Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:02

Революція гідності завершилася, але досі триває революція духу – Ілля Кротенко


«Я думаю, що той запал студентів, який швидко згасав, його стало достатньо, аби це все почати»

«В ніч з 21 на 22-го – збір активістів. Студенти брали участь. Мабуть, студенти – це більшість, хто лишився до ранку. А зранку їх замінили громадяни не студентського віку. 22-23-го – це процес становлення, процес перших координацій, перших перемовин між студентами. 24-го, неділя – вперше вийшла Києво-Могилянська академія, організовано, масово зі своєю колоною. 25-го, понеділок – до Києво-Могилянської академії приєдналися студенти університету Шевченка. 26-го – до студентів Києво-Могилянської академії і університету Шевченка більш-менш організовано приєдналися КПІшники. 27-го масово вийшли студенти Драгоманова, студенти Київського національного економічного університету, студенти-медики. Це був пік студентських акцій протесту. 28-29-го – кількість студентів дещо зменшилася. 29-го ми проводили студентську акцію під представництвом Євросоюзу в Україні. В ніч з 29 на 30-го – розгін студентського Майдану і початок серйозної революції.
(Хронологія Іллі Кротенка, студента (2013) Національного педагогічного університету імені Драгоманова)

Протесні настрої зими 2013-14 років розпочалися зі студентів. Справжня Революція гідності, активні фази протистояння розпочалися якраз після побиття студентів на майдані Незалежності. Однак, до того вимоги молоді були простими – євроасоціація. Попри різні економічні сперечання, студенти, громадські активісти, та й загалом прості люди вбачали у європейському векторі краще майбутнє. Якщо розбити зимові протести на фази, то умовно студентська була найспокійнішою, мирною, толерантною. На вулиці Києва протягом тижня виходили десятки тисяч молодих людей. Тоді вони ще не знали, що буде через два роки після початку. Як змінилося життя студентів, які брали найбільш активну участь у зародках багатомісячних протистоянь у серці столиці? В інтерв’ю Радіо Свобода студент Національного педагогічного університету Ілля Кротенко згадує студентський Євромайдан.

– Коли вперше Ви зявилися на майдані Незалежності, що згадуєте про той момент?

– З початком Майдану в мене асоціюється мій виступ в першу ніч, коли я вийшов на сцену. Був дрібний неприємний дощ, але Сергій Василюк, який вів «революційну програму», підтримав мене, надав мені слово. Я почав досить мляво, а потім розійшовся і заявив, що вірю в те, що за кілька днів студентські колони зі всіх університетів Києва підтягнуться на Майдан, і ми тут влаштуємо революцію. Так і трапилося. Це перше, що мені пригадується.

– Як гадаєте, коли був «пік» студентських протестів?

– Найбільша студентська акція відбулася 27 листопада, в день, коли в Януковича був останній шанс повернутися в русло євроасоціації. Напередодні мені не вдалося масово підняти студентів Національного педагогічного університету. Тому в той же день, вже на майдані Незалежності, я попросив всіх інших студентів прокричати одну маленьку гучну кричалочку: «Драгоманівці, виходьте!». Потім я цю кричалку вставив у відео, яке цього вечора поширив. Наступного дня перед центральним корпусом ми зібрали понад 1000 студентів, які маршем прийшли в парк Шевченка і приєдналися до загальної студентської колони.

У нас був план, що студенти університету Шевченка мали підійти сюди для того, щоби підтримати драгоманівців, закликати йти разом з ними на Майдан. Але коли я побачив таку велику кількість людей, я просто подзвонив своєму колезі Мирону, сказав, що не треба вести сюди шевченківців, тому що нас тут і так дуже багато.

Я думаю, що той запал студентів, який швидко згасав, його стало достатньо, аби це все почати

Я думаю, що той запал студентів, який швидко згасав, його стало достатньо, аби це все почати. На той момент, у ніч із 29 на 30 листопада, фактично, все мало закінчитися. Наступного дня, після того, як влада розігнала мирний студентський протест, події почали розвиватися стрімко і в дуже іншому напрямку.

– Чого Ви чекали від студентських протестів, якого результату?

Не можна весь час залишатися одвічно нейтральною країною. Ми – не Швейцарія, яка в оточенні європейських країн

– У мене були дуже великі сподівання на асоціацію з Європейським союзом, тому що вже тоді я розумів, що якийсь глобальний конфлікт неминучий. І Україна має визначатися. Не можна весь час залишатися одвічно нейтральною країною. Ми – не Швейцарія, яка в оточенні європейських країн. Ми знаходимося фактично на перетині європейського та азійського світів, і потрібно чітко займати якусь конкретну визначену позицію. Я сподівався, що це буде позиція на користь європейської спільноти. В той момент, коли Янукович відмовився від європейської асоціації, з’явилася інформація про три мільярди доларів, які він позичив у Путіна від імені всієї України для того, щоб відмовитися від цієї європейської асоціації. Я дійсно відчув себе не те що обманутим, я відчув себе зрадженим. Мені здається, що це відчуття зради європейських сподівань в перші дні Майдану вивело дуже багато людей на вулиці.

– Чому Ви були учасником протестів і простояли до кінця?

В мене з дитинства загострене відчуття справедливості. Коли я бачу несправедливість, то моя реакція досить бурхлива

– В мене з дитинства загострене відчуття справедливості. Коли я бачу несправедливість, то моя реакція досить бурхлива. Як тільки я побачив, що на початку революції з кимось було вчинено несправедливо, в даному випадку це студенти, молоді люди та решта громадських активістів, яких було побито в ніч із 29 на 30 листопада, я зрозумів, що для мене особисто революція не закінчиться до тих пір, поки винні не будуть покарані. І саме тому я, мабуть, стояв до кінця, до перемоги революції.

Скільки б революцій не було, поки не запанує відповідальність людей перед собою і перед своїми нащадками, то ефекту не буде

Я вважаю, що не буває стрімких революцій. Не можна отримати все, що ми хочемо – одразу. Ми маємо змиритись з тим, що ми отримали можливість демократичних перетворень. Те, як ми будемо користатися цими демократичними перетвореннями, залежить тільки від нас. Ось вибори – і президентські, і парламентські, і останні місцеві вибори показали, що український народ не готовий брати на себе відповідальність. Ми так само голосуємо за тих самих політиків, так само віддаємо владу в руки тих, хто себе вже давно дискредитував. Скільки б революцій не було, поки не запанує відповідальність людей перед собою і перед своїми нащадками, то ефекту не буде.


– Як, на Вашу думку, варто виховувати цю відповідальність?

В першу чергу, потрібно виховувати молодше покоління

– Це цілий процес, який, я думаю, розтягнеться на роки. В першу чергу, потрібно виховувати молодше покоління. І саме тому це те, чим я займаюсь. Працюю і в школі, і паралельно працюю зі студентами. Намагаюсь доносити те, що корупція – це погано, що немає якоїсь межі сприйняття конформізму корупції. Це те, що має засуджуватися в будь-яких випадках.

– Чим Ви займалися після революції?

– Намагався довчитися, доздати усі борги в університеті. Але, скажімо так, довчитися семестр мені не вдалося з політичних моментів, у останній день першої хвилі мобілізації, 1 травня, я був мобілізований у армію.

Я неодноразово ходив у військкомати, просився взяти мене добровольцем, але на той момент мені сказали, що не потребують моєї допомоги

Я неодноразово ходив у військкомати, просився взяти мене добровольцем, але на той момент мені сказали, що не потребують моєї допомоги. Разом з тим, у мене був відкритий конфлікт із посадовцем, на той момент – виконувачем обов’язків голови Адміністрації президента Сергієм Пашинським. І після чергової порції критики в його бік, в останній день мобілізації, я отримав дзвінок із військкомату з проханням прийти. Відмовлятися не було сенсу, хоча вже тоді йшла мова про те, що студентів денної форми навчання не мають права мобілізовувати. Але я прийшов у військкомат і дізнався, що в той самий вечір, власне, 7 людей мали забирати в армію, з них один – я, двоє активістів Автомайдану, двоє – активістів «Відсічі» і, якщо не помиляюся, сотник святошинської самооборони районної. Тобто ті люди, які мали ідеологічні якісь переконання, якісь політичні мотиви. І ось таким чином їх просто прибирали з Києва. Ну, насправді, тільки мене й Гриценка Олексія, лідера «Автомайдану». І вдвох із ним ми відправилися у Львівську область на проходження навчання перед мобілізацією.

Ми потрапили в зенітні війська, після навчання нас розподілили в 16-у бригаду армійської авіації, у зенітний взвод. Протягом року виконували, різноманітні, у тому числі й бойові, задачі у Дніпропетровській, Донецькій областях.

– Які відчуття у Вас були під час проходження служби?

– Дуже набридла вся ця війна, дуже хотілося додому. Тим паче. на момент демобілізації там була чергова хвиля затишшя, чергове перемир’я. І ніякої користі об’єктивно моя присутність у Збройних силах не приносила, тому було бажання швидше повернутись додому.

– Чи задумувалися Ви про подальшу свою долю після служби в армії?

– Ще перебуваючи на службі, задумувався над своїм подальшим майбутнім. Написав повідомлення у «Фейсбуці» про те, що шукаю роботу після демобілізації. Дуже багато людей відгукнулися. Зробили перепост «Допоможіть військовому знайти роботу після мобілізації» тощо. Пізніше мені запропонували два варіанти, обидва з яких я в процесі погодив. Перше – це працювати у школі з дітьми. Фактично, це – мій фах, я – вчитель інформатики за освітою. Заступник директора, Наталя Сергіївна, знайшла мене у «Фейсбуці» й запропонувала бути вчителем інформатики. Вона дуже допомагала. Дуже часто допомагають і діти, тому що їхня підтримка надихає на те, аби більше викладатися, давати більше знань. Власне, чому я взагалі пішов до школи? Тому, що хочеться нести відповідальність за майбутнє дітей, за ті знання, які вони отримують. Зараз дуже багато говорять, що успішні випускники навчальних закладів не йдуть працювати до школи через маленьку зарплатню, через нестерпні умови. Ну, нестерпні умови... Не знаю… В принципі, умови для роботи в школі чудові. Зарплатня низька, але, на мою думку, не це головне.

Якщо на загальносуспільному рівні подолати корупцію у вищій школі, то в перспективі кількох поколінь можна досягнути іншого ставлення до корупції загалом

І другий – робота в антикорупційній організації «Чисті виші», ми займаємось подоланням корупції у вищій освіті. «Чисті виші» – це організація, яка сформувалася кілька місяців тому. Основа – це або студенти, або ж нещодавні випускники, як я. Частина представників «Чистих вишів» познайомилися між собою у захопленому студентами Міністерстві освіти. Власне, чому з’явилася організація «Чисті виші», тому що ми прийшли до висновку, що університет – це те місце, де молода людина вперше зіштовхується з корупцією на особистому рівні. Тобто, якщо в школі корупція й існує, то за це відповідають вчителі і батьки. А в університеті студент, як би це не парадоксально звучало, вчиться давати хабарі. Тому, якщо на загальносуспільному рівні подолати корупцію у вищій школі, то в перспективі кількох поколінь можна досягнути іншого ставлення до корупції загалом.

– Чим плануєте займатися далі?

– На даний момент є дві роботи, на яких я працюю. Маю бажання поїхати десь за кордон, отримати хорошу освіту магістра, але поки я без плану реалізації. Шукатиму можливості. Потім повернуся в Україну, щоб якимось чином більш масштабно впливати на процеси, маючи кращу освіту, маючи хороший досвід за плечима.

– Чи вплинули події дворічної давності на те, чим Ви займаєтесь?

Рішення піти працювати в школу було продиктоване, мабуть, тривалою участю у Революції гідності

– Майдан, думаю, вплинув частково на те, чим я зараз займаюся. Я ніколи не думав, що дійсно працюватиму в школі. В мене є можливості працювати в інших місцях і за більшу заробітну платню, однак рішення піти працювати в школу було продиктоване, мабуть, тривалою участю у Революції гідності. Я зрозумів, що від мене теж залежить, як виховуються діти і я хочу мати якісь здобутки на педагогічній ниві. В перспективі ставлю для себе за ціль впливати на розвиток педагогічного процесу в Україні.

Ілюстрація:


– Майдан зробив конкретні справи. Чи буде після цього мінятися українське суспільство, змінюватись далі?

Я думаю, що в цілому суспільство вже змінилося, воно стало менш таким… Менш із рабським світоглядом

– Я думаю, що в цілому суспільство вже змінилося, воно стало менш таким… Менш із рабським світоглядом, як мені здається. Тому що раніше українці жили думкою про те, що в Україні, як в Радянському Союзі, нічого змінити не можна. Що ми, як українці, маємо терпіти, маємо мужньо долати всю нестерпність долі українського народу. Але революція показала, що ми можемо змінювати і можемо змінюватися. І тому я думаю, що за декілька десятків років ми досягнемо якихось кінцевих ідей, кінцевих цілей, які ставилися під час революції. Це буде і повноцінний вхід до європейської спільноти, і подолання корупції, і реформи, на які всі так чекають. Все залежить від молодого покоління, яким чином воно буде змінювати тих старих совкових номенклатурних посадовців, які досі панують в багатьох сферах нашого суспільства.

– Як Ви сприймаєте другу річницю початку Революції гідності? Революція для Вас завершилася?

Революція для мене завершилася, агресивна фаза революції. Але революція духу – вона триває

– В якийсь момент кінцевою метою революції я ставив для себе підписання угоди про євроасоціацію та повалення режиму Януковича. Тому з цієї точки зору – так, революція для мене завершилася, агресивна фаза революції. Але революція духу – вона триває, і я вважаю, що вона триватиме доти, доки в Україні не залишиться жодної людини, яка незадоволена своєю владою, становищем України в світі тощо. Тому кожна людина, яка бажає кращого для себе і для своєї держави, вона є, мабуть, тим самим представником революції духу. І якщо ця людина поєднує своє бажання з якимись реальними вчинками, реальними діями, то справа триває.

Триває еволюція українського суспільства, яка є наслідком цієї революції

– Для Вас Революція гідності завершилась, а розпочалась «Революція духу»?

– Я вважаю що агресивна фаза революції, як момент протидії суспільства і влади – завершилася. Тепер я б назвав це навіть не революцією – а еволюцією. Триває еволюція українського суспільства, яка є наслідком цієї революції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG