Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 16:53

«Не згадуйте лихим словом, йдемо на Дебальцеве» – боєць «Не журись»


Рівняни планують встановити меморіальну дошку вченому і викладачеві Миколі Карнаухову, який загинув на Донбасі

Рівне – Життя доцента Національного університету водного господарства і природокористування Миколи Карнаухова обірвалося минулої зими далеко від рідної Рівненщини – під селищем Чорнухіно на Донбасі. А в альма-матер днями йому встановлять меморіальну дошку.

Перспективний викладач, доцент Микола Карнаухов працював на кафедрі автомобілів та автогоспродарства. Разом із дружиною та сином проживав у однокімнатній рівненській квартирі, тішився поїздками до мами, в рідний Бугрин. Дружина Галина розповідає – одним із захоплень Миколи у мирному житті була армія.

Він любив літаки, військову техніку, а армія – це було для нього понад усе. Цікавився історією воєн, історією цивілізацій

«Він любив літаки, військову техніку, а армія – це було для нього понад усе. Цікавився історією воєн, історією цивілізацій... Частим гостем був наших книгарень і книгозбірень, читав Суворова», – розповідає Галина Карнаухова.

Миколу Карнаухова мобілізували 1 серпня 2014 року. Друзі кажуть: було б бажання, міг би відкараскатися від служби, адже медичні протипоказання для цього були. Натомість – Яворівський полігон, Львівська військова академія, перенавчання на сапера, батальйон «Кіровоград-1».

На війні почав писати вірші

Карнаухов став командиром інженерно-технічного взводу. Евакуйовував поранених з Донецького аеропорту, знешкодив масу мін. Його позивними стали слова, якими Микола підбадьорював підлеглих: «Не журись». А з середини січня їх, саперів, почали використовувати як мотострілків – вони їздили в засади, ходили в розвідку, охороняли – виконували не властиві саперним військам завдання.

Його останнє смс-повідомлення надійшло рідним і друзям з-під Чернухіна: «Не згадуйте лихим словом, йдемо на Дебальцеве». Дружина і досі картає себе, що того лютневого дня не почула дзвінка від Миколи, який виявився останнім. Зберігає його вірші, які Микола почав писати після загибелі колеги-сапера. Вони по-дитячому безпосередні й ностальгійні. Як ось цей, про свого ангела, Миколая:

«Показав, де розтяжки, завів за пости –

Волонтерські шкарпетки допоміг донести.

Потиснули руки, поправив мішок: «Неси подарунки, порадуй діток –

У кожну хатинку, де янголи сплять, і де небесні герої над ними стоять».

До війни друзі не бачили його сентиментальним. Кажуть: жартував і водночас був безкомпромісним, якщо доводилося відстоювати справедливість.

Він мав непростий характер, казав правду в очі, ніколи ні під кого не прогинався

«Він мав непростий характер, казав правду в очі, ніколи ні під кого не прогинався. Міг встати на загальних зборах в університеті і висловити зауваження ректору, якщо щось було не так», – пригадує Микола Пікула.

Він став військовим, друзі – волонтерами

Однокурсниця Миколи Світлана Пікула стала волонтером після того, як його мобілізували. У центрі «ДАР» збирали й передавали все – від светрів і шкарпеток до оптичних прицілів. Підлеглі Карнаухова довго не здогадувалися, що поряд з ними воює кандидат наук.

Він каже: «Зустрінемося, але я зараз моркву кришу корейську – каші набридли, а треба щось хлопцям смачненького привезти

«Він взагалі був такий – усе для хлопців. Коли приїхав якось ще восени, ми дзвонили йому, як і коли зустрінемося. Він каже: «Зустрінемося, але я зараз моркву кришу корейську – каші набридли, а треба щось хлопцям смачненького привезти», – розповідає Світлана Пікула.

А у лютому під Чернухіним його взвод потрапив в оточення. Микола Пікула пригадує останній дзвінок:

«На фоні автоматних черг і його криків підлеглому: «Сховайся, бо тебе зараз уб'є!» він кілька слів кинув. Каже: «Сєпари» – на відстані п’ятдесяти метрів, на відстані влучного автоматного пострілу».

Важкопоранених забрати не змогли…

У другій половині лютого повідомили – він залишився за лінією фронту, поранений.

Після того, як з Миколою та його тринадцятьма бійцями зник зв'язок, їх шукали кілька тижнів. На одному з російських каналів в інтернеті з'явилося відео з телефону загиблого українського бійця. На ньому друзі впізнали і Миколу Карнаухова. Росіяни додали до відео жахливі кадри розстріляних російським танком військових.

Згодом ті, хто врятувався, розповідали, що Микола і ще один молодий хлопець були важко поранені. «Ми не змогли їх просто винести, були дуже сильні обстріли. І ті, хто міг ходити – вийшли, а хто не міг – залишилися», – переповідає слова бійців Світлана. У друзів залишалася надія, що, можливо, він потрапив у полон…

Його тіло знайшли та ідентифікували за допомогою волонтерів. На кафедрі, де працював загиблий, досі ніхто не наважується зайняти його стіл. А вже за кілька днів, 8 жовтня, на стіні Національного університету водного господарства і природокористування рівняни відкриють меморіальну дошку – на вічну пам'ять викладачу, кандидату наук та командирові взводу Миколі Карнаухову.

  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    На Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Ведуча соціального телепроекту «Перехрестя правди» Рівненської держтелерадіокомпанії.  
    Facebook: https://www.facebook.com/valentina.romanuk1

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG