розслідування у вже звільненому Лисичанську. Бо навіть у випадку із медійним Слов’янськом питань до слідства більш ніж достатньо. А випадок зі склозаводом цікавий, зокрема, тим, що тут ідеться про підприємство, а не про адміністративну будівлю. Як туди потрапила компанія Мозгового?

Міліція розслідує не захоплення заводу «Призраком», а обстріл бази Мозгового Збройними силами України

Це питання після звільнення Лисичанська, у серпні 2014 року, на той час радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко озвучив під час брифінгу. МВС мало перевірити можливу причетність екс-регіоналів до діяльності незаконних збройних формувань у Луганській області, сказав він, адже «цей завод (Лисичанський скляний завод – ред.), за чутками, належить народному депутату від Партії регіонів Дунаєву». «Ми, звичайно, запитаємо себе, це була добровільна передача даних площ у користування терористів чи вимушений крок» – сказав Геращенко.

І от рік минув. Як там справи з розслідуванням, запитали правозахисники в інформаційному запиті до МВС. Але схоже, що далі «запитань до себе» справа не рушила.

Жодних перевірок щодо «Мехстекла» МВС не проводило, сказано у відповіді на інформзапит Центру громадянських свобод. Більше того, в МВС тільки припускають, що хтось захоплював завод, але вони в цьому не переконані.

«Заяв і повідомлень про можливе захоплення заводу до слідчих підрозділів ГУ МВС у Луганській області не надходило і перевірок за даним фактом не здійснювалося», – йдеться у листі Міністерства внутрішніх справ.

Далі – більше.

Головне слідче управління повідомляє, що відносно заводу розслідується два провадження.

Перше було відкрите слідчим відділом місцевої, лисичанської, міліції за ознаками частини 2-ї статті 194-ї Кримінального кодексу – «за фактом пошкодження невідомими особами майна… під час проведення АТО» – ще 2 липня 2014 року, тобто ще за 22 дні до звільнення Лисичанська. Відомим є той факт, що того дня удару по заводу завдавали українські сили – отже, справа порушена проти них, хоч у документі про це не сказано прямо.

У подальшому, як повідомляється, це провадження було перекваліфіковане на «терористичний акт» (частина 2-а статті 258-ї ККУ). Отже, доки місто було окуповане, лисичанська міліція від Єдиного реєстру досудових розслідувань відведена не була і порушувала разом із Мозговим справи проти українських військових за «терористичними статтями». Це могло б слугувати виправданням такій кваліфікації, якби не друга справа.

А друга справа з’явилася вже після звільнення міста. 21 серпня та сама лисичанська міліція порушує друге провадження – «за фактом учинення на території ПАТ «Лисичанський скляний завод «Пролетарій» бойових дій, а саме: пошкодження майна зазначеного заводу в результаті артобстрілу» за тією ж «терористичною» 258-ю статтею. Артобстріл бази бойовиків підрозділу Мозгового знову ж таки здійснювали сили АТО. Про це говорять місцеві мешканці, хто в ті непрості дні перебував у Лисичанську.

Отже, правоохоронні органи на звільнених територіях підозрюють ЗСУ та Нацгвардію в тероризмі, але ні бойовиків, ні важкого озброєння окупаційних збройних формувань просто не помічають!

Нагадаємо, що Лисичанськ був звільнений 24 липня 2014 року бійцями батальйону «Донбас» і 24-ї механізованої бригади ЗСУ. Остання, за повідомленнями, втратила в боях двох зовсім молодих солдатів. Загинув при звільненні міста також командир військової частини №3011 Центрального оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії полковник Олександр Радієвський. Місцева міліція відкриває справи про тероризм проти них, але не проти Мозгового.

СБУ також не в курсі про окупацію

Зараз два згадані провадження об’єднані в одне, їх розслідує СБУ Луганської області. Намагаючись з’ясувати, чи має Служба безпеки альтернативний погляд на ці події, Центр громадянських свобод надіслав ще один інформаційний запит, в якому поцікавився, чи проводили спецслужби перевірки щодо причетності Сергія Дунаєва

Зараз два згадані провадження об’єднані в одне, їх розслідує СБУ Луганської області. Намагаючись з’ясувати, чи має Служба безпеки альтернативний погляд на ці події, Центр громадянських свобод надіслав ще один інформаційний запит, в якому поцікавився, чи проводили спецслужби перевірки щодо причетності Сергія Дунаєва до діяльності незаконних збройних формувань, чи порушене Службою безпеки України провадження щодо створення на базі заводу терористичної бази, ким саме та за чиїм зверненням було ухвалене рішення про відкриття проваджень з кваліфікацією «терористичний акт»7.

З усіх цих питань від управління СБУ Луганської області ми отримали відповідь тільки на одне: виявилося, що підставою для початку досудового розслідування щодо обстрілу заводу стало «повідомлення керівництва ПАТ «Лисичанський скляний завод «Пролетарій» про пошкодження невідомими особами майна підприємства під час проведення АТО на території міста Лисичанська».

«Встановлено, що 02.07.2014, приблизно о 10:40, невстановленими особами здійснений артилерійський обстріл міста Лисичанська... Крім того, у травні-липні 2014 року територія ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій», де переховувалися невстановлені озброєні особи, підверглася (граматика збережена – ред.) артилерійському обстрілу... Особи, причетні до обстрілу території ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій», на даний час не встановлені», – мовиться у листі СБУ Луганської області.

Чи наважиться СБУ встановити цих «невстановлених осіб», які здійснювали обстріли?

Що ж до діяльності незаконних збройних формувань на території заводу, то «інші факти, викладені в даному запиті, в межах кримінального провадження №12014130240001611 не досліджувалися», – додали в СБУ, хоча факт того, що на заводі перебували «невстановлені озброєні особи», в СБУ визнають у самій відповіді на запит.

Неоднозначні збіги

Бачення ситуації лисичанською міліцією та місцевим управлінням СБУ практично збігається з картиною світу вже згаданих впливових осіб у регіоні.

13 серпня, невдовзі після звільнення Лисичанська, у парламенті було зареєстровано законопроект №4494а «Про деякі питання заборгованості ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій». Зареєстрував його народний депутат Сергій Дунаєв, обраний у парламент по лисичанському одномандатному мажоритарному округу. Саме на нього Антон Геращенко вказував, посилаючись на чутки, як на власника заводу-«терористичної бази». У місті це вам неформально підтвердить будь-хто, хоча офіційно 66,6% ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» закріплене за кіпрською «фірмою-прокладкою».

Законопроект №4494а дуже швидко був відкликаний, але цікаво звернути увагу на формулювання, які в ньому присутні. Окрім пропозиції списати борги підприємства під приводом воєнних дій та завданих руйнувань автор законопроекту в пояснюваній записці після довгого переліку невдач підприємства додає «результати АТО». Тобто не в окупації справа, а в проведенні АТО. Один в один – позиція міліції та СБУ.

Ще один цікавий нюанс. Після прес-конференції Антона Геращенка позовів до нього з боку Сергія Дунаєва про захист честі, гідності та ділової репутації та зобов’язання спростувати недостовірну інформацію не було. А от до місцевого журналіста Івана Полупанова, автора ролика, де власником заводу названо того самого депутата й звинувачено його в сприянні бойовикам, був. І за те, що звинуватив, і за те, що назвав власником заводу.

У телефонній розмові Іван Полупанов розповідає про засідання та виступ одного зі свідків сторони обвинувачення:

«Коли суддя поставив свідкові стандартне запитання щодо того, в яких відносинах він перебуває із Дунаєвим Сергієм Володимировичем, той повідомив, що «в робочих». А треба сказати, що цей свідок – не просто робітник, це керівник середньої ланки, якщо не помиляюся, керівник електроцеху на заводі. Суддя відразу вловив смисл і почав викручуватися, мовляв, можливо, ви знаєте його як депутата, який допомагає підприємству. Але ми зачепилися за цю фразу і перепитали, що саме він має на увазі під «робочими відносинами». Свідок наївно пояснив: мовляв, до мене приходить бригадир і доповідає про пророблену роботу, я свою доповідь несу своєму керівництву, а керівництво підприємства про діяльність підприємства доповідає Дунаєву. Це було сказано в судовому засіданні. Все зафіксовано», – розповів журналіст.

Окрім того, свідок начебто підтвердив, що в період перебування на підприємстві батальйону «Призрак» ремонтні бригади прибували на завод для ремонту обладнання, яке використовувалося бойовиками для лагодження важкої техніки.

Утім, про ці свідчення не згадано в рішенні Лисичанського міського суду від 5 серпня. Суддя Ю. Калмикова приводить короткі резюме виступів працівників ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій», які стверджують, що про причетність Сергія Дунаєва до незаконних збройних формувань їм нічого не відомо, а про те, хто є власником заводу, у непрямих цитуваннях свідків не йдеться взагалі. У підсумку, суд визнав правоту саме Сергія Дунаєва і зобов’язав Івана Полупанова протягом 5 днів опублікувати спростування наведеної в ролику інформації.

У рішенні суду сказано, зокрема, що це з ініціативи колективу заводу, обуреного роботою журналіста Полупанова, Сергій Дунаєв звернувся до суду. «Колектив підприємства просив захистити завод та свою честь і гідність від наклепів,» - посилається суд на позовну заяву Дунаєва. Так само, як, начебто, саме працівники підприємства були ініціатором порушених проваджень щодо обстрілів заводу. «Колектив заводу» – дуже зручне словосполучення для загрібання жару, а «невстановлені особи» – для обвинувачення як бойовиків, так і української сторони.

Автор тексту намагалася з’ясувати думку з цього приводу самого Сергія Дунаєва. Зокрема, ми просили прокоментувати заяву Антона Геращенка, наявність кримінальних проваджень або призначених слідством перевірок, у яких фігурує народний депутат, а також його обізнаність щодо перебування на заводі бойовиків Мозгового. Коментаря ми не отримали, натомість помічниця Дунаєва Наталя Кравченко, посилаючись на передвиборчу зайнятість, порадила звернутися до згаданого рішення суду. До речі, відповідь, принаймні на одне питання, там є: «стосовно нього не порушувалось жодної кримінальної справи з приводу сприяння в діяльності терористам», встановив Лисичанський міський суд.

Публічні заяви Сергія Дунаєва багато про що можуть свідчити або, принаймні, натякати. Але питання також і в тому, чи були слідчими зібрані належні речові докази після звільнення міста. Сумнівно.

Загальновідомі «невстановлені особи»

Аби позбавити правоохоронців тягаря сумнівів щодо використання Лисичанського заводу як бази бойовиків та катівні, Центр громадянських свобод надіслав до ГПУ та СБУ заяви про злочин. Але і без них інформації в правоохоронних органах мало б бути більш ніж достатньо.

Наприклад, згадана на початку тексту Антоніда Мельникова на 5-й день після звільнення міста, 29 липня 2014 року, звернулася в міліцію із заявою про своє викрадення. За її словами, її один раз допитали, у вересні 2014 року, але далі мовчання. І тільки після нещодавнього дзвінка до міліції з нею (через півтора року після вчинення злочину) провели слідчі дії.

До речі, щодо «невстановлених осіб».

Антоніда Мельникова впізнала принаймні двох причетних до її викрадення. Наприклад, на цьому відео (починаючи з 1 хвилини 34 секунди) один із бойовиків вітає жінок Алчевська з 8 березня від імені Олексія Мозгового і бажає їм миру. Тим часом, Антоніда Мельникова запам’ятала його як того, хто двічі вчиняв на неї напад – 21 травня 2014 року, коли ОВК №110 пограбували, а також 24 травня, коли її саму доправили на склозавод.

Ще один упізнаний – колишній місцевий комуніст Анатолій Єрьоменко, який у травні 2014-го став «народним секретарем», членом «народного ополчення» та головним його промоутером. За словами Антоніди Мельникової, саме завдяки його пильності вона і потрапила в полон: попри свій поважний вік, Анатолій Єрьоменко наздоганяв жінку і збивав її з ніг, щоб вона стала легкою здобиччю для камуфльованих «ЛНРівців» зі зброєю.

Ще один персонаж присутній на цьому відео (із 2 хв. 19 сек.) у міліцейській формі. Як каже колишня голова ОВК №110, «він був на заводі з терористами і їхав потім в одному авто зі мною, коли мене везли додому за печаткою (головною метою викрадення жінки було вилучення печатки окружкому та виборчої документації – ред.) Його висадили на заправці «Паралель», яку вони «віджали». Потім, після звільнення міста, він знову працював у міліції, ходив з автоматом і у формі міліції. Зараз його просто звільнили, і він працює таксистом», – говорить Антоніда Мельникова.

Це тільки один сюжет, скромний, порівняно з іншими, які відбуваються на звільнених територіях. Можна прогнозувати, що напередодні виборів ми побачимо ще більше таких сюжетів. Підготовка до 25 жовтня вже супроводжується скаргами на порушення виборчого законодавства.

Зокрема, цього тижня Лисичанська міська виборча комісія відмовила в реєстрації одному з кандидатів на посаду міського голови – Олегу Голубу, посилаючись на неправильно оформлену автобіографію. Щоправда, Луганський окружний адміністративний суд це рішення скасував, але це не єдиний подібний прецедент.

Наприкінці тижня передвиборчий штаб ВО «Батьківщина» повідомив про відмову виборчої комісії в реєстрації кандидатів у депутати міськради, посилаючись, як на підставу, на відсутність печатки на одному з документів.

За дивним збігом обставин, головою Лисичанської міської виборчої комісії є висунута «Опозиційним блоком» Наталя Кравченко, та сама, яка представляла інтереси Сергія Дунаєва в суді проти журналіста Полупанова і є помічником народного депутата.

Попри очікування, звільнені території не стали форпостом вільної країни. Вони стають «сірою зоною». І, чесно кажучи, виникає сумнів, чи їх взагалі можна назвати звільненими.

Марія Томак – журналістка Центру громадянських свобод

Матеріали розслідування зібрані Центром громадянських свобод, висновки автора не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG