Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:54

Скрипучі скрепи: про що російський День народної єдності?


Святкування Дня народної єдності в Москві, 4 листопада 2015 року

Святкування Дня народної єдності в Москві, 4 листопада 2015 року

Ніхто не скаже, як визволителі Москви поїдали своїх співвітчизників

(Рубрика «Точка зору»)

Було дуже цікаво розглядати фотографії та відео зі святкування російського Дня народної єдності. Тут вам і казаки в новенькій, із голочки, маскарадній формі. І байкери Залдостанова – в шкірі і з суворими фізіономіями комісарів. Комуністи з червоними прапорами, портретами Леніна та інших діячів недавнього минулого. Поруч із ними – попи з іконами і корогвами. Путінюгенд з кульками і портретами Путіна. Путіна було багато, як ніби до нього в Росії взагалі не було народної єдності, а він з'явився – і всі почали святкувати. Незрозуміло що.

Зазвичай радянські люди виходили на публічні акції в двох випадках. У день чергової річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, 7 листопада. І на 1 травня, у День солідарності трудящих. Це були найбільш радісні дні для радянських людей, коли влада вимагала веселощів, а люди з задоволенням відгукувалися на заклик. Радості в радянському житті було мало, і будь-який привід сприймався як можливість прокричати здравиці, потім сісти за стіл – випити і закусити. Іноді влада проводила збори трудящих – таврували ганьбою американську воєнщину, китайських опортуністів і, звичайно, сіоністів. У новому російському святі 4 листопада була спроба зобразити приблизно те, до чого звикали радянські люди кілька десятиліть. Однак вийшло банально і нецікаво.

У ті часи радянським людям належалося вихвалятися своїми досягненнями єдиній і спрямувальній силі – КПРС. Площами і центральними вулицями радянських міст, райцентрів і селищ у колонах демонстрантів 7 листопада і 1 травня везли макети продукції заводів і фабрик. Це убозтво виглядало трохи краще, ніж у магазинах, тому що макети були в кілька разів більші за натуральну величину. Килимові фабрики показували свої килими, молокозаводи – пляшки з молоком і кефіром, м'ясокомбінати – гірлянди сосисок і палки ковбаси, верстатобудівні заводи – верстати. Людям, які прийшли на свято, багато що було вдивовижу, особливо, коли продукти були справжні. На вантажівках, прикрашених килимами й оксамитом, тряслася і дзвеніла продукція лікерогорілчаних заводів, народ ковтав слину, захоплюючись радянською економікою

Всі ці святкові демонстрації, як і за списком цехові протести, були насправді святом лицемірства. Начальникам на трибунах здавалося, що народ їх підтримує, народу ж було наплювати – був би привід і вдома в холодильнику стояла пляшка горілки, набрякали дешевим майонезом гори олів'є, стікали незрозуміло чим шматки товсто порізаної докторської ковбаси, яку облітали стороною навіть мухи. Тоді мало хто знав, що не більшовики покінчили з царизмом, а меншовики ще в лютому, за півроку до «Великої Жовтневої», яка насправді була не революцією, а рейдерським захопленням влади. І про походження першотравневого свята Дня солідарності мало хто знав. На зміну вже нова путінська влада придумала нове, ще більш незрозуміле свято – 4 листопада.

Путін теж звідти – з часів дефіцитної ковбаси, і тому він добре знає, як радянським людям подобається чомусь радіти і слідом за закликами гучномовця повторювати: «Ленін, партія, комсомол»

Путін теж звідти – з часів дефіцитної ковбаси, і тому він добре знає, як радянським людям подобається чомусь радіти і слідом за закликами гучномовця повторювати – «Ленін, партія, комсомол», змінивши на таке ж коротке прізвище «Путін», а з новим «комсомолом» в Росії немає проблем. Зібрати тих, хто сумує за тими демонстраціями, в Росії легко – був би привід. Путін придумав новий привід, вирішивши, що в 1612 році татарин Мінін і князь Пожарський нібито вигнали поляків з Москви. Насправді Москву захоплювали багато разів, але одного разу, в листопаді 1612 року, завойовники стольного граду вирішили піти, втомившись від облоги і нестачі продуктів.

Перемог у Росії було мало, зупинилися на цій події, пару років неофіційно називаючи її Днем вигнання поляків із Москви. Історики затіяли суперечку – чи можна цей незначний факт історії називати головним святом, але Путін був непохитний – йому хотілося, всі витягнулися і відрапортували, історики – віддали честь, в буквальному сенсі. До того ж, поляки завжди були для російської історії неприємним сусідом.

День народної єдності – смішна назва. Кількасот ополченців Мініна і Пожарського навряд чи можна назвати ознакою єдності, а вигнання поляків – так і зовсім звучить погано. Традиція придуманих свят була збережена, але народу так і не пояснили, як святкувати. Чи то зізнаватися, що Москву польсько-литовському війську під командуванням Олександра Гонсевського здали бояри на чолі з Михайлом Салтиковим. Чи то зізнаватися в тому, що Москву не могли взяти упродовж двох років – з осені 1610 до осені 1612 років. У Москві перебували не тільки представники російського дворянства, так звана Семибоярщина, але і майбутній цар Михайло Федорович з матір'ю.

З березня 1611 року Москву почав осаджувати князь Дмитро Трубецькой з казаками. У місті почалися голод і людоїдство. Після звільнення князем Трубецьким Московського кремля келар Троїце-Сергієва монастиря Авраамій Паліцин писав: «Обретошя много тщанов и наполов плоти человеческиа солены и под стропами много трупу человеческого». Казаки Трубецького на початку листопада 1612 року встановили контроль над Китай-городом, а Кремль був звільнений 7 листопада. Дата нового свята, як виглядає, притягнута за вуха, і звільнення Кремля в день, коли через 306 років захопили владу більшовики, не входило в плани Путіна. Тому свято просто призначили – бути йому 4 листопада.

По-путінськи день «народної єдності», як і в радянські часи, – це колона з людей, які зображують веселощі

Але чому все-таки «День народної єдності»? Путін, хоча і вихований в радянській ідеології, мав розуміти, що за всю історію створення спочатку Російської імперії, а потім і СРСР, ніхто зі 190 народів добровільно не приєднувався. А якщо й погоджувалися на співжиття, то тільки під умови, які відразу ж порушувалися або царями, або комуністами. Як, наприклад, Георгіївський трактат, підписаний у 1783-му, через 22 роки порушений за всіма пунктами. Або угода Медведєв-Саркозі-Саакашвілі. Або Мінські домовленості щодо Донбасу. Народну єдність можуть відзначати як свято ті держави, в яких народи насправді розуміли сенс об'єднання та єдності. Але навряд чи метою «народної єдності» може бути концтабір, порушення всіх громадянських прав і повна відсутність демократичних інститутів. По-путінськи день «народної єдності», як і в радянські часи, – це колона з людей, які зображують веселощі.

Зі святами в Росії було завжди погано. Новий рік – календарний день, дні доярок, хіміків і працівників комунальної служби – професійні, зайвий привід порізати ковбасу і налити горілки. З ідеологією вони ніяк не пов'язані. Без ідеології нічого не виходить. Комуністи активно боролися з релігійними святами, знищуючи церкви, мечеті, синагоги, буддистські храми, переслідуючи і розстрілюючи священиків, пропонуючи натомість молитися на Леніна, співати на славу Леніна, цілувати портрети Леніна і навіть милуватися його трупом. Путін повторює ті ж помилки, пропонуючи святкувати те, чого насправді в Росії немає. Заміна духовності словом «скрепи» ні до чого не призвела. Адже ніхто не скаже, як визволителі Москви поїдали своїх співвітчизників.

Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, викладені у рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу –​ на сайті «Крим.Реалії»

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG