Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 11:23

Російський інтелігент закінчується не тільки на порозі України, а й на кордоні будь-якої іншої країни

(Рубрика «Точка зору»)

Верховна Рада України визначила дату початку окупації Криму – 20 лютого 2014 року. Але очевидно, що це початок завершальної стадії, її військова складова, а до цього була інформаційна, культурна, ідеологічна окупація з боку Росії. Коли в березні минулого року російська Дума рішучим «одобрямсом» дозволила Президентові Росії Володимирові Путіну використати Збройні сили на території України, то вже мали на увазі материкову частину країни – російські військові у Криму і без цього мали прописку. Слідом за членами Думи категорично висловилися за війну російські трудівники пера і мікрофона, схваливши своєю відозвою захоплення Криму: «Наша спільна історія і спільні корені, наша культура і її духовні витоки, наші фундаментальні цінності і мова об'єднали нас назавжди...»

Треба розуміти, що російські діячі культури, вживаючи «наші» і «назавжди», зверталися до кримськотатарського народу, корінного народу Криму, звідки починалася військова атака на Україну. Після окупації півострова щодо кримських татар почалися тотальні репресії, принизливі обшуки і ефесбешні арешти. Росія приготувала кримчанам «внутрішнє» виселення з їхньої багатостраждальної Батьківщини. Але багатьох вигнали, заборонивши в'їзд до Криму. «Неслухняних» активістів знайшли убитими, інші безслідно зникли. Чому мовчить російська інтелігентна совість, яка підписалася за спільні корені і витоки? Російська інтелігентна совість переконана, що «наше» значить «моє», тобто російське.

Історики кажуть, що там, де починається українське питання, закінчується російський демократ. І російський інтелігент закінчується, додам – і не лише на порозі України, а й на кордоні будь-якої іншої країни.

​Ми пам'ятаємо: як тільки Радянський Союз затіває зовнішній конфлікт, як тільки якась внутрішня кампанія з боротьби з безрідними космополітами, Солженіцинами, Буковськими, які продалися, або українськими націоналістами – відразу спливали табунами «чесні і непідкупні патріоти» від мистецтва, колгоспно-промислового раболіпства, які, як бісики з табакерки, таврували відщепенців і загниваючих імперіалістів.

Радянські письменники на чолі з Максимом Горьким оспівували в соціалістичному реалізмі підневільну працю ув'язнених на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу ім. Сталіна. Що, Горький не розумів, що таке варварський сталінський режим з його каналом? Розумів. Але хотілося ситно жити і вождю світового пролетаріату в кітелі служити. Канал будувати не хотілося!

19-е століття. Польща пережила кілька розділів, частина її під управлінням російського царя. У Варшаві спалахнуло визвольне повстання, і російська армія кинулася на упокорення непокірних. Європейська інтелігенція обурюється, але російська – аплодує рідному загарбникові. «Коли вирішується доля Криму, діячі культури Росії не можуть бути байдужими спостерігачами з холодним серцем», – так сьогодні з гарячим серцем благословили війну з Україною нинішні російські інтелігенти. У такому ж дусі схвалювали захоплення Польщі два століття тому їхні духовні предки.

Казкар Олександр Пушкін готувався особисто примушувати до покори повсталих поляків. «Їх треба задушити» і, «якщо завариться загальна, європейська війна, то, право, буду шкодувати про своє одруження, хіба дружину візьму в тороки», – писав у листах зросійщений віршотворець. Нинішні російські діячі культури, які вважають захоплення Криму і війну на Донбасі спільною справою, слідом за своїм ватажком Путіним називають українців хохлами, украми, недолюдьми штучної країни Україна. Пушкін вважав війну з народом Польщі сімейною, слов'янською справою, попутно, по-сімейному, обзиваючи поляків ляхами.

Вірші Пушкіна, у тому числі, й «наклепникам Росії», разом з патріотичним віршем Жуковського, були негайно опубліковані під обкладинкою «На взяття Варшави». Публікацію особисто схвалив російський цар. Імператор прагнув зробити поета «ідеологом православ'я, самодержавства і великоросійського націоналізму». Однак Пушкін і сам вважав, що самостійне існування Польщі суперечить інтересам Росії. Вчора Грузія загрожувала існуванню Росії, сьогодні – незалежна Україна, а завтра – Азербайджан або Казахстан?

Коли Пушкін писав «про глибину сибірських руд» і декабристів, він здавався демократом. Але глибина польсько-російського конфлікту показала його справжнє, далеке від європейства, обличчя. Таке справжнє обличчя, а точніше, оскал православ'я, самодержавства і великоросійського націоналізму представляють сьогодні говорухіни, михалкови, кобзони, газманови й інші валерії. Свого часу Пушкіну відповів Адам Міцкевич віршем «Російським друзям» (в іншому перекладі «Друзям-москалям»), в якому непрямо звинуватив Пушкіна в зраді волелюбних ідеалів. Як поет Пушкін не відповів. Однак просив у царя дозволу видавати політичний журнал. Мовляв, «озлоблена Європа нападає на Росію не зброєю, але щоденними скаженими наклепами... Нехай дозволять нам, російським письменникам, відбивати безсоромні й неосвічені нападки».

Все повторюється, але вже як фарс: цікаво спостерігати, як сьогодні геї російської естради відбиваються від ненависної їм «Гейропи». Бридко усвідомлювати, що в Росії після «На взяття Варшави» заскрипіли пера «На взяття Криму і України». Ось воно, споконвічно ординське...

Але були в Росії в усі часи справжні совісні люди. Вяземський називав польську поезію Пушкіна «шинельною». Олександр Тургенєв (не плутати з Іваном Тургенєвим) писав братові Миколі: «Твій висновок про Пушкіна справедливий: у ньому точно є ще варварство». І сьогодні справжні російські майстри мистецтв вимагають від Путіна миру і стають на захист України. Ми чуємо братські голоси, як би не глушила їх оскаженіла бригада офіціозних підспівувачів російського мракобісся.

За часів Радянського Союзу «вірменське» радіо запитувало: «Хто такий Леонід Брежнєв?» І саме відповідало: «Дрібний політичний діяч часів Алли Пугачової». Справді, схоже! Є сьогодні в Росії політичний діяч Володимир Путін і є співак Андрій Макаревич. І є все та ж Алла Пугачова. Відома співачка пережила Брежнєва, переживе і Путіна...

Володимир Земляний письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу – на сайті «​Крим.Реалії»​

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG