Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 12:25

У Бабиному Яру від рук фашистів загинули не тільки євреї, а й українці. Там знайшла свою смерть і визначна діячка національно-визвольного руху Олена Теліга

(Рубрика «Точка зору»)

В Україні вшанували 74-і роковини трагедії Бабиного Яру. Очевидно, настав час подумати, як цю подію відзначатимемо у наступному році. Адже 75 – кругла дата і до неї буде прикута увага всього світу.

До цього часу всі вшанування трагедії Бабиного Яру відбувалися за усталеним шаблоном. Офіційні і неофіційні особи приходили до Бабиного Яру і покладали там квіти, вшановуючи пам'ять жертв єврейського Голокосту.

Мені видається, що Майдан, який повернув нам історичну і національну пам'ять, спонукає до глибшого осмислення цієї трагедії і можливого переформатування заходів із її відзначення.

В Україні і світі ніхто не ставить під сумнів, що у Бабиному Яру відбулася національна катастрофа євреїв. Безумовно, обов’язок українців, як, зрештою, і всього людства – пам’ятати про це.

Олена Теліга

Олена Теліга

Однак в у Бабиному Яру, і це історичний факт, від рук фашистів загинули не тільки євреї, а й українці. При цьому українці розплатилися життями за свій намір відновити незалежну і соборну українську державу.

Нагадаю, на початку лютого 1942 року у Бабиному Яру знайшли свою смерть визначна діячка національно-визвольного руху Олена Теліга та її чоловік Михайло Теліга, поет-закарпатець Іван Ірлявський, Іван Кошик, професор Гупало, інженери Романів та Сиченко, проректор Київської політехніки, учасник визвольних змагань 1917-1919 років Тодот Чередниченко.

Голову Київської облспоживспілки Бондаренка німецькі окупанти розстріляли разом з дружиною та дітьми. Тут загинули міський голова Києва В. П. Багазій та голови районних управлінь міста: професор Махиня, Євген Форостівський з дружиною, Рудь, Чверда, інженер Романов, професор Лазорко.

Героїчно загинув провідний член ОУН Домазар-Діброва, який на стіні камери Лук’янівської в’язниці кров’ю написав: «Спливаю кров’ю, але не зраджу таємниці друзів». У Бабиному Яру фашисти розстріляли православного архімандрита Вишнякова та проторірея Павла.

Ще й досі тривають дискусії щодо кількості жертв з боку українського населення Києва. Але мова йде не про сотні, а тисячі життів.

На згадку про українські жертви, зокрема в пам'ять про визначну поетесу і діяча ОУН Олену Телігу, у 1992 році провід ОУН встановив у Бабиному Яру Пам’ятний хрест. Здається, у 2006 році президент Ющенко видав указ, щоб на цьому місці був поставлений пам’ятник Олені Телізі й героям ОУН. Пам’ятника немає і досі, а Пам’ятний хрест регулярно намагаються осквернити якісь невідомі істоти.

Отже, Бабин Яр – це також українська рана, яка болить і до цього часу.

А тому, на мою думку, було б правильно, щоб під час вшанування 75-х роковин трагедії Бабиного Яру дещо змінився формат вшанування, а саме: жалобні заходи слід розпочати біля Пам’ятного хреста, віддати шану тим, хто загинув за незалежність України, а предстоятелі українських традиційних церков мали б відслужити тут панахиду.

Нехай представники інших держав і народів побачать і відчують, яку ціну заплатила Україна за свою державність у минулому. Їм це потрібно нагадати, щоб не забували, яку ціну ми платимо за право жити у своїй країні сьогодні.

Переконаний, у будь-якому випадку через рік кияни і гості столиці прийдуть у Бабин Яр. Вони щиро проситимуть Бога, щоб більше ніколи не повторилася ця жахлива трагедія. При цьому ніхто у ці дні не ділитиме жертв за національною ознакою. Але у їхніх серцях обов’язково закарбується біль за втратою Олени Теліги і тисяч українців, які не пожаліли життя, щоб Україна стала незалежною державою.

Богдан Червак – голова ОУН

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG