Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:33

Свідок Голодомору: на вулицях – мертві діти, по радіо – розповіді про щасливе радянське дитинство


Освячення Меморіалу жертвам Голодомору у Вашингтоні, 7 листопада 2015 року

Освячення Меморіалу жертвам Голодомору у Вашингтоні, 7 листопада 2015 року

Американське подружжя, яке в дитинстві пережило Голодомор, сподівається на справедливість

Вісімдесятисемирічні Петро і Ольга Матули були маленькими дітьми, коли в Україні лютував страшний голод 1932-1933 років. Однак обоє добре пам’ятають ті часи. Мати пані Ольги під час Голодомору вчителювала в Києві. Пригадувала, як багато голодних і бездомних дітей можна було побачити на вулицях міста. Всі вони тікали з голодних сіл у пошуках порятунку. Будинок для таких дітей-сиріт стояв поруч із їхнім помешканням. Мати пані Ольги на все життя запам’ятала, як міліція привозила до нього дітей, вивозила звідти ж їхні мертві тільця.

«І вона ще так драматично у своєму спогаді каже: бачу пару мертвих дітей забрали, а пройшла кілька будинків, і на вулиці Артема (тоді Львівській) гучномовець говорить про щасливе життя дітей у Радянському Союзі», – пригадує Ольга Матула.

Згодом вже у США мати пані Ольги давала свідчення Конгресовому комітету, що на вимогу української громади збирав інформацію про Голодомор. Сама ж Ольга погодилася добровільно розшифровувати свідчення очевидців Голодомору із записів.

Ті всі оповідання правдиві, що я чула, то вони просто не давали мені спати

«Ті всі оповідання правдиві, що я чула, то вони просто не давали мені спати деякий період. Але я вирішила, що таки буду допомагати, бо це було важливо. Це був період, коли в Радянському Союзі ніхто не міг рота відкрити, 1986 рік. До «перестройки» ніхто не міг згадувати голод», – говорить Ольга Матула.

Петро Матула показує на світлині себе дворічного з батьками. Фотографія була зроблена всього за кілька років до Голодомору, який для маленького Петра назавжди залишився в спогадах цвітом акації. Малим він рвав ці квіти, а мама висушувала їх і перетирала на борошно. Чоловік пригадує. Як тими квітами його мама намагалася допомогти вже почорнілому від голоду кузину.

«Мама стукала у двері – ніхто не відповідав. Якась тінь пройшла, у вікно було видно, але дверей не відкрили. То мама поклала тоді ті квіти на порозі і сама зібралася повертатися додому. А сусідка, старша жінка, яка також не могла ходити через голод, каже: «Дитино, не ходи туди, бо там померла трирічна дитина і мама її варить», – болісні спогади перехоплюють горло і не дають далі говорити чоловікові.

Петро Матула переконаний: українська громада в США зробила справді багато для того, щоби добитися розслідування Голодомору Конгресовим комітетом на чолі з Джоном Мейсом і щоб спогади про ті страшні часи не були забутими. Саме тому день відкриття Меморіалу жертвам Голодомору-геноциду у Вашингтоні став для нього з дружиною особливим.

На відкриття меморіалу до столиці США українці їхали не лише з різних американських штатів, а також із Канади і самої України. Зовсім старенькі і наймолодші не злякалися дощу.

«Це наша відповідальність як українців, щоби наші майбутні покоління знали, що це було. І світ теж знав, що це було», – каже Наталя Мороз, що була присутня на відкритті меморіалу. А співак і композитор Віктор Морозов додав: «Подія має величезне значення, тому що це своєрідне визнання світом геноциду».

Саме ідея Лариси Курилас створити меморіал у вигляді пшеничного поля перемогла на конкурсі, оголошеному українським урядом у 2011 році. Однак проект довго не рухався через брак грошей. Доки їх не виділив опальний нині олігарх Дмитро Фірташ. Курилас пригадує: коли фінансові труднощі були подолані, знайшлися нові. Пшениця, яку шукали, аби створити правдиве бронзове поле, у США від Техасу і до північних штатів вже була зібрана.

«Вся пшениця була зібрана. Мені довелося їхати аж до Канади за пшеницею. Але далі виникла інша проблема: сканування тих колосків. То була величезна робота і ми навіть уявити собі не могли, скільки для їх зображення знадобиться місця на комп’ютері», – говорить архітектор меморіалу Лариса Курилас.

Кілька діб майстри перебирали колоски, вручну, сортували і сканували їх. Далі місяці пішли на те, щоб для кожного колоска вилити окрему форму, а згодом – і сам чотирьохтонний меморіал. Із ливарні у Пенсильванії до Вашингтона пам’ятник привезли ще в травні цього року. Офіційно його відкрили 7 листопада. Творці меморіалу вірять – це ще один крок до того, щоб американське суспільство більше довідалось про страшний український голод. Але Петро і Ольга Матули запевняють, що на цьому не можна зупинятися. Треба добиватися, щоб про український Голодомор-геноцид американці почали говорити й читати також у всіх загальноосвітніх школах.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG