Київ – Рік минув відтоді, як викладачі і студенти вищих навчальних закладів Донбасу опинилися перед вибором – залишатися на окупованій території чи переїхати в інші області України. В угрупованнях «ДНР» та «ЛНР» намагалася перевести місцеві університети на «російські стандарти», що було не усім до вподоби. Багато місцевих вишів були евакуйовані на територію, що контролюється українською владою. Серед них – Донецький та Луганський національні університети, Донецький юридичний інститут МВС, Луганський національний аграрний університет. Втім як заявив в інтерв’ю Радіо Свобода ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник, навчальний процес нині не до кінця налагоджено. Причиною є відсутність матеріальної бази та психологічний фактор.
– Чи можна вважати повноцінним навчальний процес для студентів, які виїхали з окупованого Донбасу і як вирішується питання забезпечення приміщеннями, житлом?
– Ризикну сказати, що навчання не є повноцінним, я думаю, що це розуміють і визнають виші, які переселилися з окупованої території. В першу чергу, бо там є психологічний фактор і фактор адаптації.
Адаптація потрібна довгий час для того, щоб звикнути до того як називається ВУЗ, звідки переїхав і де знаходиться, а потім природньо – матеріальні питання.
Мені це зрозуміло, тому що я знаю яким було становлення в «Острозькій академії» і матеріальна база накопичувалася з року в рік і це ж створюються свої традиції, а в цьому випадку – традиції лишилися все-таки там (на Донбасі – ред.): це і архіви, і книжки, і бібліотека. Зрештою – це викладацький склад.
Це до певної міри – героїзм викладачів, які в таких умовах змогли працювати, якось «вирулити» цю ситуацію і налагодити навчання
Треба багато часу, щоб це навчання було повноцінним. До нас перевелися деякі студенти з цих вузів і ми достовірно знаємо, на якому рівні читаються лекції, як вони працюють.
Це до певної міри – героїзм викладачів, які в таких умовах змогли працювати, якось «вирулити» цю ситуацію і налагодити навчання. Багато студентів вчаться он-лайн, тобто дистанційно, і це теж можна зрозуміти, бо, дійсно, не вистачає гуртожитків, матеріальної бази.
Сподіваюся, що ця біда закінчиться і усі ці виші повернуться на свою базу, яка є в Луганську, Донецьку і там зрештою продовжиться повноцінне навчання
Серцем будь-якого університету є бібліотека. І ми допомагали евакуйованим вишам якось накопичити відповідну кількість книг, але ж це неможливо зробити за рік. Ми 20 років створюємо свою базу, хоча я вважаю, що вона є ще недосконалою. А як можна створити базу навчальну, щоб вона була досконалою за, скажімо, один рік?! Я сподіваюся, що ця біда закінчиться і усі ці виші повернуться на свою базу, яка є в Луганську, Донецьку і там зрештою продовжиться повноцінне навчання.
– Пане Ігоре, дехто з слухачів Радіо Свобода висловив в ефірі думку, що мовляв, не треба допомагати студентам і викладачам-переселенцям, бо вони «не допомогли державі», коли на Донбасі відбувалось захоплення влади злочинцями? Як Ви прокоментуєте такі судження?
– Людині легко говорити, коли вона знаходиться на мирній території, в мирній ситуації. А, коли ситуація зовсім інша? Не можна ставити впровину людям те, що їх територія була окупована і вони її покинули. Бо це був вимушений акт.
Усім треба зібратися для того, щоб допомогти цим вишам принаймні облаштуватися, адже люди втратили все, абсолютно все
Але є питання до уряду. 14 травня була постанова Кабінету міністрів України з приводу того, що необхідно певні пільги надавати тим переселенцям і особливо студентам, які виїжджають із окупованих територій. Постанова була прийнята, а законодавчих актів до неї про те, які саме пільги мають бути для цих студентів і викладачів ще не розроблено. Думаю, це повинна бути все-таки державна програма.
Усім треба зібратися для того, щоб допомогти цим вишам принаймні облаштуватися, адже люди втратили все, абсолютно все.
– Що, на Вашу думку, мають зробити ті виші, до яких приїхали переселенці, аби допомогти останнім інтегруватися?
– Необхідно просто працювати. Працювати також треба журналістам, керівникам міст для того, щоб сформувати необхідну свідомість і ставлення до цих людей, які й так мають душевну травму. Вони втратили свою малу батьківщину і не повинно бути поганого ставлення до них на цих нових територіях. Треба міняти свідомість і вчити – як ставитись до постраждалих людей.
– Як студентові з окупованих територій потрапити до евакуйованого вишу, скажімо, якщо молода людина закінчила перший курс на території так званих «ДНР» чи «ЛНР» і бажає навчатися на вільній території? Що вона має зробити і на який курс, факультет є шанси потрапити?
Треба враховувати навчальні плани, академрізницю, право переводити студента на вищі курси, на інші програми тощо. Визначитись тут має саме Міносвіти
– Міністерство освіти мало б попрацювати і чітко розробити положення з цього приводу. Дійсно, є діти, які навчаються у закладах на окупованих територіях і хочуть перевестись. Тут треба враховувати навчальні плани, академрізницю, право переводити студента на вищі курси, на інші програми тощо. Визначитись тут має саме Міносвіти. У нас, скажімо, є таке право переводити студентів, бо в нас вчаться більше десяти студентів, які минулого року вступили завдяки тому, що законодавчо все вирішили, складали ЗНО, владнали документи, взяли участь в конкурсі. А от проблема щодо переведення студентів до нас з цих вузів (на окупованих територіях Донбасу – ред.) на старші курси – ця проблема не є вирішена.
