Майя Жакова, Аскольд Сірко
На його роботи неможливо дивитись без посмішки: Аполлон, як вуличний музика, грає на арфі у київському метро, амури нашіптують жінці – звичайно ж, про кохання – але на тлі ганчірок у дворі на Печерську, Бахус із німфами явно без квитків їдуть у київському трамваї. Отже – одне з двох: або боги «з’їхали з глузду», або прості смертні отримали шанс поспілкуватись із небесними персонажами на короткій нозі. У серії цифрових фотоколажів київського дизайнера Олексія Кондакова ці парадокси отримали назву «Повсякденне життя богів» та прославили автора на весь світ. Публікації у провідних європейських та американських виданнях, таких як The Independent, The Huffington Post, Hypebeast, Colossal, Mashable, останнім часом сиплються, як з рогу достатку. Митець і не уявляв подібного успіху, адже й сам сприймав свою творчість як жарт над дійсністю і не більше. Тепер не встигає виконувати замовлення.
Фотоколаж «Повсякденне життя богів»
Перемістити персонажів класичних робіт живопису в київські похмурі реалії – спальні райони, підземні переходи чи громадський транспорт – такий задум втілив у серії «Повсякденне життя богів» Олексій Кондаков. Сам автор, який завдяки роботам набув неабиякої популярності, свою ідею вважає банальною й такою, що лежить на поверхні.
«Я сидів у якомусь блозі і натрапив на картину Цезаря ван Евердінгена «Німфи, що подають юному Бахусу вино, фрукти і квіти», і дивлюсь: хлопці й дівчата на ній відпочивають, як ми. Виникла думка: було б цікаво їх перемістити в наш час. Дорогою додому зробив знімок, а вже на наступний день – колаж», – розповідає дизайнер про зародження серії.
Фотоколажі принесли Олексію Кондакову не лише популярність, а і певний заробіток. «Зараз, коли виникла вже друга хвиля інтересу, щоденно надсилають питання, як придбати мої роботи. Пишуть зі США, з інших континентів, а я ще вивчаю питання, як здійснити пересилку», – розказує автор.
Є пропозиції оформити колажі на замовлення, але робити це задля комерції мені не дуже до душі
В Україні Олексій вже продав одному ресторатору декілька репродукцій із зображенням їжі. Однак перетворювати свою творчість на джерело прибутку хлопець не збирається. «Є пропозиції оформити колажі на замовлення, але робити це задля комерції мені не дуже до душі, – зізнається він. – Визнання – це взагалі приємно для будь-кого, хто щось робить. Такий успіх як зараз взагалі не уявляв. Раз ти прокидаєшся, а про тебе написала одна газета світова, інша, багато хто на «Фейсбуці» пише, додають люди, я до цього взагалі не був готовий».
«Для мене це починалося, як жарт, і як жарт це і треба сприймати»
Перша робота з серії з’явилася наприкінці минулого року. Популярність до автора незвичайних фотоколажів прийшла майже миттєво, все завдяки поширенню у соцмережах.
«Мене навчали, що краще, коли це серія, тому я знайшов Караваджіо, ще когось і зробив серію робіт з Позняків, яку і розмістив у «Фейсбуці». А далі це вже опублікували в кількох українських блогах. З цього й почалася ця хвиля», – розповідає Олексій.
Приємно, що робиш щось, і пишуть і про тебе, і про місто, яке ти любиш
Першочерговий задум містив елемент іронії, висміювання дійсності, підкреслював незмінність людської природи з плином епох. Втім, з часом для автора його діяльність стала чимось набагато більшим. «А зараз приємно, що робиш щось, і пишуть і про тебе, і про місто, яке ти любиш», – зізнається автор колажів.
«Це – споживацьке мистецтво»
Свій дизайн Олексій сприймає як ремесло, однак до колажів – інше ставлення. «Їх не можу сприймати як ремесло, але і як мистецтво – також ні».
Сам автор визнає, що його колажі – для широкої аудиторії, і порівнює їх з книжкою «Код да Вінчі»: «Не можна назвати її супер-художнім літературним твором, але багато інтересу, шуму навколо, всі її читають, кіно знімають. Можливо, і це – споживацьке мистецтво».
Не бажаю бути на рівні художників, хоча я і отримував освіту академічну
Олексій Кондаков має академічну художню освіту: в Донецьку закінчив художнє училище, в Києві – Інститут технологій дизайну. Знання з історії «високого» живопису йому знадобилися у створенні «споживацьких» колажів.
«На кожне заняття треба було вивчати по триста творів – пам’яток мистецтва: від статуй і будівель до живопису і ювелірних виробів. Мені завдяки отриманим знанням легше орієнтуватися», – стверджує дизайнер.
Він захоплюється академічним виконанням, хоча й не має улюбленого періоду чи автора в живописі. В класиці Олексій знаходить те, що найкраще підходить під його задуми: «Приміром, Ренесанс, – в мене з цього періоду лише три роботи. З Ренесансом складно працювати, він плоский, його вбудувати в оточення тяжче. Із салонного живопису багато використовую художника Адольфа Вільяма Бугро. В основному, теми – це міфічні і біблійні сюжети, якісь персонажі оголені. Вони дають ще сильніший контраст».
«Роблю, доки цікаво мені і моїм глядачам»
Виготовлення однієї роботи, зі слів дизайнера, іноді займає від п’яти хвилин на знімок і на колаж і до декількох днів, щоб просто знайти роботу чи зняти вдалий кадр. Автор серії пояснює: «Буває, бачу локацію, зробив знімок цікавий, потім доволі просто знайти до нього зображення. Частіше ж – спершу картина, а потім антураж. Є в мене робота, для якої довелось проїхатись до кінцевої метро, щоб зробити знімок».
Знімає Олексій на камеру мобільного телефону, наступний етап – робота в фотошопі, після якої на світ народжується черговий витвір.
Проект про повсякденне життя граційних персонажів у київських суворих реаліях все ж обмежений сюжетами. Дизайнер зізнається, що рано чи пізно вони скінчаться. «Але поки ще роблю, доки цікаво мені і моїм глядачам. Поки будуть ситуації, коли хтось на вулицях п’є, галасує під вікнами, можна це робити», – впевнений Олексій.
«Експериментальний проект, який дуже добре «вистрілив»
Олексій Кондаков розказує, що відгуки мав різні, переважно хороші: «Я не бажаю бути на рівні художників, хоча я і отримував освіту академічну. Якщо мені попрактикуватися, можу ці роботи зробити живописом, але не маю такої мети. Вони (художники – ред.) розуміють, що це споживацьке, тому взагалі коментують добре».
До критики також ставиться адекватно. «Одного разу прочитав негативний відгук і вважаю, що це якийсь мистецтвознавець: він не малює, а лише спостерігає за цим. В училищі в мене теж були контри з викладачем мистецтвознавства, то я думаю, він так само відреагував, що в принципі нормально», – пояснює автор фотоколажів.
Ілюстратор Сергій Майдуков прокоментував для Радіо Свобода роботи київського дизайнера. «Подібного я не бачив. Мені сподобалось, бо це смішно і весело. І для мене не стільки цікаво було б подивитися ще десять чи двадцять картинок дотепних на цю тему з київськими бекграундами, як побачити, який може бути наступний крок у цього проекту. За десятьма, двадцятьма чи сотнею ще таких картинок я бачу глухий кут».
Він бере класичний утопічний образ і поміщає в контекст зубожілого містаКатерина Тейлор
Ми живемо набагато краще людей тієї доби: ніякого тобі рабства, гаряча вода, свіжа постіль. І при цьому примудрилися довести планету до цієї убогості та естетичної деградаціїКатерина Тейлор
Арт-менеджер Катерина Тейлор вважає, що для Кондакова це експериментальний проект, який дуже добре «вистрілив». «Сталося це тому, що образи яскраві й іронічні, а практика такого колажу – дуже популярна, походить вона ще з початку двадцятого сторіччя і застосовувалася художнім напрямком дада, потім поп-арт це використовував», – твердить експерт.
На думку Майдукова, популярність за межами України також можна легко пояснити: «Іноземцям не вистачає подібного трешу. Я розумію, що є всілякі квартали гетто і подібне, але все-таки ця різниця між картинами епохи Відродження і французькими чи шведськими бекграундами була б набагато менш цікавою».
Кондакову вдалося поєднати такі протилежні образи сучасності і прекрасного. «Він бере класичний утопічний образ і поміщає в контекст зубожілого міста, щоб показати, що нинішнє суспільство з цим світом зробило. Можна звинувачувати сучасних художників в тому, що вони не вміють малювати, а можна звинувачувати людей в тому, що вони зробили з довкіллям, – трактує ідею фотоколажів Катерина Тейлор. – Ми живемо набагато краще людей тієї доби: ніякого тобі рабства, гаряча вода, свіжа постіль. І при цьому примудрилися довести планету до цієї убогості та естетичної деградації».
Сергій Майдуков з цього приводу додає: «Всі мої друзі, як і я, намагаються щось для Києва робити. І це добре, що ми бачимо такі картинки, як що жахливо, це, навпаки, мотивує. Дивишся на ці картинки і думаєш: як нам ще далеко, і як багато ще потрібно зробити».
Серія «Повсякденне життя богів», за словами Катерини Тейлор, не може претендувати на звання високого мистецтва, однак сам проект доволі цікавий. «Це хороше висловлювання, воно зроблено іронічно, воно зрозуміло широкій аудиторії. Адже життя складне, і що робити, як не іронізувати? І це дуже доречно», – говорить арт-менеджер.
Остання робота Олексія Кондакова народжувалася на очах журналістів Радіо Свобода. Давньогрецький філософ Діогена разом зі зграєю давньогрецьких же собак раптом опинився на київському Подолі. Виявилося, античний мислитель і тут виглядає цілком природньо. До собак саме у цьому місці кияни вже звикли.
