Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 21:48

«Ми вже звикли до того, що у нас не стріляють» – жителька Донеччини


Горлівка. Серпень 2015 року

Горлівка. Серпень 2015 року

Чи вірять мешканці Донбасу по обидва боки фронту в припинення війни?

Фактично місяць у зоні бойових на Донбасі тримається відносне затишшя. За добу відбувається не більше десятка обстрілів, але здебільшого їх здійснюють стрілецькою зброєю – великокаліберна артилерія, «гради» тощо не застосовуються. Іноді, скажімо, як за минулу добу, режиму тиші дотримуються повністю. Мешканці міст по обидва боки фронту розповіли Радіо Свобода, що вже звикли до затишшя. Але оптимізму стосовно майбутнього в них не додалося. По-перше, не зменшуються економічні проблеми, особливо на контрольованих сепаратистами територіях. А по-друге, в можливість припинення війни (як заявляв представник «ДНР» на переговорах у Мінську Денис Пушилін) люди не вірять.

З вікон моєї квартири видно розташований за шість кілометрів населений пункт Майорськ – передмістя Горлівки, де є «ДНР»

Мешканка Дзержинська на Донеччині, голова правління громадської організації «Екологія та соціальний захист» Ольга Руденко констатувала Радіо Свобода, що нарешті, вперше за понад рік вона може спокійно засинати, не прислухаючись до звуків за вікном: чи не летять з боку Горлівки снаряди. Контрольована сепаратистами та російськими військовими Горлівка розташована за понад двадцять кілометрів, звідти до початку осені цього року ледь не щоночі обстрілювали Дзержинськ. Адже лінія фронту проходить лише за кілька кілометрів від будинку, де мешкає Ольга Руденко.

«Якщо я зараз, спілкуючись із вами, стану дивитися в бік Горлівки, то з вікон моєї квартири буде видно розташований за шість кілометрів населений пункт Майорськ – передмістя Горлівки, де є «ДНР», – розповіла Ольга Руденко.

«Я тільки напередодні валізку перенесла з-під ніг біля вхідних дверей моєї оселі»

Із настанням відносного затишшя волонтер, патріот України Ольга Руденко отримала змогу не лише виспатися, а й ще більше уваги приділяти громадським справам. Вона та її побратими виходять у Дзержинську на демонстрації з синьо-жовтими прапорами, допомагають знедоленим, зокрема, переселенцям із районів, які утримують сепаратисти. Щоправда Ольга Руденко стверджує, що проукраїнські городяни не складають більшості у цьому прифронтовому місті. Хоча, додає вона, ситуація змінюється на краще – прихованих сепаратистів стає менше. І якщо війна справді закінчиться, то не тільки перестане литися кров (що є головним), а й загалом зменшуватиметься агресія людей.

«Я тільки напередодні валізку перенесла з-під ніг біля вхідних дверей моєї оселі. Це – вже показник, розумієте! Цю сумку я там тримала, щоб тікати, якщо вже несила залишатися і довелося б десь ховатися. Хочу сказати, що ми вже звикли до того, що у нас не стріляють. Тому що це – добре, це те, чого чекаєш! 30 вересня і 1 жовтня було чути якісь віддалені постріли, і це ніби якось тепер неприродно», – каже Ольга Руденко.

Авдіївка. Серпень 2015 року

Авдіївка. Серпень 2015 року

Світлана живе на протилежному від Ольги Руденко боці фронту – в місті Ровеньки на Луганщині. Вона не вірить у те, що бойові дії на Донбасі справді можуть припинитися. Але при цьому визнає, що пересічні люди давно вже втомилися від війни. Їм доводиться зараз виживати і без обстрілів, адже харчі коштують дорого, є проблеми із медичними препаратами. Товари здебільшого – із Росії. Є й українські, але їх обмаль, хоча вони кращі за якістю, розповідає жінка. Загалом у контрольованих сепаратистами Ровеньках люди живуть одним днем, не особливо замислюючись над тим, що може чекати на них далі. Тим більше, що визнавати свій помилковий політичний вибір дуже складно.

Тепер вони справді розчарувалися, але ж вони не можуть зізнатися, що їхній вибір був хибним

«Люди інертні. Не стріляють – добре. Гроші на прожиття якісь є – добре. Тобто, щось поїсти є – то гаразд. І дехто, скажімо так, поміняв свої колишні погляди, розчарувався, розумієте? Ті, хто був «за» те, що відбувається в Ровеньках, тепер вони справді розчарувалися, але ж вони не можуть зізнатися, що їхній вибір був хибним. Більшість як і раніше намагається звідси виїхати. Їдуть сім’ями. Або в бік Росії, або в бік України. Ті, хто там приживеться», – зауважила Світлана.

29 вересня на засіданні Тристоронньої контактної групи в Мінську домовилися про відведення озброєнь калібру до 100 міліметрів від лінії зіткнення на Донбасі. Представник «ДНР» на переговорах у Мінську Денис Пушилін переконував, що підписання угоди про відведення техніки на Донбасі калібром менше 100 міліметрів означає припинення війни. Пушилін сказав також, що «всі локальні сутички зі стрілецькою зброєю можуть бути швидко локалізовані та припинені». А міністр оборони України Степан Полторак пояснив, що домовленості про відведення озброєння стануть чинними після двох діб дотримання тиші. Водночас Степан Полторак сумнівається, що Путін відмовився від подальших агресивних намірів стосовно України.

2 жовтня у Парижі має відбутися зустріч президентів України, Німеччини, Франції та Росії у форматі «нормандської четвірки».

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG