Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:30

Ліза Кузьменко про антидискримінаційну поправку: «толерантність виховується прикладом»


Ліза Кузьменко під час акції «Тисни» під парламентом щодо антидискримінаційної поправки у Трудовий кодекс. Київ, 12 листопада 2015 року

Ліза Кузьменко під час акції «Тисни» під парламентом щодо антидискримінаційної поправки у Трудовий кодекс. Київ, 12 листопада 2015 року

Радіо Свобода розпитало правозахисницю з ЛГБТ-організації про реакцію на суперечку довкола поправки у Трудовий кодекс

Ліза Кузьменко – одна з працівників благодійної організації «Точка опори», що, серед іншого, займається захистом прав ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуальні та трансгендерні особи). У день голосування скандальної антидискримінаційної поправки до Трудового кодексу разом з іншими активістами вона вийшла під стіни парламенту з вимогою невідкладно закріпити дану норму у законодавстві. Радіо Свобода розпитало Лізу про реакцію на голосування поправки та рівень толерантності у суспільстві до однієї з найдражливіших на сьогодні тем.

– Як ви сприйняли довгоочікуване ухвалення поправки? Що це було: ейфорія від перемоги чи тиха радість?

Дуже багато людей стежили за цим процесом тому, що вперше у стінах українського парламенту було почуто про захист

– Коли ми стояли під Верховною Радою, то не знали, що відчувати: чи ейфорію, чи розчарування, адже були дуже здивовані висловлюванням спікера Володимира Гройсмана. У якості аргументів він навів таке висловлювання, яке, на нашу думку, було гомофобним. Він сказав, що депутати виступають за сімейні цінності, і в жодному разі в Україні не буде одностатевих шлюбів. Це було дуже дивно, адже у поправці взагалі не йшлося про одностатеві шлюби. Це було схоже на загравання з електоратом.

Але в цілому це дуже важливий крок, і дуже багато людей стежили за цим процесом тому, що вперше у стінах українського парламенту було почуто про захист. Чудовим символом цього був плакат групи єврооптимістів, які написали «рівність для всіх» і поставили знак рівності.

Плакат у Верховній Раді щодо антидискримінаційної поправки до Трудового кодексу, 12 листопада 2015 року

Плакат у Верховній Раді щодо антидискримінаційної поправки до Трудового кодексу, 12 листопада 2015 року

– Україна, як відомо, світська держава. Втім, у питанні антидискримінаційної поправки законодавча гілка влади взяла до уваги, перш за все, звернення церкви, зокрема, звернення архієпископа і митрополита львівського УГКЦ щодо неприпустимості виключення з Конституції України визначення шлюбу як союзу чоловіка і жінки та появи нового визначення «сексуальна орієнтація». Як активісти з дотримання прав ЛГБТ сприйняли підміну понять, спекуляції у ВР, коли одну поправку, яка стосується не лише ЛГБТ, перебільшили до масштабів пропаганди одностатевих шлюбів?

Ліза Кузьменко

Ліза Кузьменко

– Моя реакція на звернення митрополита була запитальна. То ми світська держава чи клерикальна? Чи ми тепер як Іран, який є світською державою, але де вплив релігійних організацій дуже великий? Я не розумію, чому законодавча гілка влади так обговорює звернення церви, зокрема, Ради церков, щодо питання, яке стосується, насамперед, законотворення. У статті 35 Конституції записано, що Україна – світська держава, і вона має бути відокремлена від церкви, від релігійних організацій і має однаково ставитися як до віруючих, так і до невіруючих людей. Церква має виконувати свою соціально призначену функцію, а це – допомагати громадянам задовольняти релігійні потреби, а не диктувати свої вимоги до законодавства.

– Чому так важливо, щоб роботодавці і держава насамперед говорили мовою недискримінації?

– Це важливо, оскільки Україна намагається бути європейською і демократичною державою. Демократія – це влада більшості. А більшість має розуміти, що є і меншість. Це не тільки ЛГБТ-спільнота, але й жінки, коли ми говоримо про гендерну рівність, це і люди з інвалідністю, і роми. До всіх має бути однакове ставлення і розуміння, що розмаїття і рівність – це той фундамент, на якому має стояти європейська держава. Тому важливо говорити мовою недискримінації, а не мовою ворожнечі.

– Чи знаєте Ви конкретні приклади? Як нетерпимість у суспільстві позначається на кар'єрі представників секс-меншин, як вони влаштовуються на роботу і будують відносини з колегами?

Дискримінація на робочому місці є, але на даному етапі її не можна порахувати, бо люди, яких дискримінують, вони самі цього не розуміють і думають, що це норма

– Дуже часто політики закидають, що дискримінації не існує, але я б хотіла сказати, що якщо нас щось не зачіпає, то це не означає, що цього не існує. Колись говорили, що немає утисків щодо жінок, а тепер словосполучення «гендерна рівність» ні в кого не викликає подиву. Дискримінація на робочому місці є, але на даному етапі її не можна порахувати, бо люди, яких дискримінують, вони самі цього не розуміють і думають, що це норма. А по-друге, в нас немає правила одразу звертатися до суду. Немає судової практики, бо й самі судді не готові розглядати справи щодо дискримінації. Це таке замкнене коло, для розірвання якого потрібна і політична воля.

– До кого ж звертатися?

– В Україні є «Коаліція з протидії дискримінації», яка безкоштовно надасть юриста і допоможе з веденням справи у суді. Також в нас є Уповноважений з прав людини у Верховній Раді і на сайті омбудсмена є відповідний розділ, через який можна звернутися і отримати допомогу у разі дискримінації, також завжди можна звернутися до нашої громадської організації.

– А чи доцільно говорити про покарання роботодавця за дискримінацію? Можливо краще було б передбачити заохочення?

– Я б тут взагалі не вживала слово покарання тому, що це слово з минулого карного кодексу. Зараз доцільно це сприймати не як покарання, а як відповідальність. І на мою думку, настання відповідальності за правопорушення – це нормально.

Якщо ж говорити про заохочення, то з бізнесом треба говорити мовою переваг. І саме тому Всеукраїнська благодійна організація «Точка опори», в якій я зараз працюю, спільно з Жіночим консорціумом та Національною асамблеєю інвалідів за підтримки Коаліції з протидії дискримінації і міжнародного фонду «Відродження» створили Індекс корпоративної рівності. Індекс – це національне дослідження корпоративної політики українського бізнесу щодо заборони дискримінації на робочому місці.

Важливо показати бізнесу не батогом, а пряником, які переваги він може отримати від недискримінації

Автори дослідження сконцентрували свою увагу на пошуку кращих прикладів, щоб виявити, наскільки компанії готові захищати своїх працівників від дискримінації. Для цього обрали три ознаки: стать, інвалідність і гендерна ідентичність/сексуальна орієнтація. За результатами першого року компанії, які пройшли індекс і отримали більше 85 балів, потрапили у національний рейтинг «Найкраще місце для роботи». Якщо говорити мовою відсотків, то з компаній, які пройшли індекс, 83% сказали, що готові взяти на роботу трансгендерну особу і 41% сказали, що готові підтримати правозахисні ЛГБТ заходи. Важливо показати бізнесу не батогом, а пряником, які переваги він може отримати від недискримінації.

– Чи є кому показати приклад у ставленні до цього делікатного питання?

– Толерантність можна виховувати прикладом і в Україні таких багато. Це не тільки, відомі культурні діячі, але й народні депутати. Наприклад Світлана Заліщук, яка разом з Сергієм Лещенком йшли з нами в колоні Amnesty international під час «Маршу рівності», а потім Світлана погодилась бути на обкладинці першого адвокаційного журналу з прав ЛГБТ-спільноти. Мені здається, що таких прикладі є ще дуже багато.

  • 16x9 Image

    Ірина Стельмах

    На Радіо Свобода працюю з вересня 2012 року. У 2011 році отримала диплом бакалавра журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Того ж року вступила на магістратуру у Могилянську школу журналістики. Активно вдосконалюю знання англійської, польської та болгарської мов. Займалась плаванням, дублюванням фільмів та серіалів українською .

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG