Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 02:49

Революція на граніті – це втрачене покоління, яке, на жаль, не прийшло в політику – Ягун


Ліна Костенко з учасниками голодування

Ліна Костенко з учасниками голодування

«Тоді ми пожертвували, можливо, радикальними кроками на користь соборності» – учасник студентського протесту 90-го

25 років тому на теперішньому майдані Незалежності, а тоді – площі Жовтневої революції у Києві, розпочалось студентське голодування, що отримало назву Революція на граніті. Чому вихід Української РСР із Союзу не відбувся таким радикальним шляхом, як у Литві чи Грузії, як сьогодні впливають учасники студентської революції на політику сучасної України – про це Радіо Свобода поспілкувалось із учасником подій 90-го року Віктором Ягуном. Тоді він був головою Студентського братства Львівського лісотехнічного інституту і членом Української гельсінської спілки. У подальшому – кадровий офіцер СБУ, в 2014-му – на початку 2015 року він обіймав посаду заступника голови цієї спецслужби.

Віктор Ягун

Віктор Ягун

– Ми такі акції почали організовувати ще в травні. Ми організували такий захід в травні у Львові, біля оперного театру. Він був на добу, ми там ніби себе перевіряли – як ми можемо це робити, але ми не афішували, де ми будемо проводити і що ми будемо проводити. Тому, фактично, ми цю акцію (київську – ред.) готували з травня 1990 року.

– Це було для Вас незвично в країні, де всі ходять на акції тільки за викликом влади?

Акція студентів біля Львівського оперного театру

Акція студентів біля Львівського оперного театру

– Ні, це насправді не було для нас щось незвичне – незвично було проводити у Києві. Тому що Львів бурхливий був уже з 88-го року, і ми пройшли уже багато етапів. І ми відчули, що вже переросли регіональний масштаб, і вирішили зі своїми вимогами вийти на всеукраїнський рівень. Але, разом з тим, у нас не було такої значної підтримки, яку ми б хотіли мати тут, у Києві. І Ми розуміли, що без підтримки студентів Східної України нам ця акція не вдасться, тому що вона відверто буде ідентифікована і владою, і суспільством, як «от приїхали студенти із Західної України, і щось вимагають – нехай би вони там собі на Заході і вимагали». У нас контакти були вже і з Українською студентською спілкою, і з іншими молодіжними організаціями Східної України, тому ми узгоджували свої дії з ними. Зрозуміло, що у них не було таких сил і можливостей, як у нас, тому все, що стосувалося ресурсів – у тому числі, людських – взяли на себе студенти із Західної України. А за організаційні моменти відповідали ті, хто був у Києві.

– Студенти були реально рушійною силою, чи ви спиралися на старих дисидентів? Хто був із самого переду?

Наша помилка була, коли представники старого дисидентства, «Народної ради», прийшли до нас

– З самого переду були студенти. І наша помилка була, коли представники старого дисидентства, «Народної ради», прийшли до нас, і це вже не вперше було, коли так звані старі політики нам заявляли: чому ви не узгодили з нами ці дії, чому ви самі собі тут усе придумали, а от це не на часі, а вам це не вдасться.

Тільки наш максималізм і наше нерозуміння всіх тих реалій дозволили нам перемогти в цій акції

Ну ми по молодості були максималісти... Ми розуміли, що, якщо ми цього зараз не зробимо, ми цього не зробимо ніколи. І коли вони приходили і казали нам: ви тільки нам заважаєте, у них якась стратегія у Верховній Раді, вони про щось домовляються. І, напевне, тільки наш максималізм і наше нерозуміння всіх тих реалій дозволили нам перемогти в цій акції. Інша справа, що ми її не довели до кінця, як мені здається.

– Як реагувало на це середовище довкола Вас? Що Ви відчували навколо?

Віктор Ягун у студентські роки

Віктор Ягун у студентські роки

– Нам вдалося переламати ситуація, тому що у перші дні було суцільне нерозуміння: що ви тут робите і хто ви такі. Такого просто ніхто не чув, не бачив, не знав. До нас навіть приїхав представник телепередачі «Взгляд» Політковський, тому що це був резонанс для всього Союзу.

У нас жорстко побудована система охорони. Там же не просто голодування – була своя медицина, своя журналістика…

Були такі випадки, коли людина стояла-стояла в перших лавах, читала наші плакати, потім дістає гроші, дає нам – ми розгортаємо, а там сума якраз на купівлю легкого автомобіля. Людина ж їхала щось купувати, ми так зрозуміли… Але були й протилежні випадки. У нас же була жорстко побудована система охорони. Там же не просто голодування – була своя медицина, своя журналістика…

Приносить бабуся чай із шипшини. І коли наша медицина один раз перевірила цей чай, то там був ціанід

Були випадки, що люди приносили їжу – на теперішніх Майданах це було повсюдно, а тоді це було незвично. От приносить бабуся чай із шипшини, а в нас була чітко побудована система, що ми ті чаї і всі продукти не передаємо – голодуючим зрозуміло, що це не передається – а обслуговуючий персонал ходив їсти не на території табору. І коли наша медицина один раз перевірила цей чай (я і зараз пам’ятаю, що це був час з шипшини), то там був ціанід.

Були ще провокації, коли хлопці у спортивних костюмах, короткострижені – ми їх тоді ідентифікували, як курсантів військового училища – вибуховий пакет кидали в табір. Швидше за все, це були курсанти міліцейської школи або чогось такого, я не думаю, що військового училища.

Служба на площі

Служба на площі

– Десь мені траплявся на очі такий заголовок – до спогадів людини, яка була учасником подій – що після тієї революції було таке ж розчарування, як і після подальших, Помаранчевої і Революції гідності. А з іншого боку, було і піднесення, і це піднесення ще довгий час працювало, і спрацювало на подальші події, вже 1991 року. Ваше враження – було розчарування?

Ми сподівалися, що в нас пройде те, що відбулося в Східній Європі, тобто ті оксамитові революції. Був максималізм, що народ підніметься

– Було, тому що ми сподівалися, що в нас пройде те, що відбулося в Східній Європі, тобто ті оксамитові революції. Був той максималізм, що народ підніметься, народ зрозуміє, народ піде вперед. І там досить такі радикальні були вимоги, як на той час.

– Сподівалися, що буде, як в країнах Балтії…

Що вразило, що насправді з нашого покоління не так багато політиків, яких можна ідентифікувати

– Ми сподівалися, що все-таки буде якийсь резонанс, і що суспільство нас підтримає. Не сталося так, як хотілося. Що нас ще вразило, що насправді з нашого покоління не так багато політиків, яких можна ідентифікувати, що це ті, які пройшли той Майдан. Всі знають Донія, Кириленка, до речі, ще такий політик є сумнозвісний – Рудьковський, так само крутиться біля Майдану. Багато є тих, які крутилися…

Я просто дивлюся на долі тих людей. Це ті люди, яким зараз за сорок. Їх не так багато в політиці насправді. Дуже багато пішло в бізнес, ще дуже багато пішло в якісь державні структури, але на нижчому рівні, але так, щоб вони стали яскравими в політиці…

– Подальші дві революції дали в політику набагато більше людей?

– Аніж ця перша – так, мені так здається.

– Але ці люди мають вплив на державу?

– Зараз?

– Так, ваші побратими тодішні.

Вважаю, що це якраз те втрачене покоління, яке не прийшло в політику

– На жаль, не думаю. На жаль, ні. Ну хтось себе реалізував, до речі, я б не сказав, що вони всі зникли десь. Дуже багато людей знайшли себе в житті, але, на жаль, не в політиці. І, на жаль, я вважаю, що це якраз те втрачене покоління, яке не прийшло в політику. Чому не прийшло? Там багато факторів. Один – що були ті старі дисиденти на той час (хоча вони не такі старі тоді були, 50 років, 60 років), які фактично ту нішу тоді займали. Я просто пам’ятаю, як після того голодування пішли вибори, і вони нам казали: у вас ще досвіду немає. Ви молоді, вам по 20 років, давайте ми підемо вперед. І, фактично, вони зайняли ту нішу, яку нам треба було займати, я так думаю.

Можливо, треба було політичну структуру якусь там робити, треба було об’єднувати людей. Але я хочу сказати, що люди які були, так і залишилися активними

Можливо, треба було політичну структуру якусь там робити, треба було об’єднувати людей. Але я хочу сказати, що люди які були, так і залишилися активними. Тому що всі, хто брав участь у тому голодуванні, вони всі проявили себе і в 2004 році на Майдані, і на цьому Майдані, і життєві позиції в них досить такі зрозумілі, як на мене, в теперішній час. Тобто вони не пропали взагалі для суспільства. Вони просто не стали тими провідниками для політики України.

– Все-таки, на Вашу думку, чому не сталося такої радикальної зміни, як у Вільнюсі – українці були тоді не такі радикальні?

Ми тоді на всіх етапах присікали можливість, що давайте Західна Україна піде вперед, а потім Східну підтягнемо. У нас соборність стояла на першому місці

– Якби це була одна Західна Україна, де населення було підготовлене до кардинальних змін, і не було того впливу Радянського Союзу – це була б зовсім інша історія, окремо взята з Західної України. Ми тоді на всіх етапах присікали можливість, що давайте Західна Україна піде вперед, а потім Східну підтягнемо. У нас соборність стояла на першому місці. Ми пожертвували, можливо, радикальними тими кроками на користь соборності. На жаль, ви ж бачите, наскільки Україна різна: захід був готовий, схід не був готовий. Ну тут підійшла незалежність, яку нам, як кажуть зараз, подарували, а зараз ми її виборюємо.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG