(Рубрика «Точка зору»)
Як і багатьом людям моєї професії, мені доводилося бути свідком багатьох терористичних актів. Про якісь страшні події я робив репортажі, якісь висвітлював як коментатор і ведучий ефіру. А іноді опинявся просто випадковим свідком трагедії – як після вибуху автобуса в Тель-Авіві. І я добре пам’ятаю почуття безпорадності і гніву, яке щоразу охоплює тебе, коли ти зустрічаєшся з терором. Тому я дуже добре розумію французів.
Політичне планування в наш час – майже марна справа. Хто б не планував – прихильник творчого розвитку або очманілий від власної значущості автократ. Тому що можна планувати демонстрацію власних сил на Кавказі – і дочекатися захоплення заручників у театральному центрі на Дубровці. Можна планувати «вплив» на українську владу за допомогою «маленької переможної війни» на Донбасі – і дочекатися малайзійського «Боїнга». Можна планувати повернутися у велику політику шляхом бомбардувань в Сирії – і дочекатися загибелі російського літака в небі над Синаєм.
Те, що відбувається сьогодні в Парижі – з цієї ж низки. Путін вважав, що повинен підтримувати Асада навіть тоді, коли сирійський диктатор позбувся контролю над більшою частиною території власної країни. Західні лідери не хотіли йти на прямий конфлікт із російським президентом і взагалі вважали, що без Путіна сирійську проблему не вирішити. В результаті замість Сирії виникла терористична «Ісламська держава» – а за геополітичні ігри російського президента зараз розплачуються життям і здоров’ям звичайні французи.
У сучасному світі всі ми – європейці, американці, українці, росіяни – в одному човні. Тому що всі ми повинні протистояти радикальному терору, дикості, неповазі до життя і прав людей.
Трагедія насамперед в тому, що своєю політикою Путін пробиває в цьому спільному кораблі пробоїни – тому ми і тонемо.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
