Лєна Генералова
(Рубрика «Точка зору»)
Чергові місцеві вибори в Україні ознаменовані громадянською кампанією на захист прав переселенців, які права голосу на цих виборах позбавлені. Тим часом, не тільки переселенці відлучені від виборчих дільниць: десятки тисяч студентів і так званих економічних мігрантів не беруть участь у місцевих виборах. На відміну від переселенців, у мігрантів є бодай гіпотетична можливість поїхати додому і скористатися своїм правом виборця. Але чинять так небагато: комусь їхати далеко, а хтось вже перестав асоціювати себе з рідним містом, звикнувши до життя на новому місці.
Економічні мігранти не влаштовують публічних акцій з вимогою надати їм можливість обирати депутатів до органів місцевої влади. Ймовірно, одна з причин цього – наявність можливості проголосувати вдома. Тоді як переселенці апріорі не можуть зробити це в Сімферополі, Алушті, Керчі, Луганську чи Донецьку, мігрант, який живе в Києві, може поїхати у свій рідний Тернопіль та виконати громадянський обов'язок. Можливо, саме це і зупиняє їх від публічних виступів – наявність самого права голосу, якого переселенці цього разу позбавлені.
Справедливості заради, не всі внутрішньо переміщені особи прагнуть взяти участь у місцевих виборах. Є ті, хто вважає, що можливість обирати місцеву владу має бути тільки у членів місцевої громади. Щоправда, саме поняття «місцева громада» в Україні поки дещо розпливчасте. Наприклад, у Польщі жителі міста чи району платять частину податків безпосередньо в свій район, і, звичайно, мають право планувати суспільні витрати і контролювати місцеву владу. В Україні ж, поки реформа місцевого самоврядування перебуває на стадії внутрішньоутробного розвитку, а громадяни уявлення не мають, які вони податки платять і куди, поняття місцевої громади зводиться, в основному, до прописки і місця проживання.
Але навіть і в цьому випадку переселенці з Криму, Донецької та Луганської областей – ласий шматок для нечесних політиків, які можуть впливати на людей, які втратили все своє майно і надії на майбутнє, популістськими обіцянками і фактичними подачками. І якщо знайдуться переселенці, які з обуренням відкинуть такі пропозиції, то немає гарантії, що на їхнє місце не прийдуть десятки тих, хто і подачку візьме, і проголосує за кого скажуть, а якщо треба, то й на «каруселі» покатається.
Так добре чи погано те, що переселенці не можуть голосувати на місцевих виборах? – Запитаєте ви. На це питання, ймовірно, немає однозначної відповіді, а як склалося б майбутнє країни, якби у переселенців була така можливість, ми однаково не дізнаємося.
Але одне я знаю точно: яким би не було це майбутнє, жителі Києва, Харкова, Одеси, Рівного, Ужгорода та Запоріжжя не зможуть звинуватити переселенців із Криму і Донбасу в тому, що вони своїм голосуванням привели до влади не тих депутатів місцевих рад.
Ніяких більше натяків на те, що переселенці продавали свої голоси, брали участь у «каруселях», голосували за обіцянки повернути Донбас і Крим. Ніяких заяв про те, що місцевим жителям-свідомим патріотам завадили якісь проросійськи налаштовані біженці. Жодних звинувачень, жодних виправдань: у місцевих виборах беруть участь тільки місцеві жителі, і цього разу доведеться взяти на себе відповідальність – і за дію, і за бездіяльність.
А бездіяльність може цього разу дуже дорого обійтися українцям. Кожен раз, коли ви бачите в соціальних мережах повідомлення про «кримчан, які продалися» і «ватних луганчан», спробуйте вийти з патріотичного «Фейсбуку» і зайти на сайт «Одноклассники». Почитайте, що пишуть там жителі вашого українського міста, як сліпо вірять вони російській пропаганді. Спробуйте уявити, де працюють ці люди: у школі, де вчиться ваша дитина? У місцевій міліції або міськраді? Або ж це пенсіонери, з якими ви щодня вітаєтеся, зустрічаючись у дворі вашого будинку?
Саме вони, на відміну від переселенців, не тільки мають право голосу, але й активно цим користуються. Не прийти на місцеві вибори в такій ситуації – значить втратити контроль над містом і його майбутнім.
Коли щось відбувається, зазвичай запитують: «Кому це вигідно? Cui prodest?» У випадку з неучастю переселенців у місцевих виборах, може виявитися, що це вигідно самій Україні. Тому що тільки так ми отримаємо чесну інформацію про думку людей у регіонах – справжніх жителів українських міст і сіл, без домішки переселенців – людей приїжджих, як би патріотично налаштовані вони не були.
Ми почуємо голос України, як він є, і якщо нам не сподобається те, що він скаже, в цьому не буде провини жителів Криму і Донбасу. Тільки не цього разу. І це буде чесно.
Лєна Генералова – журналістка з Криму
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»
