Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 00:03

«Страх перед війною з Росією втілився у життя не тільки українців, але й Європи і США» – Шинкаренко


У Празі презентували роман Олега Шинкаренка «Кагарлик»

У Празі відбулась презентація роману Олега Шинкаренка «Кагарлик». Автор називає свою книжку гібридною антиутопією, хоча у читачів в Україні й поза нею вона привернула увагу насамперед авторською візією розвитку майбутніх подій, зокрема, російсько-української війни. Про це, але також про сучасну українську літературу у світі, про вагу соціальних мереж у творчому процесі поділився автор на зустрічі у чеській столиці. Але все ж що переважає у творчому процесі – робота над книжкою, над перекладами, кіносценарієм чи радіожурналістика, якою також Ви займаєтесь? До чого більше лежить душа, чи не заважає одна робота іншій, навіть у часовому вимірі?

Сьогодні це обов’язково, щоб ти був помітним, якщо ти думаєш про себе як про медіа-активіста, медіа-персону, то ти мусиш бути в них присутнім
Олег Шинкаренко

Олег Шинкаренко

– Київ – це місто, яка пропонує багато можливостей тим, хто хоче працювати. Тому в мене зараз в роботі два романи, але я не можу навіть думати про них, чи дописати до них хоч пару слів, тому що працюю постійно на кількох інших роботах, без вихідних і часто буває, що й до ночі. Звісно, багато часу забирають соціальні мережі, в яких я маю бути присутнім як журналіст і як автор. Сьогодні це обов’язково, щоб ти був помітним, якщо ти думаєш про себе як про медіа-активіста, медіа-персону, то ти мусиш бути в них присутнім.

– Ви хочете сказати, що без інтернету, без соціальних мереж сьогодні популярним стати не можна?

Це скоріше як канал для public relations, тому що соцмережі динамічні і там досить швидко ти можеш написати щось про себе і негайно про це дізнається величезна кількість людей і буде від них реакція

– Так, навіть не без інтернету, а без соціальних мереж. Ти маєш постійно там з’являтись, щось писати. Це додаткове навантаження, і рідко це буває інспірацією. Це скоріше як канал для public relations, тому що соцмережі динамічні і там досить швидко ти можеш написати щось про себе і негайно про це дізнається величезна кількість людей і буде від них реакція. В старих медіа це було практично неможливо. А в соцмережах ти кожних 15 хвилин даєш усьому світу інтерв’ю.

– Ваша книжка «Кагарлик» випередила події, українську реальність. Про це вже багато написано і сказано. Я б хотіла запитати про інше: про страх, який є рушієм подій у книзі. Про який страх ідеться, чи це той страх, що сьогодні охопив Україну, страх перед війною, від якої тікають люди?

Головна українська фобія – це війна з Росією, напад на нас росіян, російська агресія

– Коли я задумував цей роман, той страх був ще досить абстрактний. Тобто я думав, що це буде роман жахів, він буде присвячений якійсь фобії. Тоді мені спало на думку, що головна українська фобія – це війна з Росією, напад на нас росіян, російська агресія. Я думав, що це цілком ймовірно, а лякають, як відомо, лише ймовірні речі, те, що може статися. Особливість цього роману в тому, що він являє собою не зображення російською агресії, а зображення наслідків цього конфлікту через 100 років, тобто в якихось культурних, фольклорних наслідках. Тема цього роману – така деградація українського суспільства внаслідок цього старого, вже призабутого конфлікту, конфлікту, притлумленого часом. Але це додає роману додатковий вимір – іронічний вимір. Іронія виникає через те, що події, які відбулись для персонажів цього роману колись в минулому, вони для них розмиті, вони не пригадують того, що відбулося, і ставляться до минулого спокійно. Їх не лякає ситуація, що виникла, хоча вона мала б їх лякати, страх мав би бути. В романі є іронія, яка змушує читача, який мав би злякатись, вона змушує його сміятись.

– Ви заговорили про страх. У Празі кілька днів тому закінчився міжнародний фестиваль письменників, його головною темою був страх. Чому, на Вашу думку, обговорюється ця тема, чому страх стає глобальною темою?

Цікавим є те, що хвилює, а що може хвилювати всіх, або принаймні – велику групу людей, так це те, чого вони бояться

– Думаю, що це пов’язане з головною проблемою письменників: як написати цікаву книжку. Коли я починав писати свій роман, я насамперед думав про те, як зробити цей роман цікавим для читача. Я подумав, що цікавим є те, що хвилює, а що може хвилювати всіх, або принаймні – велику групу людей, так це те, чого вони бояться. Зрештою я і знайшов цю тему.

– На Вашу думку, Україну охоплює зараз страх перед війною з Росією, і цей страх може посунути, вплинути на розвиток подій, суспільних настроїв?

Ця давня українська фобія, про яку я гіпотетично написав у своєму романі, вона втілилась у життя, і вона втілилась у життя не тільки українців, але й усієї Європи і США
Мінливий характер цього конфлікту не дозволяє нам говорити про нього як про справжню війну

– Принаймні ми сьогодні бачимо, як ця давня українська фобія, про яку я гіпотетично написав у своєму романі, вона втілилась у життя, і вона втілилась у життя не тільки українців, але й усієї Європи і Сполучених Штатів Америки і вони намагаються цю фобію зараз раціонулізувати, або кудись її загнати назад. А російсько-українська війна – її можна називати по-різному, вона не є чимось таким визначеним і сталим, як були війни минулого. Тобто вона то існує, то не існує, то існує тільки в певному районі чи в певному діапазоні, то існує за участі одних осіб, потім ці особи моментально зникають, і вже виступають в абсолютно інших ролях. Я впевнений, що скажімо, Гіркін може завтра очолити Капітал шоу в «Поле чудес» і може там виступати, або в якійсь команді КВН. А Захарченко може стати, скажімо, піар-менеджером Суркова, чи ще кимось. І ось цей такий мінливий характер цього конфлікту не дозволяє нам говорити про нього як про справжню війну.

– У багатьох країнах Центральної й Східної Європи, і тут в Чехії, серед літераторів і перекладачів панує на загал така думка, що сьогодні українська література, як ніколи сильна, що вона багата добрими авторами і новими добрими творами. Чи Ви поділяєте цю думку?

З української літератури приблизно років 80 тому вийняли насильницьким чином великий пласт авторів, які могли б продовжувати традицію

– Можливо, так і є, тому що з української літератури приблизно років 80 тому вийняли насильницьким чином великий пласт авторів, які могли б продовжувати традицію й які би привели до того стану, щоб українська література розвивалась з такою самою швидкістю і в тому самому напрямку, що й інші європейські літератури. Але вона не розвивалась, понад 80 років вона була заморожена. Звісно, що це породило таку певну реакцію і ця реакція довгий час зріла. Певною мірою незалежність України спровокувала це, але передусім ці автори, які мали б з’явитись, вони не з’явились, нарешті зараз вони почали з’являтись.

Це як пружина, яку 80 років тому назад стиснули, але лише тепер вона почала розпрямлятись. І ось перші наслідки цього процесу – це, звісно, Андрухович, Забужко, Жадан. Ці автори ще не є результатом того, що ця пружина повністю розпрямилась. Вони з’явились у той момент, коли вона тільки почала рухатись. Тепер цей рух набирає швидкості й я думаю, що вже починаючи з цього року має з’явитись певна кількість авторів, яка могла би нарешті врівноважити українську літературу, яка знаходилась 80 років в такому компресивно-депресивному, затисненому стані і повернути її до нормального стану.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG