Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 07:34

«Росія живе мало не у 18-му столітті»

Сотні тисяч переглядів в інтернеті, бурхливі обговорення, що переходять у політичні суперечки... Феноменальний успіх мають кліпи «співочого далекобійника» Вадима Дубовського – сатиричні відповіді на російсько-український конфлікт.

Вадим народився в Донецьку, переїхав у Ростовську область Росії, потім до Києва, і вже понад 10 років живе в Чикаго. У серпні 2014 року в інтерв'ю Радіо Свобода він розповідав, що ідея записувати політичні пісні виникла після окупації Криму. Відтоді минуло більше року, з'явилося багато нових пісень, готовий альбом.

– Ви хотіли б поїхати на Донбас, на батьківщину, і подивитися, що там відбувається?

– Так, я народився в Донецьку, і мені, звичайно, хотілося б побачити все, що там відбувається. Я припускаю, що мало хорошого я там побачив би, на жаль. Все, що я бачу зараз в інтернеті, говорить про те, що Донбас у зруйнованому стані, вся інфраструктура знищена. Звісно, я хотів би побачити все своїми очима.

– У пісні «Похмільна» Ви пояснюєте російській матері, що це не громадянська війна...

В Україні немає ніякої громадянської війни. Це конфлікт, який запалився з подачі російських спецслужб

– Так, люди, які включають мізки, можуть легко переконатися в тому, що в Україні немає ніякої громадянської війни. Це конфлікт, який запалився з подачі російських спецслужб. Він давно б уже згас і існує тільки через те, що Росія продовжує підживлювати цей конфлікт як живою силою, так і технікою. Великі гроші йдуть на це.

– У Вас є пісня, адресована дружині російського спецназівця Александрова. Як виник задум цієї пісні?

– Коли взяли в полон цих двох ГРУшників, було дуже дивно бачити реакцію російської верхівки, що продовжує стверджувати, що їх там немає. Особливо мене вразило інтерв'ю з дружиною сержанта Александрова. Я згадав про «Арію Женьки» з опери Кирила Молчанова «А зорі тут тихі» на слова Костянтина Симонова «Жди меня, и я вернусь, только очень жди». Саме на цю музику мені захотілося написати: як ти можеш, молода дружина, яка відправила на війну свого чоловіка, говорити, що він ні при чому, що він давно звільнився? Як ти можеш зрадити його? Своїми словами вона його зрадила, і наслідки, напевно, будуть дуже сумними.


– Чи правильно зробили, що ухвалили закон про заборону низки російських серіалів і фільмів в Україні? Багато хто вважає, що це неприпустима цензура і кожен має право дивитися все, що він хоче. На чиєму Ви боці?

Як ви собі уявляєте, якби на радянських екранах під час Другої світової війни показувалися фільми виробництва Німеччини?

– Зрозуміло, я вважаю, що це правильний крок. Тому що зараз іде війна. Якби не було війни, то ні про яку цензуру не було б і мови. Зараз це дві країни, які воюють між собою, відбувається неприкрита агресія з боку одного з учасників конфлікту. Тому я вважаю, що ці заходи абсолютно виправдані. Інакше просто не можна. Як ви собі уявляєте, якби на радянських екранах під час Другої світової війни показувалися фільми виробництва Німеччини? Це просто немислимо.

– Незважаючи на те, що українці та росіяни перебували стільки років під одним радянським пресом, який вичавлював усе живе, українці вийшли на Майдан і повалили свого диктатора, а росіяни демонструють чудеса сервільності. Чи замислювалися Ви про те, чому так сталося?

Росія продовжує жити ледь не у 18-му столітті. Це проявляється в кастовості суспільства. Суспільство живе за феодальними законами

– Так, замислювався. Мені здається, що Росія продовжує жити ледь не у 18-му столітті. Це проявляється в кастовості суспільства. Чиновники, держапарат – це особлива каста, каста людей, яких важко змусити жити за законом, які можуть собі дозволяти абсолютно божевільні речі, люди, які скоюють багатомільйонні крадіжки й виходять на волю. Суспільство живе за феодальними законами, коли є простий народ і є управлінці, які відчувають себе по-особливому, вважають, що вони вище за народ. Саме тому, що Україна відмовилася від такої системи кастовості у суспільстві, коли чиновницький апарат вважає себе непогрішним і демонструє зневагу до законів, до простих людей, Україна пішла іншим шляхом. Свідомість людей, народу йде за західним зразком. А Росія так і залишилася жити з царем у голові. Українці з часів козацької вольності проявляли прагнення до демократії, прагнення до свободи, прагнення до істинно народного волевиявлення.

– Ви, напевно, стежите і за тим, що відбувається в українській політиці, за всіма розмежуваннями, конфліктами, арештами. Що Ви думаєте про Україну після Майдану?

Авторитарна система, яка продовжує бути в Росії, відживає останні місяці в Україні. Україна давно вийшла б на свій правильний шлях, якби цьому не перешкоджала російська агресія

– Я розумію всю складність ситуації, в якій опинилася Україна, але це абсолютно нормальна ситуація. Після будь-якого перевороту, після будь-якої революції, звичайно, будуть складнощі державного будівництва. Зараз Україна на зламі, одна система змінює іншу. Авторитарна система, яка продовжує бути в Росії, відживає останні місяці в Україні, і на зміну їй приходить нормальна система управління державою. Люди набираються досвіду. Україна давно вийшла б на свій правильний шлях, якби цьому не перешкоджала російська агресія. Давно б розібралися українські політики і зі своїми корупціонерами, і з проблемами, і з ціноутворенням. Рівень життя вже давно б пішов угору, все було б добре, прогрес би був, якби не втручання Російської Федерації.

– Ви написали пісню, присвячену прем'єр-міністру України Арсенію Яценюку. Ця дуже смішна пісня пов'язана з неймовірною історією про те, що головний слідчий Росії Бастрикін звинуватив Арсенія Яценюка в тому, що він у 1994 році воював у Чечні...

– Ця пісня не присвячена Арсенію Яценюку, а я в ній хотів висміяти безглуздість заяви Олександра Бастрикіна. Я був здивований тому, що деякі коментатори цієї пісні писали, що, мовляв, я взявся за українську політику, за її представників. Ні, це пісня не про Яценюка. Ця пісня присвячена пропагандистському російському галасу довкола України.


– Ви запропонували найоптимістичніший прогноз з усіх, які я чув за останній час: Ви говорите, що незабаром Україна вже стане нормальною державою. Я думаю, що небагато людей з Вами погодяться. Адже йде війна. У Вас, уродженця Донбасу, який прогноз: чи скінчиться ця війна найближчим часом? Хтось каже, що «ДНР» приречена, хтось каже, що це на довгі роки. Яке у Вас відчуття?

Я оптиміст. Я покладаю великі надії на сесію Генеральної асамблеї ООН. Схильний думати, що це все скоро закінчиться

– Я, швидше, оптиміст. По-перше, я покладаю великі надії на сесію Генеральної асамблеї ООН. Весь світ зрозумів, чим є Росія і її керівник. У світової спільноти знайдеться достатньо засобів і здорового глузду для того, щоб якимось чином все це зупинити. Але і Росія вже, мені здається, сама стомилася, вона не зможе далі продовжувати такими ж темпами все це фінансувати. Тут ще сирійське питання виникло на порядку денному. Я схильний думати, що це все скоро закінчиться. Окрім того, ми знаємо настрої людей, які зараз живуть на Донбасі: вони втомилися від усього цього, вони бачать, що нічого хорошого російська «допомога» не принесла, окрім горя і сліз. За даними ООН, від початку конфлікту на сході України на Донбасі загинули 8 тисяч осіб. Мені здається, Донбас уже зрозумів, на чиєму боці правда і хто виступає за те, щоб припинити цю війну.

– Як Ви гадаєте, чи можлива така картинка: Вадим Дубовський приїжджає з Чикаго до Донецька і виступає зі своїми піснями?

– Чесно кажучи, такої картинки я собі не уявляю. Я людина, яка любить дорогу, любить незалежність, свободу, любить музику. Не уявляю себе артистом, співаком, публічною людиною, яка б вийшла на сцену з концертною програмою.

Повний текст матеріалуна сайті Російської служби Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG