Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 00:13

Проросійські кримчани – це дистильовані «хитропланщики», які під будь-якою новиною готові написати, що «Путін усіх переграв»

Часом мені здається, що проросійськи налаштовані жителі Донбасу мають люто ненавидіти проросійських кримчан. Чесно кажучи – є за що.

Тому що від самого першого дня проросійські хлопці на Донбасі мріяли про долю півострова. Мріяли про те, щоб прийшла чужа армія і безкровно здійснила операцію зі зміни громадянства. Щоб повний холодильник, щоб «повернувся в рідну гавань», щоб дотації з бюджету. Щоб один великий укол соціального знеболювального, що дозволяє перенестись у патерналістське міжчасся.

У Криму все це було. Регіон тепер є головним доказом для Росії, що вона – суверен і імперія. Він спочиває на лаврах власної величі, адже якщо заради нього Москва посварилась з усім світом, то, значить, його доля важливіша за відносини з усім світом. «Кримська весна» була надто вже кінематографічною, і для своїх адептів цілком нагадувала кінофільм із хеппі-ендом.

А історія Донбасу – повна протилежність.

Його доля – це деградація, смерть і безперервний ланцюг трагедій. Він мріяв про сценарій «Крим 2.0», а натомість отримав «Сомалі 2.0». Його соціальна реальність – це зруйноване сьогодення і повна відсутність перспектив у майбутньому. Ідея «Новоросії» похована самим же Кремлем, і єдине, чого хоче Москва, – це всунути регіон Києву на утримання. Причому головний предмет переговорів – навіть не соціальне майбутнє регіону, а лише його політичний статус. Кремль не торгується про цифри, які виділятимуться на відновлення регіону, – його турбує лише те, чи зможе Донбас стримувати суверенітет Києва.

І тільки.

Навіть те справжнє, яке було у Донбасу до війни, виявилось зруйнованим. Він збіднів з усіма позиціями, і йдеться не лише про знищену інфраструктуру. Регіон втратив мало-мальськи активних людей, які могли бути драйверами його розвитку – вони виїхали або до Росії, або до інших регіонів України. І навряд чи повернуться, навіть якщо настане мир. Відтепер це регіон соцзабезу, зануреного в соціальне пекло.

Чи думали про це ті жителі регіону, які виходили на мітинги з триколорами? Ті, хто закликав Москву ввести війська? Ті, хто голосував на «референдумі» за кримський варіант? Навряд чи. Їхня мета полягала не в тому, щоб воювати. Їхня мета була – переїхати. Всім регіоном. Як Крим.

А цього не трапилось.

І коли який-небудь Володимир Соловйов розповідає аудиторії про те, що жителям Донбасу ніхто нічого не обіцяв, – це викликає огиду. Але огиду зрозумілу і звичну, бо Соловйов – усього лише рупор Кремля, і говорити він буде лише те, що написано в актуальній методичці. Завтра скажуть знову агітувати за «Новоросію» – топитиме за «Новоросію». У Володимира Соловйова взагалі дуже гнучкий хребет.

А ось замітки проросійських кримчан на цьому тлі читаються зовсім з іншим відчуттям. Тому що там – у цих нотатках – абсолютно сектантська впевненість у правильності дій Кремля. У цих нотатках – готовність знайти виправдання тому, що, з точки зору елементарної логіки та етики, виправдань мати не може.​

Проросійські кримчани – це дистильовані «хитропланщики». Ті самі, які під будь-якою новиною готові написати, що «Путін усіх переграв». Вони не здатні ні до найменшої рефлексії з приводу Кремля – межа їхньої критики впирається у хрестоматійне «якщо хтось подекуди у нас деколи». Вони схожі на неофітів у своєму шаленому поклонінні нововідкритій істині.

Просто в ролі об'єкта віри у них – російський президент.

Здавалося б, вони мали більше за інших мріяти про те, щоб «Новоросія» відбулась, а Донбас повторив долю півострова. Адже якщо їм так добре живеться в Росії, то абсолютно справедливо, щоб і схід України повторив їхню долю. Але замість цього вони слідом за кремлівськими спікерами готові міркувати про те, що спроба Москви впарити Донецьк і Луганськ Києву – велика геополітична перемога Кремля, що не дозволив втягнути себе у війну. А одразу після цього вони кидають у повітря чепчики з приводу того, що Кремль дозволив втягнути себе у війну в Сирії.

Ступінь їхнього конформізму приголомшує.

Можливо, причина у якійсь родовій травмі «кримської весни», яка фактично відбулась без їхньої участі – силами одних лише російських військових. Яка змушує їх розуміти, хто саме є суб'єктом змін, які трапились півтора роки тому. Адже якби не було волі Кремля – нічого б на півострові не відбулось. Людям, які не відчувають за собою сили, людям, які не відчувають себе драйвером змін, залишається лише сподіватись на прихильність тих, хто є носієм всього перерахованого.

До речі. Є в Криму невеликий сегмент тих, хто поєднує радість з приводу «кримської весни» з неприйняттям тієї соціально-політичної реальності, в якій живе Росія. Але на кожний передрук ними новин про корупцію, крадіжки і помилки кремлівських чиновників знаходяться десятки кримських же коментаторів, які вимагають не розхитувати човен. Зазвичай, справа закінчується звинуваченнями в тому, що кожен, хто критикує верхівку, – агент Держдепу. Просто дуже хитрий і завуальований.

Кримський неофіт, наприклад, пише про те, що патріотичні графіті в Криму із зображеннями Володимира Путіна малюють вороги, бо малюють їх у неналежно легковажних місцях (на ринках) і в зоні досяжності для ворогів (які, псуючи малюнок, як би показують вразливість самого Путіна). І якщо ви думаєте, що я жартую – то ні, я не жартую. Саме так і пишуть. Більше того, підозрюю, що приблизно так само і думають.

У цьому і полягає їхня особливість – вони щирі. Вірять у непогрішимість правителя і мудрість його правління. Серед них, звісно ж, є й ті, хто «топить» за бабло, але, здебільшого, проросійські кримчани – цілком собі пікейні жилети. Щирі, нетямущі, віддані до сліпоти. Позавчора вони підтримали Донбас, вчора – мінські угоди, сьогодні – Сирію. Завтра вони підтримають будь-яке інше суверенне московське безумство. Вхопляться за будь-яке пояснення, яке їм запропонують з Кремля. А якщо не запропонують – придумають самі.

Їх можна навіть пожаліти. Тому що на своє майбутнє вони не впливають – воно цілком перебуває у руках Кремля. І якщо він раптом вирішить вписати в історію півострова новий зигзаг, то все, що вони встигнуть, то це за інерцією написати захоплено-схвальний пост.

Павло Казарін, оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу –​ на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG