Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 15:31

Протести в Кишиневі: як українцям не стати на молдовські граблі


Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

У Молдові невдоволенням відсутності реформ скористалися проросійські політичні сили

Українські медіа даремно приділяють мало уваги мітингам, які тривають у столиці Молдови ось уже три тижні. До них варто було би придивитися куди уважніше.

Ще півроку тому західні політики хвалили своїх молдовських колег за поступ у реформах та ставили українській владі у приклад, коли йшлося про євроінтеграцію. За це Кишинів винагородили безвізовим режимом із ЄС. В країну пішли європейські гроші на спорудження транспортної інфраструктури. Так-сяк проводилися реформи, котрі на тлі невпевненого руху України та Грузії можна було вважати успіхом. Молдові пророчили статус вітрини «Східного партнерства», проте тепер про це ніхто не воліє згадувати, адже з лідера південні сусіди перетворилися на аутсайдера. В країні глибока криза, котра невідомо чим закінчиться.

Можна сказати, що події в Молдові випереджають українські на півроку-рік, тому, стежачи за ними, можна дізнатися, що має шанс трапитись тут. Але куди важливішою є змога запобігти такому ж розвитку сценарію чи вчасно його зупинити.

Кризі в Молдові передувало багато подій: «Крадіжка століття», що спричинилася до девальвації лея, скандал із несправжніми дипломами про освіту прем’єра, його відставка, переформатування коаліції та місцеві вибори. До цього варто додати відсутність реформ, догоджання олігархам та небажання знайти винних у крадіжці мільярда доларів із молдовських банків. Все це й призвело до протестів та зміни політичної орієнтації виборців – прихильниками євроінтеграції тепер є не майже 80%, як раніше, а ледь за 30%.

І якщо на місцевих виборах партіям, котрі називають себе проєвропейськими, вдалося уникнути цілковитої поразки, то й перемоги вони явно не здобули. Крісло примара (мера) в столичному Кишиневі, оплоті європейських прагнень країни, ледь не здобула проросійська соціалістка Зінаїда Гречану, то що уже й говорити про Південь, котрий завше симпатизував проросійським силам? Крім того, посаду градоначальника в другім місті республіки, Бєльцях, із величезним відривом здобув опальний лідер проросійської «Нашої партії» Ренато Усатий. А, звинувачений в «крадіжці століття», бізнесмен Ілан Шор став примаром міста Оргіїв (Орхей).

Відчуваючи, що країна рухається в неправильному напрямі, на вулицях Кишинева й з’явилися проєвропейськи орієнтовані протестувальники, котрим зовсім не хочеться, аби Молдова почала орієнтуватися на Путіна та компанію. Натомість із ситуації скористалися проросійські політсили й вивели своїх прихильників під стіни парламенту з вимогою його розпуску, відставки президента та дострокових виборів.

Висновки для України

Уже через місяць місцеві вибори очікують і на Україну, котрі теж можуть стати каталізатором протестів. Тут олігархи так само, як і в Молдові, незацікавлені в євроінтеграції – вона змусить їх жити не по «понятіях», а за законом та правилами одними для всіх. Вітчизняна влада теж не спромоглася швидко провести необхідні реформи. Корупції поменшало, якщо порівнювати із часами режиму Януковича, проте вона все одно міцно вкоренилася в державному секторі.

В країні так і не з’явилося жодної потужної політичної сили, що могла би стати дієвою альтернативою існуючим, котрі бажають законсервувати наявний стан речей. Колишні регіонали та інші проросійські сили тільки й очікують, аби взяти реванш і повернутися до влади.

Все це свідчить на користь того, що Україна впевнено рухається до молдовського сценарію. Єдине, чого поки навчився офіційний Київ – президент та прем’єр тимчасово уклали угоду про ненапад, аби убезпечитись від краху коаліції, на випадок виходу з неї «Самопомочі» та «Батьківщини». Проте, скільки триватиме такий союз – сказати важко.

Вітчизняне суспільство, не побачивши належних результатів, злісне через невиконані обіцянки та війну, в будь-який момент здатне вирушити на «Третій Майдан». А далі вже, як у Молдові, із протесту, котрий розпочала громадянська платформа «Гідність і правда» скористаються проросійські сили, що своїм «антимайданом» вимагатимуть відставки політичної верхівки та нових виборів.

Тому, якщо українська влада не бажає розвитку подій за кишинівським сценарієм, має докласти усіх зусиль, аби провадити необхідні реформи, а не збиватися на манівці популізму та пошуку винних серед невинуватих. Має йти на компроміс із активістами та дослухатися конструктивної критики, а не ламати усіх через коліно в стилі Януковича. Суспільство ж мусить ретельніше слідкувати за діями влади та не дозволяти їй збочувати від наміченого ще на Євромайдані шляху. Інакше – революція, від котрої ніхто не виграє.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG