Доступність посилання

ТОП новини

Яка різниця між «Самопоміччю» і регіоналами, між Тимошенко і Герман?


Політична карикатура Євгенії Олійник
Політична карикатура Євгенії Олійник

Естетична – може бути. Етична – навряд чи

(Рубрика «Точка зору»)

Український парламент – це збіговисько людей, які хочуть, щоб про них думали добре. Заради цього вони готові на будь-яку підлість.

Улітку 2012 року регіонал Вадим Колесніченко вніс до парламенту законопроект, який пропонував штрафувати за «пропаганду гомосексуалізму». Він тоді оцінив у 200 американських доларів будь-які «мітинги», публікації в ЗМІ й пояснення суті гомосексуальних стосунків у рамках статевого виховання. За повторне порушення пропонував саджати на термін до п'яти років. А за публічну «демонстрацію гомосексуального способу життя й нетрадиційної орієнтації в поведінці» мав намір штрафувати відразу на 1 тисячу доларів.

Проблема Вадима Колесніченка була лише в тому, що навіть Україна Віктора Януковича не була Росією Володимира Путіна, а тому закон не був ухвалений. Київ занадто залежав від Брюсселя, щоб дозволяти собі настільки глибоко занурюватись у лайно. Втім, це не заважало українському парламенту демонструвати гомофобію в тих випадках, коли можна було розчинити персональну відповідальність у колективній.​

Так, наприклад, усе літо 2013-го під куполом Ради йшла битва за поправку до закону, яка мала заборонити дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації. По суті, йшлося про попередника того документа, який зараз став каменем спотикання для народних обранців. Два з половиною роки тому попередній склад парламенту цю ініціативу благополучно провалив. І зробили це не тільки депутати від Партії регіонів: їх соратниками в законотворчому мракобіссі стали, зокрема, й опозиційні фракції. Осторонь не залишилася навіть омбудсмен Валерія Лутковська, що пропонувала ЄС виключити антидискримінаційний закон із умов для євроінтеграції.

Більше того: коли Янукович під тиском Москви відмовився підписувати Асоціацію з ЄС, саме цей закон послужив для Миколи Азарова способом пояснити, чому Київ в останній момент утік від Європи до Росії. А «Український вибір» Медведчука публікував статті, в яких агітував проти ухвалення закону.

Минуло півтора роки.​

За цей час Росія анексувала Крим і влаштувала війну на Донбасі. За цей час Україна звикла не здригатися, читаючи зведення про загиблих і дізналася, скільки коштують бронежилети й каски. Але українські депутати залишились вірними собі – готові придумувати будь-які пояснення, щоб не голосувати за заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.

І не має значення, що в списках ми бачимо нові прізвища. Яка різниця між «Самопоміччю» та регіоналами? Між Ляшком і Симоненком? Між Тимошенко і Герман? Естетична – може бути. Етична – навряд чи.

Усі їхні апеляції до виборця сміховинні. Так, можливо, середньостатистичний український виборець консервативний. Так, нехай він досі залишається в полоні стереотипів. Але якість політика визначається не його вмінням догоджати, а вмінням брати на себе відповідальність. А антидискримінаційний закон – це історія про відповідальність.​

Характерно, що для того, щоб зібрати необхідні голоси за поправку до закону, який у підсумку може забезпечити країні безвізовий режим із ЄС, спікеру Гройсману доводиться вимовляти цілий гомофобний спіч. У рамках якого він встиг пообіцяти, що ніколи не допустить одностатевих шлюбів у країні. Такий собі маркер для всіх – ми, мовляв, нормальні мужики, не подумайте поганого, просто треба політес перед західними колегами дотриматися.

Але є ще один помітний момент. Поправка, яка забороняє дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації, – це всього лише спосіб Євросоюзу захиститися від масових прохань про надання притулку. Якщо в законодавстві України не виписана заборона дискримінації, то ЄС буде зобов'язаний розглядати (і, можливо, задовольняти) прохання тих громадян України, які будуть запевняти, що стали жертвами дискримінації. Тільки й усього.

Саме з цим пов'язана наполегливість Брюсселя. Зі спробою не створювати міграційних лазівок. Зі спробою зробити безвізовий режим – безвізовим режимом, а не «чорним входом» до країн Євросоюзу. І те, що навколо цієї юридичної деталі довелося ламати стільки списів, говорить саме за себе.

Можливо, якісь депутати щиро не розуміють логіки законопроекту – і тоді вони профнепридатні.

Можливо, якісь депутати вважають, що доведеться довго пояснювати цей крок своїм виборцям – і тоді вони профнепридатні.​

Можливо, якісь депутати просто бояться теми ЛГБТ – і тоді вони гомофоби й теж профнепридатні для роботи в країні, яка намагається дрейфувати в ЄС.

Просто тому що нам їхати, а їм – шашечки.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу –​ на сайті «Крим.Реалії»

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG