Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 22:16

Добровольці шукають невідомі поховання солдатів Другої світової


Та війна не завершена, доки не похований останній солдат, кажуть пошуковці

На Чернігівщині навіть через 72 роки після звільнення від німецько-фашистських загарбників шукачі-ентузіасти продовжують розшукувати невідомі місця похованнь солдатів Радянської армії. Пошуками займаються добровільно. Люди різних професій та різного віку об’єднуються в групи і створюють цілі пошукові експедиції.

За власний кошт та у вільний від основної роботи час – добровільні шукачі невідомих місць поховань бійців Радянської армії, загиблих у роки Другої світової, працюють не заради наживи. Їхня мета – знайти та по можливості ідентифікувати солдатів. А якщо пощастить знайти рідних, то й гідно перепоховати.

Часто доводиться шукати поховання, спираючись на чутки

«Часто доводиться шукати поховання, спираючись на чутки, хтось десь згадав, розказав одному, той переповів іншому – де можуть бути рештки солдатів Радянської армії, – розповідає учасник пошукових експедицій Роман Поліщук. – Пошукові експедиції на свій страх та ризик виїжджають на місця, спілкуються з людьми, зі свідками, якщо вони живі. Тобто інформація збирається по крихтах. І часто буває, що такі пошуки завершуються нічим, нічого не знаходять».

Допомога у пошуку солдатів

Буває, що про місця поховань невідомих солдатів шукачам повідомляють так звані «чорні археологи». Нелегальні копачі, шукаючи в таких могилах цінні речі для продажу, кістки загиблих зазвичай не чіпають. Якщо є можливість – знаходять спосіб повідомити справжнім археологам. Іноді від таких нелегальних шукачів скарбів буває більше користі в плані інформації, аніж від місцевих жителів, які багато знають, але спілкуватися з археологами-ентузіастами часто не бажають. Бояться.

«Нещодавно був випадок, коли дідусь розповів та показав на місці, де був польовий шпиталь та партизанський штаб, – розповідає голова Чернігівського обласного клубу «Память Перемоги»​ Олексій Назмутдинов. – Він вказав на сусідку в селі, яка в юні роки якраз працювала медсестрою в цьому шпиталі. Ми приїхали до неї, поспілкувались. Не на камеру вона розповіла, що дійсно робила перев’язки червоноармійцям, розповіла, звідки вони надходили».

Коли ж пошуковці приїхали до бабусі за кілька тижнів із журналістами, старенька на тему місць поховань говорити відмовилася. 85-річна Марія Павлівна поскаржилась на погану память. Що розстріли були – згадує, а ось де саме розташоване місце загибелі солдат – забула.

Ідентифікація солдатів через 70 років

Незважаючи на давність подій та часто небажання місцевих жителів допомагати хоча б інформацією, пошуковці все ж таки час від часу знаходять місця поховань червоноармійців. Але це, визнають – насправді лише півсправи. Після цього починається тривалий процес ідентифікації решток солдатів. Впізнати людину, яка загинула більше? ніж півстоліття тому, фактично неможливо.

Як правило, після стількох років у землі папір вже не читається. Особливо, якщо вкладиш був закручений не щільно

«Що стосується ідентифікації, то в основному це ебонітові капсули, – пояснює учасник пошукових експедицій Олександр Сидоренко. – В них папірці, на яких написане імя, по-батькові, прізвище. Звідки він призивався, той солдат, група крові і всі особисті дані. Як правило, після стількох років у землі папір вже не читається. Особливо, якщо вкладиш був закручений не щільно, то сирість його просто знищує. Хоча бувають випадки, що і вкладиш закручений щільно, а на папері нічого немає. Солдат його просто не заповнив».

Заповнювати капсули вважалося поганою прикметою серед бійців. Це ніби пророкувало загибель. Сьогодні ж ця забобонність є головною перешкодою в ідентифікації загиблого. Іноді пошуковцям щастить, і біля солдата знаходять його особисті речі – ложку, казанок, на яких нашкрябані ім’я, прізвище, частина, в якій він служив. Олексій Назмутдинов розповідає випадок:

На ложці була вся інформація – прізвище, ім’я, по-батькові, частина, в якій він служив, та місто, з якого призивався

«У 2007 році неподалік села Козероги ми знайшли військового інтенданта Апатьєва. Він був без ніг, значить, загинув від осколкового поранення. При ньому знайшли капсулу, на жаль, незаповнену, а також ложку та казанок. І ось на ложці була вся інформація – прізвище, ім’я, по-батькові, частина, в якій він служив, та місто, з якого призивався. Ми перевірили – дійсно був такий боєць. Він воював у складі 207-ї авіадесантної бригади. Знайшли його рідних. Вони фотографію привезли на перепоховання», – розповідає пошуковець.

Пошуки загиблих у роки Другої світової учасники таких експедицій проводять, зазвичай, власним коштом. Сільські ради, на території яких вдається знайти поховання, лише на завершальному етапі можуть виділити кошти на перепоховання, якщо бійця так і не вдалося ідентифікувати, і родичів не знайшли.

Невідомі солдати сучасності

Невідомі солдати будуть і після сучасної війни на сході України, прогнозують пошуковці. Адже до цих пір немає методики ідентифікації бійців.

«Якщо німці використовували ще у Першу та Другу світову війну жетони, а радянські солдати мали капсули спеціальні, то сьогодні, наскільки мені відомо, жетони є тільки у офіцерів. Рядові не мають нічого», – пояснює Роман Поліщук.

До складу добровільних пошукових експедицій часто входять досвідчені археологи, історики, краєзнавці. Є навіть правоохоронці, колишні військові та студенти. Об’єднує їх бажання встановити історичну справедливість – поховати героїв так, як вони того заслужили, бо загинули в бою, захищаючи Батьківщину.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG