Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:32

Коли бачиш, якими страшними можуть стати наслідки реалізації «російських порад» в Україні, згадуєш прислів’я: «Боже, позбав мене від друзів, а від ворогів я сам себе позбавлю»

(Рубрика «Точка зору»)

В умовах російсько-української війни, коли переважна більшість населення Росії (84% – за даними найбільш об’єктивних російських соціологічних фундацій) підтримує агресивну політику Путіна проти України, кожен знаний російський інтелектуал, науковець, діяч культури, громадський активіст, який публічно висловлюється на користь України, становить цінність для українського суспільства. Та й для російського також – якщо брати до уваги шанси цієї країни стати нормальною.

Однак у цьому середовищі з’явилася (а може, завжди була?) хибна тенденція давати зверхні поради українцям, як їм треба розбудовувати свою державу. Ці вказівки – «як треба», «як правильно» і «як неправильно» – висловлюються здебільшого як істина в останній інстанції, адже дорадники «краще знають», якими шляхами необхідно просуватися Україні до жаданого майбутнього і що для українців добре, а що для них зле…

Тут дається взнаки глибоке внутрішнє переконання (на рівні рефлексу) цих друзів України у своїй інтелектуальній перевазі над українцями. Звичайно, не всі це раціонально усвідомлюють, а тим більше публічно артикулюють, та ще й у брутальній формі, як, приміром, російський актор і режисер Олег Табаков, який заявив про творчу «неповноцінність» українців. Цих друзів (навіть без лапок!) України зовсім не обходить доволі низький рівень їхньої українознавчої компетенції, недостатня зануренність в українські реалії, а головне, питання про моральне право на такі повчання іншого народу та іншої країни, яку вони підсвідомо сприймають як свою «рідну губернію»…

Деякі з них демонструють ставлення до України як виключно до засобу розв’язання внутрішніх російських проблем, трактуючи Україну як таку собі Росію №2, як випробувальний полігон російської демократії. На їхню думку, Україна має поставити на собі низку соціальних дослідів, щоб російські демократи могли побачити, як це спрацює в Росії. Отже, вони без жодного сумніву переконані в тому, що Україна існує лише для того, щоб жертвувати собою в ім’я порятунку Росії і жодної самодостатньої цінності не має. Скільки ми вже чули цих рекомендацій від Ірини Хакамади (вимагала особливого офіційно-російськомовного статусу для Криму) чи Іллі Яшина (пропонував свій варіант етнічної політики в Україні). Покійний Борис Немцов у багатьох українських телестудіях щедро роздавав указівки, як українцям треба порядкувати у своїй хаті.

Усі вони завзято ділилися секретами успіху. Тільки чомусь не поспішали намагатися їх реалізовувати у власній країні…

А чи є власний доробок?

Коли поради українцям дають грузини, вони мають для того підстави. Звісно, успіх грузинських реформ не варто переоцінювати, зрештою, той факт, що переможцем у Грузії виявився не Саакашвілі, а російський бізнесмен грузинського походження Іванішвілі, промовляє сам за себе. Проте є очевидні досягнення – різке зменшення корупції, обмеження бюрократії, підвищення ефективності управлінської діяльності. Наприклад, у Грузії можна за 7 хвилин оформити закордонний паспорт. На українців, змучених чергами і нескінченними пошуками різноманітних довідок для бюрократів, це справляє особливе враження.

Багато можуть порадити поляки, які провели фундаментальні структурні реформи під проводом польського економічного генія Лешека Бальцеровича, завдяки чому польська економіка стала однією з найбільш перспективних у Європі. Можуть розказати чимало цікавого естонці, які створили електронний уряд, що зводить корупцію до мінімуму, адже дає можливість громадянину не зустрічатися з чиновниками, вирішуючи всі питання через свій комп’ютер. А чим можуть похвалитися росіяни? Де наочні успіхи російських демократів у реформуванні власної країни? Росія за останні 15 років упала дуже низько, фактично відкотилася у період до «перебудови» другої половини 80-х років ХХ століття, а за деякими політичними показниками – у сталінські часи.

Демократи Російської Федерації все програли (якщо не вжити міцніше дієслово), здали всі позиції чекістам фашистсько-сталінського штибу, а чимало колишніх «росдемів» нині працюють на них у сфері пропаганди і консалтингу в ролі молодших партнерів. Нинішня російська демократична опозиція (що також незрідка хворіє на імперський шовінізм) становить собою доволі жалюгідне видовище. То які ж підстави ці люди мають для того, щоб з’являтися в Україні такими собі «мудрими гуру» для українців? Тільки ті, що з їхньої свідомості ще досі не випарувалася давня радянсько-імперська парадигма: «Вся советская земля начинается с Кремля»…

Чи добрими є «добрі поради»?

Деякі рекомендації українцям з боку російських демократів є за своїми неминучими наслідками цілком отруйними, що не заважає друзям України їх настирливо пропонувати.

Ось, приміром, колишній заступник міністра закордонних справ Росії Георгій Кунадзе. Ясна річ, також демократ. А що ж він радить українцям? Радить таке: «І ще одне хотілося б сказати. Нехай не ображаються на мене українські патріоти, але наважуся заявити, що Україна чимало б виграла, легалізувавши російську мову як другу… Ось слухав я днями пісні ірландських борців за незалежність, палких прихильників ІРА. Патріоти Ірландії, вони співали англійською. І це нікому не заважало. Прикладів державної двомовності прийнятої в процвітаючих демократичних країнах, чимало. Чому не сприйняти цю практику в Україні?... Україна від цього б лише виграла, а російські пропагандисти як то кажуть, з’їли би власні капелюхи». Отже, лише заради того, щоб пан Кунадзе мав сильний (як йому здається) аргумент у дискусії з російськими реакціонерами, Україна має принести себе у жертву, здійснивши національне самогубство. Дивні у цього російського демократа уявлення про успіх: чи дуже виграла Білорусь (зокрема й стосовно демократії!), запровадивши державну російсько-білоруську двомовність, а фактично тотальне панування російської мови, перетворивши білоруську на щось суто реліктове?

Та й даремно росдем Кунадзе розраховує заспокоїти російських шовіністично-фашистських «пропагандонів» російською мовою в Україні. У «Правому секторі» Дмитра Яроша дуже багато російськомовних людей. І що?! Практика показує, будь-який офіційний статус російської мови в Україні означає смертний вирок українській мові, культурі й традиції. «Ірландський приклад» Кунадзе геть некоректний. Цю мову британські колонізатори знищили в кінці ХVIII століття. Тоді її ще поширювали підпільні вчителі ірландської, коли їх ловили колонізатори, то вішали. Соромно пану Кунадзе велику національну трагедію ірландського народу рекламували як благо. А хамське втручання у найінтимніші сфери національного життя українського народу, на жаль, залишається традицією російської демократії.

Коли бачиш, якими страшними можуть стати наслідки реалізації російських порад в Україні, мимоволі згадуєш відоме прислів’я: «Боже, позбав мене від друзів, а від ворогів я сам себе позбавлю»…

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG