Доступність посилання

logo-print
02 грудня 2016, Київ 20:22

Національний герой по-європейськи: «невідомий солдат» замість відомого короля


Статуя Шарлеманя (Карла Великого) на мерії бельгійського міста Мехелен (@Shutterstock)

Статуя Шарлеманя (Карла Великого) на мерії бельгійського міста Мехелен (@Shutterstock)

«Молоді бельгійці важко усвідомлюють, що колись хтось віддав своє життя за їхній благоустрій» – історик

Брюссель – У Західній Європі, де національна боротьба й державотворення завершилися десятки, а подекуди й сотні років тому, поняття «національний герой» з кожним роком стає все розмитішим. Були герої, кажуть місцеві історики, але культ їхньої пошани і пам’ять про них обмежена коротким шкільним курсом історії. Щоправда, в роковини тих чи інших історичних подій усвідомлення героїзму деяких представників нації частково відновлюється. Але частіше героїв-особистостей починають заміняти на анонімні й загальні поняття «невідомий солдат», «героїчна армія» чи «рух антифашистського опору».

Бельгійське селище Ерсталь щороку у вересні поринає в атмосферу Середньовіччя. Саме тут, згідно з переказами, народився Карл Великий, або Шарлемань. В історію він увійшов, як один із фундаторів романо-германської цивілізації та засновник чогось на кшталт першого «Євросоюзу». За цю заслугу та поширення 1200 років тому християнства «вогнем і мечем» Карл Великий вважався великим героєм. Однак, нині пам’ять про нього майже «канула в лету». Збереглася хіба тільки у «Братства сподвижників Шарлеманя» – організації, що намагається відродити й популяризувати Карла Великого.

«Братство сподвижників Шарлеманя» перейняло традицію у старших жителів Ерсталя у 80-х роках, – пояснює її президент Андре Намот. – Вони приносять свинину – символічну данину, яку кладуть на меч Шарлеманя, статуя якого стоїть в одній з місцевих церков. Так ми засвідчуємо нашу приналежність до історії та спадщини нашого міста й регіону».

Втім, цей ритуал, костюмовані марші поважних «братчиків» з медальйонами, продаж на свята місцевих делікатесів та щорічний фестиваль «Шарлеманьрі» з кульмінаційним моментом – історичним фехтуванням – це єдине, чим невелика група місцевих аматорів віддає пошану великому завойовникові. Коли запитати у перехожих, чи є Шарлемань для них героєм, чи живе пам’ять про нього в серцях нинішніх поколінь, відповіді будуть здебільшого скептичні, негативні, а подекуди й почуєш: «а хто він, цей Шарлемань».

Пам’ять, що живе... у рамках шкільного курсу

На жаль, пам’ять про тих, хто докладав героїчних зусиль задля батьківщини, чи хто загинув за визволення й свободу людей, з кожним роком стирається й обмежена коротким теоретичним шкільним курсом історії, каже Радіо Свобода директор асоціації «SOS пам’ять Льєжа» Мадлен Мерло. «Зрідка називатимуться імена таких великих постатей, як король Альберт І, королева Елізабет, але частіше згадаються якісь фолькльорні персонажі, такі як народний улюбленець «Шарль Дерев’яна нога» з його неймовірними пригодами, або Чанче – герой лялькових п’єс, уособлення простого народу, на кшталт російського Івана-дурника.

Фольклорні герої більш знані, ніж реальні персоналії

«Справжньої національної гордості у бельгійців немає, – констатує Мадлен Мерло. – Дехто може назвати такі імена фундаторів Бельгії, як Шарль Рожьє або братів Орбанів. Але насправді це людям нічого не говорить і не змушує їхні серця битися частіше. Фольклорні герої більш знані, ніж реальні персоналії».

«Нинішній льєжець не зберіг у пам’яті історичних героїв, – додає активістка, – Швидше, він може себе порівняти з фольклорним Чанче – жвавим, віддвертим і винахідливим шукачем справедливості щодо заможних купців і знаті й повстанцем проти загарбників-сарацинів. Сама ж пам’ять обмежена шкільним курсом. На жаль, нині дітей навіть вкрай зрідка ведуть віддати шану загиблим у Першій та Другій світових війнах».

«Важко уявити національного героя нації, існування якої під знаком питання» – історик

Проблема, насамперед, у тому, що бельгійці майже не орієнтуються у власній історії, а нинішня шкільна програма практично не містить вітчизняного історичного курсу, нарікає професор, доктор історичних наук Льовенського католицького університету Лоренс Ван Іперзель.

З іншого боку, в Бельгії, поділеній на Фландрію та Валонію, нерідко так само й люди себе ідентифікують. Як наслідок, їхні народні герої теж відрізняються – фламандські й валонські. Втім, на думку історика, ніхто з будь-якої частини Бельгії не заперечить факту, що найвідомішою національною постаттю в пам’яті людей залишається згаданий король Альберт І, або «Король-вершник». Саме він є символом протистояння й страждань Бельгії в часи Першої світової війни. «Навіть ті, що бажають смерті (тобто поділу) Бельгії на дві держави, утримуються від критики цього короля, що віддалено уособлює бельгійську національну ідею», – каже Ван Іперзель, звертаючи увагу на те, що решта героїв, скажімо, двох минулих воєн, пішли в забуття.

Співак Стромае чи футбольні зірки – ось що вони знають, а історичні персоналії їм зовсім невідомі

«Перша світова війна дала величезну кількість героїв, культ яких тривав до 60-х років, але з часом занепав, – пояснила історик. – А після Другої світової Бельгія поринула в протистояння між роялістами і тими, що виступали проти короля, католиками й антиклерикалами… Були герої, але національного культу вони не мали. У будь-якому разі, для нинішньої молоді жодна з історичних постатей нічого не означає. Співак Стромае чи футбольні зірки – ось що вони знають, а історичні персоналії їм зовсім невідомі».

Меморіал героям Першої світової війни у Брюсселі

Меморіал героям Першої світової війни у Брюсселі

Драматичність ситуації й полягає у тому, що нинішні покоління не мають здатності навіть уявити, що колись хтось віддав свої життя за те, аби вони мали нинішній комфорт і благоустрій, додає Лоренс Ван Іперзель. Але найважливіше те, що все складніше стає уявляти національного героя у ситуації, коли під знаком питання постає саме існування бельгійців як окремої нації.

Батьки-фундатори ЄС та «невідомий солдат»

Що вже казати про тих особистостей, які брали участь у побудові європейської спільноти, Союзу європейських держав?

Філіп Раксон

Філіп Раксон

Історик Льєжського університету Філіп Раксон працює над вивченням проблем інструменталізації народної пам’яті в політиці. Він пояснює, що ідеологи та «батьки-фундатори» ЄС, на кшталт бельгійця Поля-Анрі Спаака чи французів Жана Моне та Робера Шумана, можуть викликати в серцях лише окремих європейців почуття пошани та вдячності, однак до статусу героїв ці політики, економісти й дипломати не дотягнуть. Втім, каже історик, рівень уподобань щодо тих, хто брав участь у «конструюванні» та об’єднанні Європи, дещо вищий на сході й в центрі ЄС, в тих державах, що набули членства нещодавно.

Натомість, саме поняття «герой» в нинішньому європейському суспільстві, насамперед, на Заході, все частіше переходить від конкретних історичних постатей – до таких узагальнених понять, як «невідомий солдат», «рух опору» (нацистській Німеччині, загарбникам) чи, скажімо, «бельгійська армія».

Це більше не окрема історична постать, а «армія Бельгії», «воїн» чи «солдат», який на полі бою воює із загарбником

«Насправді, триває процес зменшення значимості поняття «національний герой» як особи, як історичного актора, – пояснює Філіп Раксон. – Але за нагоди поняття героя починає присвоюватися більш загальним та скромним фігурам, проте активним на історичній сцені. Того статусу, який герої мали в минулому столітті, вже немає: він знівелювався. Скажімо, нині, під час столітнього ювілею Першої світової війни, поняття «герой» трішки відновилося, однак, через анонімні персоналії: це більше не окрема історична постать, а «армія Бельгії», «воїн» чи «солдат», який на полі бою воює із загарбником».

Запобігти повному стиранню з народної пам’яті колишніх персоналій, що були біля витоків держави, чи новітніх національних героїв, намагаються нечисленні ентузіасти на кшталт «SOS пам’ять Льєжа» чи «Братства сподвижників Шарлеманя». На організовані ними заходи, наприклад, змагання із історичного фехтування чи театралізовані екскурсії містом почасти збирається чимало охочих. Однак, для закріплення у свідомості пересічного бельгійця розуміння героїчних досягнень, скажімо, Карла Великого одного тільки брязкання середньовічною зброєю новітніх «лицарів» у сталевих обладунках далеко не достатньо.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG