Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 08:48

Енергоблокада. П'ять питань про етику, емоції та ефективність


Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

Блокада має застосовуватися без урахування морально-етичних аспектів, бо відповідальність за півострів несе Москва, і немає сенсу спрощувати їй утримування Криму

(Рубрика «Точка зору»)

Вибухи електропор на Херсонщині змушують ставити питання, які зазвичай прийнято не ставити.

Питання перше: де держава? З першого дня товарної блокади офіційний Київ зайняв очікувальну позицію. При цьому силовики активістам не заважали, а під час конфліктів із далекобійниками ставали на бік перших. Утім, цим участь влади в блокаді обмежувалася: аж до сьогоднішнього дня Банкова не змогла артикулювати свою позицію офіційно. А вона дуже проста. Або блокада незаконна, і тоді активісти йдуть. Або держава бере її на озброєння і вносить корективи до законів.

Але історія про підрив електроопор дуже різко піднімає ставки. Протитанкові міни, за допомогою яких вони були пошкоджені, слабко корелюють із образом «акції громадянського протесту». І тому виникає питання – а в чому полягає позиція тієї ж Банкової? Або все це негласно санкціоноване – і тоді ніякого ремонту електроопор не буде. Або це самодіяльність активістів – і тоді Київ змушений артикулювати своє ставлення до подій. Тому що гратись із протитанковими мінами загрозливо.

Питання друге: заради кого це робиться? Ленур Іслямов у п'ятницю в інтерв'ю Крим.Реалії у прямому ефірі повідомив, що енергоблокада вдарить тільки по силовикам, тому що кримські татари в багатоповерхівках не живуть і тримають у своїх приватних будинках генератори. Звучить як безумство, вірно? І справа навіть не в тому, де хто живе, і не в тому, у всіх кримських татар вдома є генератори чи не у всіх. Справа в тому, що подібна позиція грає на руку кожному, хто хоче вбити клин між кримчанами. Тому що така позиція по суті відокремлює «хороших кримчан», що живуть у приватних будинках, від поганих, що живуть у багатоповерхівках. Зрештою, ця позиція звучить так: ми робимо погано одним, щоб стало добре іншим. І якщо така позиція виставляється як акт турботи про кримських татар, то виникають питання до здорового глузду й логіки.

До того ж, у Криму російські силовики переслідують людей не за національною ознакою, а за ознакою політичних переконань. Приклад Ремзі Ільясова і Руслана Бальбека доводить, що Кремль проводить щодо кримських татар операцію із «примусу до лояльності». У рамках якої будь-яке прийняття російського триколора буде винагороджуватись, а будь-яке заперечення – переслідуватись. Але точно так само тиснуть на нелояльних українців і нелояльних росіян – згадайте хоча б Сенцова, Кольченка й Афанасьєва.

Питання третє: яка мета енергоблокади? Прихильники енергоблокади пропонують найрізноманітніші відповіді на питання, чому вона потрібна. У їх числі: змусити Кремль більше витрачати на утримання Криму; змусити Москву сісти за стіл переговорів; неетичність ведення бізнесу з державою, яка анексувала частину території; сигнал проукраїнськи налаштованим кримчанам, що Київ не змирився з анексією.

Хтось називає якийсь один пункт, хтось – вибирає декілька. Але жоден із них не дає відповіді: як енергоблокада позначиться на долі політичних в'язнів. Адже пропонується використовувати енергоблокаду не інструментально – застосовуючи її в той момент, коли російські силовики приходять із обшуками, а одномоментно, вирубивши «світло» раз і назавжди. І хто може мені пояснити, чому подібний крок, власне, має стримати Москву у справі боротьби з інакомисленням?

Часом здається, що багато прихильників енергоблокади підтримують її в силу емоційних причин, а не в силу раціональних підходів. Просто тому, що електрика – це останнє, що ще продовжує Київ постачати до Криму. Енергоблокаду вибрали не тому, що це найефективніший інструмент із великого набору наявних важелів тиску. Її обрали лише тому, що це єдиний, що залишився. І тепер постфактум намагаються наситити цей метод смислами.

Питання четверте: як відреагують у Криму? Прихильники енергоблокади запевняють, що в Криму проукраїнська меншість з розумінням ставиться до цього кроку і навіть його чекає. Але в тому й проблема, що в будь-якій ситуації і в будь-якій системі обиватель завжди в першу чергу зосереджений на виживанні. Який би не був режим і вождь, які б танки не їздили вулицями – побут переважає. І в будь-якому місті, в яке приходила чужа армія, вулиці були заповнені звичайними людьми, які робили свої звичайні справи.

У когось на руках хворі батьки, у когось – вагітна дружина, у когось – маленькі діти: люди на плакатах і люди в реальному житті завжди відрізняються. І виникає питання: якщо перед Москвою постане вибір про те, кого забезпечити електроенергією в першу чергу: військову частину чи житловий масив – який вибір буде зроблений? А може бути прихильники енергоблокади просто звикли до того, що знаходяться в оточенні однодумців?

Питання п'яте: а чи варто прикидатись? Час від часу трапляються люди, які не намагаються виглядати благородно в чиїхось очах. Вони говорять про те, що енергоблокада потрібна для того, щоб змусити Москву витрачати на Крим більше грошей. Вони говорять про те, що думка самих кримчан не грає жодної ролі, тому що кримчани – не суб'єкти ухвалення рішень. У рамках їхнього підходу від кримчан не залежали події «кримської весни», і у випадку, якщо Кремль вирішить повернутись до обговорення статусу Криму – він точно так само не стане питати думку жителів півострова. У рамках подібної логіки блокада мала застосовуватися без урахування морально-етичних аспектів, бо відповідальність за півострів несе Москва, і немає сенсу спрощувати їй утримування Криму.

Мені часом здається, що насправді ця логіка властива всім, хто виступає за енергоблокаду. Тому що блокада – це історія про технологічне, але неетичне рішення. Визнавати цього не хоче ніхто, а тому багато хто просто воліє сховатись за високі слова і гучні гасла, щоб не називати речі своїми іменами. Щоб вигідно виглядати в той момент, коли ухвалюється абсолютно інструментальне рішення. Відбувається підміна: у розмові про енергоблокаду є можливість обговорювати її ефективність. Але лізти в цю сферу з міркуваннями про мораль і моральність – нечесно.

Тому кожен має визначитись. Або красиві, або розумні. Одразу скрізь не вийде.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу –​ на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG