Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:23

Якщо Москві не подобається, коли Україна вітає свою армію, нехай звинувачує себе


День захисника України, Дніпропетровськ, 14 жовтня 2015 року

День захисника України, Дніпропетровськ, 14 жовтня 2015 року

Той факт, що Україна святкує День захисника саме 14 жовтня, Росія має записати собі в актив

(Рубрика «Точка зору»)

Той факт, що Україна святкує день захисника Вітчизни саме 14 жовтня, Росія має записати собі в актив.

Кожна дата – це завжди трохи більше, ніж просто дата. Вона завжди має якесь історичне значення, яке насичує дні в календарі додатковими сенсами. І те, що 14 жовтня відтепер відзначають в Україні як день захисника – найкращий доказ тієї тектоніки, яка відбулась у країні завдяки Кремлю.

Ще кілька років тому це було б важко собі уявити. Перенести головне військове свято на дату, яка вважається днем заснування Української повстанської армії, не наважився б ніхто. І той факт, що цього ж дня відзначається свято Покрови Богородиці – нічого б не змінив. Українське суспільство потонуло б у нескінченних дискусіях про доцільність, у суперечках про історію, а саме це рішення стало бипредметом жорстокої критики з боку проросійських партій.

Тепер нічого цього немає.

Немає всього цього саме тому, що нинішня війна поставила крапку в історичних суперечках. Немає більше дискусії про те, яке саме місто є столицею України. Не залишилось простору, щоб закликати до «єднання братніх країн». Анексія Криму і війна на Донбасі перекреслили все. Поставили крапку. Підсумували.​

Крим став вушком голки для політичних еліт обох країн. По обидва боки кордону відповідь на питання: «чий Крим?» стала головним маркером. Якщо російський політик відповість, що Крим український – за нього не проголосують російські виборці. Якщо скаже, що Крим російський – не подадуть руки на Заході.

І така ж дзеркальна ситуація склалася в Україні. Тому що тепер навіть найбільш завзятий «регіонал», який все життя тільки й робив, що монетизував свою проросійськість, не зважиться сказати, що Крим – це Росія. Так само, як у Греції популіст Алексіс Ципрас може скільки завгодно випробовувати довготерпіння Берліна і Парижа, але, тим не менш, не дозволить собі сказати, що Північний Кіпр – турецький. Тому що є речі, через які переступити не можна.​

І вся ця історія стала простором для розлучення двох країн. Не лише економічного, коли є санкції і розрив господарської кооперації. Не тільки авіаційного, коли долетіти до сусіда можна лише через треті країни. Не тільки політичного, коли діалог ведеться через посередників десь у Мінську. Але ще й символічного.

Адже, окрім Криму, був ще й Донбас. І якщо Крим став приводом для відмови від старої символіки, то Донбас, на жаль, став приводом для напрацювання нової. На жаль, тому що цей процес безпосередньо пов'язаний із загибеллю українських солдатів і офіцерів, із бойовими діями, які руйнували життя звичайних громадян. Саме в перебігу цієї війни знайшли зміст і наповнення День прапора і День незалежності. І День захисника України також.

І якщо Москві не подобається історичний символізм тієї дати, коли Україна вітає свою армію, то звинувачувати вона може тільки і винятково себе.

Павло Казарін –​ оглядач ​«Крим.Реалії»​

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»​

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG