Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:00

«Мамо, все тільки починається». За що боровся Сергій Кемський


Сергій Кемський

Сергій Кемський

Він вважав себе прихильником прямої демократії і намагався поширювати свої ідеї серед інших учасників протестів

Київ – Одним із тих, хто два роки тому вийшов на Майдан на підтримку євроінтеграції, був кримчанин, уродженець Керчі Сергій Кемський. Він вважав себе прихильником прямої демократії, намагався поширювати свої ідеї серед інших учасників протестів і практично безвиїзно перебував у наметовому містечку. 20 лютого його наздогнали дві кулі снайпера. Кореспондент Крим.Реалії вирушив до Коростеня, де мешкає родина Кемського, і дізнався, чим займався Сергій до Майдану і як його близькі переживають втрату.

Біля входу в під'їзд двоповерхового будинку встановлена гранітна плита, з обох боків якої прикріплені вази. В одній лежить букет білих троянд, в іншій – дві червоні гвоздики, обмотані жовто-блакитною тканиною. На плиті викарбуваний портрет Сергія Кемського, який вінчає надпис «політолог, журналіст, активіст Євромайдану. Загинув за Нову Україну 20 лютого 2014 року».

«Десь рік тому мені зателефонував звичайний коростенець, і каже: «Вже минув рік з початку Майдану, а для пам'яті Сергія нічого не робиться». Запитав, чи не проти я, якщо синові поставлять меморіальну дошку на будинку», – розповідає Тамара Кемська – мати загиблого активіста.

Перед вікнами будинку є невелика обгороджена клумба. Тамара Кемська не хотіла, щоб біля меморіальної таблички паркувались машини, тож один із місцевих бізнесменів безоплатно встановив хвіртку на її прохання.

Біля вхідних дверей до квартири нас зустрічає батько Сергія Олександр і плямиста кішка Серьга.

«Ми її завели десь за місяць після смерті Сергія, і за віком їй був десь місяць. Ми її назвали Серьга, і називаємо її Серьожка. Це наш порятунок, якби не вона – не знаю, що б ми робили», – каже Тамара Гаврилівна бадьорим голосом.

У кімнаті Сергія речі розкладені так, ніби він тут як і раніше живе

У кімнаті Сергія речі розкладені так, ніби він тут як і раніше живе. Тільки десятки портретів, розвішані на стінах, нагадують про те, що його більше немає. На столі лежить його старенький ноутбук і його диски з музикою. Книжкові полиці заставлені його книгами: поезія, політологічна література, сучасна «художка». У шафі його речі: випрані і акуратно складені.

«Він любив прості та зручні речі: джинси, светр, куртка, те, що простіше. А вже під час Майдану він пошив собі ось цю куртку, – згадує мама Сергія, акуратно перебираючи речі сина, – він якось приїхав до неї і купив собі вельветову зелену кепку, як у Маяковського – це був його кумир», – розповіла Тамара Гаврилівна.

Сергій Кемський на Євромайдані

Сергій Кемський на Євромайдані

Одну з полиць Тамара Гаврилівна виділила для газет зі статтями про її сина. Заголовок однієї з них свідчить «Не можна допустити, щоб бійці Небесної сотні виявились гарматним м'ясом для політиків і олігархів, які вже готові ділити країну, вільну від Януковича і «сім'ї». Прочитавши його вголос, мати Сергія каже з гіркотою в голосі: «Що насправді і сталось... Розділили все, що залишилось».

Тамара Гаврилівна бере наступну газету і читає її заголовок «Мамо, це вже весна?».

«А ми так і не дочекались весни...» – зітхає вона.

Вбивцю знайти неможливо?

У ніч з 19 на 20 лютого, коли небезпека силового розгону Майдану була велика, як ніколи, Сергій усю ніч не спав і чергував на барикадах. Тільки на світанку він вирушив до намету ночувати. За дві години його розбудили дзвінком, повідомили, що ситуація на Інститутській загострюється. Напівсонний Кемський вирушив на допомогу своїм товаришам, і за лічені хвилини разом з іншими активістами в першій лаві проривався до урядового кварталу.

Недалеко від Жовтневого палацу його вбили дві кулі: одна пройшла на виліт, друга застрягла в правій легені.

«Я знайшла абсолютно всі відео і фотографії, бачила, як він йде повз Жовтневий палац. Бачу, як він просувається. О 9:16 він рухається, о 9:28 його вже відтягують за ноги. Він мабуть ще живий. Його поклали і підхоплюють під руки. Його ще можна було врятувати, але вони не встигли. Він помер від втрати крові», – розповідає Тамара Гаврилівна.

За два роки, що минули з початку Євромайдану, слідчим органам так і не вдалось визначити винних у смерті Сергія

За два роки, що минули з початку Євромайдану, слідчим органам так і не вдалось визначити винних у смерті Сергія. Адвокат Павло Дикань, який захищає інтереси родини Кемського, повідомив Крим.Реалії, що в цей момент вбивство керчанина розслідують у рамках двох кримінальних проваджень. Перше зараз – у суді, де підозрюваними виступають колишні співробітники спецпідрозділу «Беркута» Павло Аброськін і Сергій Зінченко.

«Там родина Кемського визнана потерпілою. Відповідно, його епізод входить в обсяг обвинувачення, висунутого Аброськіну і Зінченку», – пояснив Дикань.

В управлінні спеціальних розслідувань Генпрокуратури також є ще одне кримінальне провадження, що містить епізоди, в яких розслідують смерть Сергія Кемського.

«Там висуваються підозри ще двом співробітникам спецроти «Беркута» і заступнику командира полку Янішевському. Ці справи будуть надсилатись до суду десь у лютому, швидше за все», – пояснив адвокат.

За його словами, у першій справі, в якій фігурують Аброськін і Зінченко, слідчі наспіх збирали матеріали справи, яка передавалась похапцем до першої річниці Майдану. Однак Дикань сподівається, що прокурори врахують минулі помилки, нову справу проти екс-бійців «Беркута» передадуть до суду в належному стані, і винні будуть притягнуті до відповідальності.

«Але дуже малоймовірно, що нам вдасться встановити особу, прямо причетну, особу, яка зробила постріл, в результаті чого загинув Сергій Кемський. Хоча б тому що самого моменту смерті Кемського, по-моєму, на відео все-таки немає. Є тільки найбільш ймовірне місце, де його поранили», – сказав Дикань.

Він пояснив, що в рамках поточного розслідування йдеться про групу осіб, які здійснювали розстріл протестувальників, в результаті чого 20 лютого загинули 49 осіб.

«2004-го він відстояв весь Майдан»

Сергій народився 1981 року в Керчі. Його батьки переїхали туди наприкінці 70-х із Житомирської області: Кемського-старшого відправили на півострів за розподілом після закінчення морехідного училища. У Криму Сергій провів усе дитинство, вчився у школі №1. У юності він захоплювався кікбоксингом, плаванням і читанням книг. Свій цілеспрямований характер він виявив уже в ті роки. З двох років у Сергія був дефект мовлення: він заїкався, коли відчував хвилювання. Однак до закінчення школи він самостійно, без допомоги фахівців, поборов цей недолік.

«Він прочитав багато літератури, і що тільки не пробував: і вірші наспівував, і пісні, і носив у роті кісточки з вишні», – згадує Тамара Гаврилівна.

Після школи, 1999 року він залишив Крим – вступив до Львівського національного університету. Мама Сергія зізналась, що її син хотів стати журналістом, але пішов на політологію – бо там був менший конкурс.

На останньому курсі, 2004 року, він разом зі своїми однокурсниками вирушив на Майдан

На останньому курсі, 2004 року, він разом зі своїми однокурсниками вирушив на Майдан.

«Він відстояв там весь Майдан. А там же був страшний холод, і він так захворів! З Києва він приїхав у Коростень до моєї рідної сестри. Вона мені дзвонить і каже: «Він з такою температурою, зовсім хворий, страшний бронхіт». Він прийшов до тями в Коростені, а потім вже поїхав до Львова», – розповідає Тамара Гаврилівна.

Закінчивши виш, він переїхав до Києва. Спочатку робив тексти для рекламного агентства, а потім зайнявся журналістикою. З часом він влаштувався в Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив, для якого писав аналітичні статті. 2011 року Кемський переїхав до батьків у Коростень і почав працювати дистанційно.

Про те, що Віктор Янукович призупинив підписання асоціації з ЄС, восени 2014 року Сергію розповіла його мама.

«Подивившись телевізор, я забігла в кімнату до Сергія і кажу: «Синку, ти уявляєш, він не підписав. Все закінчилось, уявляєш?». А він повернувся і каже: «Мамо, все тільки починається». І все. Це була його єдина фраза», – згадує Тамара Гаврилівна.

«Вірте в себе і своїх братів»

Ще до Майдану Кемський вважав себе прихильником анархізму і був прихильником самоорганізації населення та прямої демократії.

«Коли ми з ним приїжджали в село, він мені говорив, що люди живуть за принципом «кожен сам собі господар». З одного боку, це непогано, з іншого – вони могли б собі спростити побут, якби вони організовувалися в кооперативи, щоб спільно купувати техніку і насіння. Просто для того, щоб економити і робити продукцію якісніше», – згадує двоюрідний брат Сергія Олександр Мельниченко.

Сергій Кемський

Сергій Кемський

В особистих бесідах Кемський неодноразово ділився своєю думкою про те, що політики «вкрали» Майдан у його учасників. Однак, за словами Олександра, Сергій сподівався і вірив, що громадський сектор протестувальників зможе сформувати свій порядок денний і домогтись реальних змін. Він активно дискутував на тему майбутнього Майдану і України з іншими протестувальниками, і в результаті в грудні 2014 року опублікував програмну статтю «Чуєш, Майдане?» в «Українській правді».

«Майдан скандує «Банду геть!» і дійсно бажає, щоб теперішні керманичі звільнили крісла. Разом із тим, кожен погоджується, що ми тут зібрались не для того, аби обирати нового доброго царя. Вимога громади полягає в перетворенні держави з феодального батога на інструмент самоорганізації суспільства. Нам більше не потрібні пастухи – нам потрібні виконавці волі громади, які ефективно координуватимуть суспільні ресурси для досягнення спільних цілей», – писав Сергій у своїй статті.

У цьому матеріалі він не просто декларує загальні принципи, а і пропонує конкретні механізми прямої демократії, які, на його думку, можуть покращити життя його співвітчизників. Кемський вважав, що представникам громади потрібно надати право відкликати районних суддів, голів райвідділів міліції, прокурорів та інших чиновників. Також він пропонував спростити механізм оголошення місцевих і державних референдумів. Завдяки цим та іншим заходам, як вважав Сергій, звичайні громадяни зможуть контролювати чиновників і нав'язувати владі свою волю.

Останнього разу батьки Кемського бачили його 16 лютого 2014 року. На кілька днів він приїхав погостювати до батька й матері. Тамара Гаврилівна згадує, що ввечері він не відходив від свого ноутбука, і безперестанку тарабанив пальцями по клавішах. Тільки після його смерті мама Сергія зайшла на його сторінку в «Фейсбуці» і дізналась, що в ті дні він написав вірш «Агов, Майдане», в якому висловив своє ставлення до протестного руху. Він написав його у стилі Володимира Маяковського – свого улюбленого поета, за мотивами вірша «Ей».

Зженемо зі сцени зрадливих щурів,

від кожної сотні оберем делегатів.

В Народній Раді буде народ

Вирішувать і виступати.

А потім – минуть гіркі часи,

Покарана буде кожна сволота.

Агов!

Майдане,

Всіх пригноблених

Клич до свободи!​

С. Кемський, «Маяковський – Майдану» (за мотивами «Ей!», 1916)

Заступник міського голови Коростеня Олександр Дзига розповів, чому місцева влада упродовж двох років не може перейменувати одну з вулиць на честь героя Небесної сотні, уродженця Керчі Сергія Кемського

Оригінал публікації – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG