Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 07:59

«Якщо раніше в Крим їхав середній клас, то зараз поїхала біднота» – кримчанин


Центральний вхід на міський пляж у Керчі, липень 2015 року

Центральний вхід на міський пляж у Керчі, липень 2015 року

«Живемо надією, що економічно Росію поставлять ​​в такі умови, що буде вмовляти забрати Крим»

Інна Аннітова

На місці двокорпусного домоволодіння на східному березі Криму в 2000 році була тільки занедбана ділянка землі. 15 років праці Поліни та Юрія (імена змінені з метою їхньої безпеки) перетворили це місце на оазис для туристів – 16 номерів з усіма зручностями, триразове харчування і вихід до моря. У 2015 році від потоку туристів, який звикло зустрічати подружжя в український період, залишилася четверта частина, а ціни на проживання знизили із тридцяти доларів до чотирнадцяти, або до тисячі рублів за російським курсом. Але не гроші Поліна і Юрій вважають головною втратою. Разом з українським Кримом вони, кажуть, втратили друзів і душевний спокій, натомість отримали «стукацтво» і моральний занепад. В Україні їх не чекають, в Криму жити все важче.

«Ми кинути не можемо, це 15 років праці, вкладені сили, гроші, енергія. Але й це не головне, головне – кому ми тут потрібні без грошей? Жити на допомогу – це несерйозно, а коштів, щоб почати справу немає, та й сил таких уже немає», – оцінює свої перспективи Юрій.

В інтерв'ю «Крим.Реалії»​ подружжя, яке приїхало ненадовго на материкову частину України, розповіло про зміни в житті та бізнесі, свої надії і нинішні дні в окупованому Криму.

– Яким був Ваш бізнес до Росії в Криму?

Поліна: Останні роки було все нормально, клієнтів ставало більше, туристи нас цінували і їхали до нас. Тільки все вляглося, стали жити нормально – і тут прийшла вона...

Юрій: У нас навіть вивіски «здаються номери» на воротах ніколи не було, були постійні клієнти. Українців не було, в основному – москвичі.

Поліна: Україна більше любила Південний берег Криму, а до нас їхала Москва і Пітер. Торік людей було дуже мало, в цьому році, можливо, трохи більше.

Юрій: Поїхала біднота, відверто кажучи, якщо раніше в Крим їхав середній клас, то зараз поїхала біднота. Зараз часто можна зустріти на ділянці між Керчю і Феодосією в лісопосадці машини, в яких люди і живуть, і їдять там, і сплять, а в туалет у кущі ходять. Раніше такого не було. І це говорить про те, що у людей грошей немає заплатити за елементарні умови, хоча були ціни і від 150 рублів за ліжко.

Поліна: Клієнти хочуть відпочивати за копійки, просто задарма. З'явилася і нова мода – пишуть скарги. Зняли квартиру, а потім пишуть у податкову: а чи заплатив господар податок? Ну, і, звичайно, пишуть сусіди.

Юрій: Не сподобалися господарі – теж можуть написати.

– А до анексії було таке?

Поліна: Ні.

Юрій: Точно ні.

– З чим це пов'язано, на Ваш погляд? Може, це недовіра до українських органів, мовляв, «чого писати – все одно результату не буде»?

Поліна: Крим був повний, і більша частина цього бізнесу була в «тіні». Конкуренти не стукали, розуміли: донесеш ти – донесуть на тебе. Росіяни у нас відпочивали і теж не доносили, адже вони тут були ніким, а тепер вони ніби «до себе» в Росію приїхали.

Юрій: Це заохочується і телебаченням, і радіо, і в пресі публікують телефони, гарячі лінії, закликають скаржитися, доносити, це стало державною політикою. До анексії Криму якось непристойно було «доносити», а зараз це заохочується.

– Менталітет інший?

Поліна: Так. І «стукацтво» – один із факторів, який пригнічує нормальних людей у Криму. Відчуття дискомфорту виникає, не можна просто спинитися на вулиці і щось обговорювати, ту ж «владу» або актуальні події. Коли українська влада була, всі, від бабок до молоді, лаяли владу, якщо якісь непорядки, навіть у ЖЕКу, люди виходили на місцеві площі, лаялися. А зараз – усе.

– Я так розумію, що нічого не змінилося: як лаяли українську владу, так і лають владу України... А за якої влади спокійніше працювати?

Юрій: Була корупція, і все залишилося. Адже люди, чиновники ті самі. Навіть якби прислали сюди росіян, це не змінило б ситуації. Нам було б спокійніше, якби приїхав росіянин, купив би все, а ми поїхали б. Ми розмістили оголошення про продаж, але бізнес у Криму не купують, бо, поки Крим на рівні Абхазії та Придністров'я – перспективи немає.

Поліна: Навіть пропозицій не було, ми відразу продати хотіли, півтора року вже минуло.

Юрій: Але справа ж не в грошах, там морально перебувати складно. Мене тіпає від цих прапорів, я коли на вулиці бачу військового, відразу усвідомлюю, що це або окупант з Росії, або наш зрадник, у будь-якому випадку негатив у мене до нього. Сусіди однорічну дитинку одягли в солдатську форму і прийшли нам хвалитися. Як можна спокійно на таке дивитися?

Поліна: Всі «паради» ці військові – ми не приймаємо цього, і нам важко. Україні ми не потрібні, Росія нам не потрібна.

– Через Вашу позицію до Вас не приїхали постійні клієнти з Москви і Пітера?

Поліна: Так, частина не приїхала через нашу проукраїнську позицію, ми про це дізналися. Хоча, з іншого боку, купа людей, у яких позиція проросійська, але й до них теж туристи цього року не їхали (посміхається – ред.). Ще переправа... Хоча цього року вона працювала і краще, але люди не хочуть морочитися, стояти в чергах.

Юрій: Головне – проблема з дорогою, багато хто раніше їздив через Харків, але більшість не приїхала, тому що у них стала економічна ситуація гіршою, заробітки меншими.

Поліна: Дехто боїться, що в Криму може початися війна. А ще туристи поїхали в Ялту і Севастополь, куди раніше і не збиралися. Це ж «скрепи».

– Що Вам допомагає, на чому тримайтеся?

Юрій: Живемо надією, що економічно Росія буде поставлена в такі умови, що буде вмовляти забрати Крим. Я не прихильник введення танків, тому що це буде гірше, ніж на Донбасі, там це щось на кшталт «самооборони», а тут конкретні війська Росії.

Поліна: Ось, приїхали в Україну, подихати повітрям свободи.

Юрій: Там дивимося тільки українські канали, інтернет, спілкування з друзями на форумах.

Поліна: Сподіваємося, чекаємо Україну там.

– Яка подальша перспектива у Вашого бізнесу, як бачите її?

Поліна: З голоду ми не помремо, росіяни завжди любили Крим і приїжджали до нас і тепер їздитимуть, може, не в такій кількості, але їздитимуть. Головне – ціну не піднімати.

Юрій: Погоджуюся, з голоду не помремо, але розвитку ніякого не буде.

Поліна: Та й не хочемо ми цим вже займатися, ми хочемо продати. Це наша мрія – продати і виїхати.

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»​

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG