Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 00:53

«Європейці перелякаються мегасимфонії українського духу» – автор першого у світі Музею Небесної сотні


Роман Бончук демонструє відвідувачам експонати музею

Роман Бончук демонструє відвідувачам експонати музею

Автор першого у світі музею Небесної сотні Роман Бончук про роботу та символіку українського меморіалу

Марія Шелія

Близько 30 вулиць та площ України після подій на Євромайдані названі на честь героїв Небесної сотні. А вулиця Інститутська у Києві, де й відбувався масовий розстріл протестувальників, виглядає як саморобний меморіальний комплекс із квітів, шоломів та свічок. Однак перший і поки що єдиний музей Небесної сотні з’явився не в столиці, а в західноукраїнському місті – в Івано-Франківську.

Художник та автор ідеї Роман Бончук розповідає, що спершу він намалював ікону Небесної сотні – це й стало основним вектором подальшої роботи. Зараз ікона знаходиться в головній залі музею й, за словами митця, символізує ворота раю, куди і потрапили загиблі герої. Одна частина музею підсилює іншу та має на меті дати розуміння того, як відбувалися події тієї зими. Стіна памяті, стіна плачу, стіна реквієму – тут все поєднано. А навпроти входу до музею табличка із вже історичним написом «Вимога №1 – відставка Януковича».

Роман Бончук

Роман Бончук

90 днів роботи і тільки 15% охоплення подій – розповідає про результати Роман Бончук. І додає, що планує не тільки доповнювати експозицію в Івано-Франківську, але й активно працювати над вшануванням пам’яті героїв російсько-української війни.

– Романе, чому перший Музей Небесної сотні створено не в столиці, а в Івано-Франківську? Хоча безпосередні розстріли відбувалися якраз в Києві.

Майдан був настільки унікальним, що на сьогодні немає єдиного бачення подій тієї зими​
Зараз є безліч конкурсів на тему створення меморіалів Майдану – хтось пропонує алеї, хтось цілі сквери або пам’ятники. Але можна просто взяти і зробити

​– Бо створенню заважає сам феномен Майдану та складність цього явища. Якщо залучити до роботи 100 людей, то ми отримаємо 100 різних думок. Майдан був настільки унікальним, що на сьогодні немає єдиного бачення подій тієї зими. В дискусіях про вшанування пам’яті важко дійти спільної думки: концепція перетягує зміст, зміст – героїзм, героїзм – ретроспектива, а ретроспектива тягне за собою архітектуру. Важко знайти, з чого почати.

Зараз є безліч конкурсів на тему створення меморіалів Майдану – хтось пропонує алеї, хтось цілі сквери або пам’ятники. Залучають безліч інституцій. Але навіщо, якщо можна просто взяти і зробити? Щоденна робота, щоденний аналіз – час роботи над проектом для нас став повноцінною революцією в душі кожного. Адже доводилося відтворювати енергетику, аби дух Майдану був присутній в матерії. Тут був однозначно якийсь Божий вплив, бо я до останнього моменту не бачив остаточного проекту. Я просто робив і під час реалізації все викладалося саме в таку схему та алгоритм.

– А які фінансові вливання знадобились для створення такого музею?

– У нас був спонсор. Якщо би до цього долучилась держава, то, ймовірно, почалися би різноманітні бюрократичні процеси і все затягнулося б на 5-6 років. А в нашій роботі свобода духу – людям просто дали можливість працювати без бар’єрів. Ми не вели підрахунок витрачених грошей – вони були лише засобом. Якоїсь калькуляції у нас не було, бо все відбувалося досить миттєво. Але скажу, що зараз ми плануємо зробити музей ще більш інтерактивним – додати трохи цифрового формату, аби механічними рухами можливо було знімати всю необхідну інформацію.

– Окрім документалістики, тут багато й художнього елементу. Як після Майдану змінилося українське мистецтво?

Наразі маємо стрибок українського мистецтва, якого не було би без Майдану. Українське набуло і сакрального, і традиційного, і героїчного, і сучасного сенсів

– Воно стало більш патріотичним – не тільки за змістом, але й за формою. Відбувся колосальний зріст митців, які вже зараз створюють багато символів патріотичного духу та здійснюють пошук нових візій. До Майдану відчувалося, що ми застрягли в постмодерні, шукаючи модерн. А гублячи модерн, починали відтворювати постмодерн. І так по колу – відбувалася колотнеча думок і позицій. Наразі маємо стрибок українського мистецтва, якого не було би без Майдану. Українське набуло і сакрального, і традиційного, і героїчного, і сучасного сенсів.

– Тобто мистецтво в Україні відгукується на суспільні та політичні процеси? Бо дехто каже, що це не справа мистецтва.

– Мистецтво буває різне, як і будь-яка інша сфера. У той же час, мистецтво – це лакмус, а в Україні воно довгий час жило тільки як контркультура. Митцями ставали ті, хто не міг знайти себе у соціумі. Але завжди в мистецтві людина показувала всю проблематичність суспільства. Зараз же вибудовується конкретний культурний вектор, що дає нам шанси на культурне відродження – все впирається в роботу окремих індивідуалів.

– Водночас мистецтво це те, з чого можна прочитати історію. Як Ви думаєте, що сучасне мистецтво за 20-30 років скаже нашим нащадкам про Україну?

– Не факт, що мистецтво взагалі буде існувати в такій формі, як зараз. Але українське воно буде розвиватися надзвичайно потужно, бо в нас є незламна духовна основа. За 20 років про це будуть згадувати як про щось унікальне.

– Але чи сучасне українське мистецтво дасть зрозуміти, що зараз у нас війна з Росією?

Частково ця війна – це війна в свідомості, але за нею є й справжня війна, де гинуть люди й необхідно обороняти український кордон

– Частково ця війна – це війна в свідомості, але за нею є й справжня війна, де гинуть люди й необхідно обороняти український кордон. Ми маємо зрозуміти феномен самого АТО, бо насправді ніхто не сприймає це слово. Адже це не АТО, це іде війна. Ми маємо дійти до усвідомлення того, яка це війна і з ким. Українців настільки «затуркали», що вони самі не розуміють, де чорне, а де біле. В чорному вони бачать біле, а в білому взагалі 50 відтінків сірого. Українці не можуть дати собі відповідь на свої ж питання, а держава їм в цьому не допомагає. Можливо, таким чином ми несемо покару за попередні покоління, які не допрацювали й не довели все до ладу. Можливо, все що відбувається – це результат нашого ж нехлюйства.

– А якщо не держава, то мистецтво має називати ворога?

Щодня у війні на Сході проливається кров. Багато хто зараз каже про культурну мобілізацію, коли мистецтво має стати сигналом для підсилення духу

– Це надзвичайно складне питання. Як колись казали церковні діячі, немає нічого доброго в тому, щоб малювати дьявола. Але якщо малювати дьявола, то можна побачити, що він не такий і страшний. Щодня у війні на Сході проливається кров, і в такі хвилин виникає думка: можливо варто зробити паузу з мистецтвом? Бо коли йде війна, то треба брати зброю і захищати свою землю. Водночас багато хто зараз каже про культурну мобілізацію, коли мистецтво має стати сигналом для підсилення духу. Градус розчарування серед українських бійців достатньо високе. Аби його уникнути треба говорити про прекрасне. А творити сенси – це скоріше прерогатива героїв, які побували в боях. Навіть сюди в музей під час його створення не пустили жодних філософів чи істориків – це не їхня привілея.

– Якби Ви робили Музей Небесної сотні в країнах Західної Європи, то він би виглядав приблизно так само?

Думаю, що якщо ми прийдемо з розумінням, що свободу треба завойовувати кров’ю – вони перелякаються

– Я не впевнений, що європейці дозволили би створити музей саме в такій формі. Європа зараз здебільшого хоче думати тільки про позитив, про комфорт та теплі речі. Якби ми зараз зайшли з такою мегасимфонією духу, то не знаю, як би європейці на це відреагували. Думаю, що якщо ми прийдемо з розумінням, що свободу треба завойовувати кров’ю – вони перелякаються.

– Вже зараз виникає потреба вшанування пам’яті героїв загиблих на Сході. Чи плануєте щось в цьому напрямку?

Пам’ять героїв цієї війни унікальна, її треба вписувати в історію

– Так, якраз зараз я й думаю над цим. Мені вже навіть снився музей героїв в Українському домі, тобто, що саме там він і має бути. Я впевнений, що знайду спосіб, аби відтворити все так, як мені наснилося. Пам’ять героїв цієї війни унікальна, її треба вписувати в історію. Можливо тоді світ нам допоможе, й структури, які працюють на знищення українського духу, припинять свою діяльність. Але наразі ми бачимо, що система знову запрацювала – патріоти потрапляють під репресії. В Україні є рана й вона пульсує.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG