Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 02:03

Від волонтерів з камерами до лауреатів Оскара – про фільм «Зима у вогні»


Євромайдан. Київ, 2 грудня 2013 року. Ілюстраційне фото

Євромайдан. Київ, 2 грудня 2013 року. Ілюстраційне фото

Режисер документальної стрічки Євген Афінєєвський розповідає про історію створення фільму, який незабаром стане доступним широкій світовій аудиторії

9 жовтня на Netflix, сервісі стрімінгу відео на вимогу, відбудеться прем’єра фільму про Майдан «Зима у вогні».

Цю документальну стрічку, яка розповідає про події в Україні з початку Євромайдану і до втечі Януковича, зможуть побачити глядачі в 50 країнах світу, включно зі США, Німеччиною, Францією. Про історію створення цього фільму і про те, як вдалося зробити його доступним світовій аудиторії, розмова з його режисером, американцем російського походження Євгеном Афінєєвським.

– Євгене, розкажіть, як вийшло, що Ви почали працювати над цим фільмом?

– Все вийшло дуже спонтанно. Я працював над іншим проектом, і мій продюсер, мій партнер по фільму подзвонив і сказав «Тобі треба приїхати сюди терміново. Тут відбуваються реальні події. Тут відбувається історія». Я приїхав уже в листопаді 2014-го року в Київ, коли почався Євромайдан.

Я прилетів на два тижні. Планував, що буду два тижні і повернуся в Лос-Анджелес, а залишився на 6 місяців. Спочатку у нас була первісна команда, яка почала працювати над цим фільмом, але незабаром вона переросла у великий-великий колектив. Я ніколи раніше не потрапляв у подібні ситуації. Будь-який художній фільм, який я робив до цього, планувався заздалегідь. Я завжди мав розуміння, де я, що я, а тут все відбувалося настільки спонтанно, що потрібно було орієнтуватися по ситуації блискавично.

– Звідки у Вас так багато ексклюзивного відео?

– Це спільна робота. Коли всі дізналися, що ми робимо цей глобальний проект, всі захотіли прийти і поділитися своїм відео. Було дуже багато хлопців і дівчат, професіоналів і непрофесіоналів, які знімали на Майдані, і яким було важливо донести їх історії до всього світу. І коли вони дізналися, що ми робимо з моєю командою ось такий глобальний фільм, вони всі прийшли, давали це відео, ділилися своїми історіями. Але крім цього і П’ятий канал, і Радіо Свобода, і Еспресо – всі поділилися своїм відео з нами, і ось це, звичайно, дало можливість побудувати цей гігантський, красивий, історичний документ. Їм було важливо, щоб цей проект був глобальним, міжнародним.

– Ви вперше працювали в Україні? Який у Вас зв’язок з Україною?

– Я часто бував в Україні, у мене були українські інвестори в мої проекти, друзі, я жив у своїх друзів під час Майдану – і у них, і у в офісі Укрстріму, Спільнобачення. Я не народився там. Я не мав там ніяких родинних зв’язків, крім того, що моя прапрабабка родом з Херсона. Вона під час Другої світової війни дійшла до Казані, і вони залишилися там жити. Так, коріння були. Але я народився в Росії, в Казані. Але в Україні у мене було багато друзів.

– Ви особисто для себе щось переоцінили, ставши свідком і в якійсь мірі учасником цих історичних подій?

Майдан зробив велику переоцінку моїх цінностей. Змінилося розуміння оточуючих. Я побачив, що таке справжня любов. Я побачив, що всі разом можуть домогтися чогось

– Так, Майдан зробив велику переоцінку моїх цінностей. Змінилося розуміння оточуючих. Я побачив, що таке справжня любов. Я побачив, що всі разом можуть домогтися чогось. Все-таки на Майдані не було національностей – те, що ми часто чуємо з приводу України – не було поняття, ось ти єврей, росіянин, білорус – не було цього. На Майдані не було ось цієї різниці – ти віриш у Бога, ти не віриш у Бога. Існувала велика повага між релігією і людиною. Ми дуже добре це бачимо з фільму, з тієї ситуації, яка там була, що всі церкви розкрили свої двері і стали захистом і натхненням.

Розуміння, що всі шари були на Майдані – ще один унікальний момент цього руху, бо якщо згадати всі інші революції, зазвичай, виходять нижчі, бідні класи протестувати. А тут були від бідних до багатих, від молодих людей до людей похилого віку. Ось це унікально, що всі згуртувалися і домоглися своїх вимог – це унікальне явище. І це і поглинуло мене як фільммейкера.

– Кіно дуже грамотне з точки зору донесення української позиції. Ви, коли знімали або монтували, відштовхувалися від штампів російської пропаганди? Тому що Ви їх дуже акуратно розвінчуєте.

– Чесно кажучи, на той момент я навіть не слухав радіо і не дивився телебачення. До того ж не треба забувати, що я все-таки американець. Я не беру участі у цій війні, це не моя війна. Я приїхав документувати історію. Я 15 років в Америці живу. До цього я 9 років жив в Ізраїлі. Я поїхав на початку 91-го року, мене там давно вже немає. Але я не орієнтувався на те, що говорять там чи в Україні. Я орієнтувався по тому, що відбувалося поруч зі мною. Я орієнтувався по тих людях, які були поруч зі мною. Я знімав їх життя, я знімав їх долі, я розповідав їх історії. І ніхто ніколи не може дорікнути мені в тому, що я взяв 12-річного хлопчика, який був на Майдані кожен день і ніч, який втік з дому, і показав його долю впродовж 93 днів – як він дорослішав не по днях, а по годинах.

Я не обходив якісь шаблони, тому що я їх не знав. Я не орієнтувався по пресі, у мене не було на пресу часу. Я перебував там, я перебував в тому житті, я знаходився всередині ось цієї майданівської сім’ї, і я знімав, знімав і знімав, щоб тільки відобразити кожну мить і донести її до всього світу.

– Історія хлопчика на Майдані для американської публіки може бути трохи сумнівною. Тут би втрутилися соціальні служби. Де він і що з ним зараз?

– Він зараз в АТО. Син полку.

– Ого. Він сирота?

– Та ні, він не сирота. У нього є мама, у нього є місце, де жити. Але він не хоче. Його доля, вона вже там, всередині цього руху. Він всередині ось цієї майбутньої України. Він живе ось цим всім.

– При монтажі фільму, Ви відчували якийсь тиск з боку Netflix? Я маю на увазі не в негативному плані – у них же є якісь стандарти, вимоги, може, вони хотіли, щоб Ви спростили розповідь, зробили фільм більш зрозумілим світовій аудиторії?

– Тиску не було. Мені з самого початку було сказано, що я роблю все так, як я хочу. Ця свобода була мені дана Netflix, що я вперше відчув від Голлівудської студії. Зазвичай, студії намагаються тебе контролювати. Тут цього не було. Мені відразу сказали «Ось тобі питання, на які потрібно відповісти. І коли ти відповіси на ці питання, все, ти зробив цей фільм». Контроль існував тільки так: ось опитувальник, тобі треба за допомогою свого матеріалу розповісти, як це було, американцям, тим, хто не знає взагалі історію України.

– Що за опитувальник?

Що призвело до Майдану? Чому люди, після того, як побили студентів, не побоялися вийти, а навпаки, вийшли в ще більшій кількості? Ось це треба було розповісти за допомогою моїх героїв

– Наприклад, що призвело до Майдану? Ми включили 90 секунд з передісторією подій на Майдані, яку ми показали графічно. Це було важливо, тому що Netflix намагається донести це до глобальної аудиторії. Для них було важливо, щоб я розповів всі ці нюанси, які привели до Майдану. Або, чому люди, після того, як побили студентів, не побоялися вийти, а навпаки, вийшли в ще більшій кількості? Ось це треба було розповісти за допомогою моїх героїв. Була проста задача поставлена.

– На якому етапі створення фільму з’явився Netflix?

– Netflix з’явився на етапі, коли ми вже створили першу редакцію. Сталося це дуже цікаво. Я подзвонив хорошому знайомому Джону Бацеку (John Battsek) і його подрузі Латі Ґробман (Lati Grobman), які спілкуються дуже близько з Netflix. І Латі я знаю ще з ізраїльських моїх робіт. Вона - теж ізраїльтянка, яка працює дуже багато в Голлівуді. Вони показали це Netflix і ті були просто в захваті. І вже тут Джон і я звернулися до Анґуса Вола (Angus Wall), найвідомішого монтажера Девіда Фінчера (David Fincher), фільми якого, «Дівчина з татуюванням Дракона» і «Соціальні мережі», отримали Оскар.

Анґус був у захваті від відео і теж сказав: «Хлопці, вам треба його трошки змінити, щоб дати можливість американському глядачеві, тим, хто не стежив за подіями, зрозуміти, що сталося. І я зі свого боку допоможу це зробити. Це цікаво. І я хочу віддати данину людям, які загинули, і цій історичної події. Я зацікавлений». І разом з Анґусом, Бацеком, який отримав Оскара за фільм «У пошуку цукрової людини», «Ретрепо», ми переробляли фільм. Але я все одно не відчував тиску. І з дивовижним монтажером Віллом Знідарічем (Will Znidaric) ми перелопатили знову все відео і перебудували фільм, відповідаючи на ці питання, які були поставлені.

– Netflix – це все-таки не канал, а система стрімінгу відео. А у Вас були інші варіанти?

– Чому не канал? Це такий же канал, як HBO, NBC, CBS, але його плюс у тому, що він існує глобально, більше, ніж у 50 країнах світу. До кінця року він буде і в Україні. Ще один його плюс в тому, що віконце, яке дано фільму, дає йому можливість жити дуже довго. Це означає, що глядачі можуть його побачити не тільки, наприклад, сьогодні в 7:00 вечора, або їм треба його записати, щоб подивитися ще раз, а настільки довго, наскільки фільм знаходиться в системі. У глядача набагато більше можливостей побачити цей фільм. Так, у нас були інші варіанти, але Netflix – однозначно кращий варіант.

– Що Ви вважаєте найбільшим успіхом фільму?

Нам вдалося зібрати великий, плідний колектив справжніх кіношників, які, незважаючи на кулі, незважаючи на палиці, незважаючи на морози, знімали і не замислювалися про своє життя

– Найбільшим успіхом фільму я вважаю те, що нам вдалося зібрати великий, плідний колектив справжніх кіношників, які, незважаючи на кулі, незважаючи на палиці, незважаючи на морози, знімали і не замислювалися про своє життя. Я хочу ще раз подякувати всім хлопцям і дівчатам, які були на Майдані, за те, що вони, незважаючи на всі небезпеки для їхнього життя, були там і робили цю роботу, яку я, в підсумку, склав разом і зміг донести до всього світу. Ось цей момент мені дуже важливий.

– Наскільки Ви зараз берете активну участь у фестивалях?

– Цим займається Netflix. Ми подані на більшість премій в Голлівуді. Фестиваль документального кіно «Stranger than Fiction» в Нью-Йорку відкривався нашим фільмом. У нас був прекрасний прийом у Венеції, де після показу глядачі 15 хвилин стояли, плакали і аплодували нам. Це було дуже зворушливо. Це була не українська, а міжнародна аудиторія, яка прийняла і оцінила, яка відчула і співчувала. Я був у Теллюрайді в Колорадо (Telluride Film Festival). Прекрасний прийом. Фестиваль у Торонто став першим фестивалем, де ми безпосередньо брали участь у конкурсі. У цьому фестивалі немає журі. Там всі призи глядацьких симпатій. І ми отримали перший приз глядацьких симпатій.

– А в Голлівуді взагалі цікавляться українською темою, стежили за тим, що відбувалося на Майдані, а зараз – на сході України?

До Майдану світ був зайнятий своїми справами. Під час Майдану європейське співтовариство підключилося до подій в Україні. Світ став більш взаємопов’язаним

– Я думаю, що зараз з цим фільмом буде більше уваги. Україна все ще не потрапляє в заголовки, хоча тема України досі актуальна. Для мене ось ці 93 дні, які лягли в основу документального проекту, змінили світ. Вони змінили хід історії. До Майдану світ був зайнятий своїми справами. Америка жила у своєму просторі, Росія у своєму, Європа – у своєму. Під час Майдану європейське співтовариство підключилося до подій в Україні. З того моменту світова спільнота все більше і більше була прикута до цих подій. Після перемоги Майдану, а Майдан переміг, Росія показує себе зі свого боку, розв’язує конфлікт. Європа і Америка намагаються розв’язати цю ситуацію. Змінюється політичний світогляд. Змінюється хід історії. Світ став більш взаємопов’язаним.

Дивіться також: Портрет Путіна з гільз привезли у Вашингтон

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG