Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:16

Реформи в Україні необхідно робити швидше і ефективніше – ветеран АТО


«Це приниження, кожен рік доводити, що в тебе немає руки чи ноги» – Тарас Ткаліч

Київ – Тарас Ткаліч – голова Всеукраїнської спілки ветеранів АТО. Під час Євромайдану разом із десантниками та афганцями сформував «Восьму афганську сотню». Пізніше – добровільно пішов у військомат і потрапив до житомирської 95-ї окремої аеромобільної бригади. У розмові з Радіо Свобода він розповів, що найбільше збиває з пантелику військових, які повертаються із зони бойових дій, та чим спілка ветеранів АТО допомагає сім’ям загиблих бійців.

– Чи не змінився розчаруванням запал боронити країну від самого початку військової агресії?

– Звичайно, було розчарування – що реформи у країні проходять повільно... Хотілося б щоб це робилось швидше і ефективніше, ніж це робиться зараз.

Багато хлопців повертаються у свої підрозділи, підписують контракти і продовжують службу

Повірте, втомилися від війни не ті, хто служив в АТО. Навпаки, вони не можуть себе знайти у мирному житті, багато хто хоче туди повернутися. А ці люди, хто так каже, просто знайшли для себе виправдання, ніби вони втомилися. Вони не воювали і війну цю не бачили. Якби вони бачили це на власні очі – вона б давно скінчилася. Дуже багато байдужих – якщо до мене війна не дійшла, значить її немає. Ми це вже чули неодноразово, нібито «ми вас туди не посилали», «ви дітовбивці»... Тому досить багато хлопців повертаються у свої підрозділи, підписують контракти і продовжують службу.

– Що Вас найбільше збивало з пантелику після повернення із зони бойових дій?

– Байдужість людей. Все працює, ресторани, кінотеатри, нічні клуби – люди туди ходять, наче нічого немає. У той час, коли за якихось 500 кілометрів йде війна, гинуть наші товариші, а в людей у головах війни немає.

– А як саме, на Вашу думку, люди повинні проявляти свою позицію? Країна має бути у жалобі?

– Хоча б у вічі не казали, що «ми вас туди не посилали». Нам це кажуть навіть не десь під Донецьком чи Луганськом, ми чуємо це тут, у Києві – іноді на вулицях, іноді у школах. Якось ми хотіли зробити «Клуб десантників», щоб навчати підлітків військовій справі – не вбивати, як деякі кажуть, а військовій справі – вижити будь-де, не тільки на війні, загартувати характер і тіло. Але батьки нам сказали, що ми – дітовбивці, і що вони нам своїх дітей не віддадуть.

– Коли Ви створили Всеукраїнську спілку ветеранів АТО та чим саме вона займається?

– Ми мобілізувались більше ніж рік тому, і дивлячись на становище у шпиталях, зустрічаючи матерів, дружин загиблих бійців на цвинтарі ми бачимо, що у них багато проблем, які потребують вирішення. В нас є певні пріоритети – в першу чергу, це допомога сім’ям наших загиблих товаришів: із землею, з соціальними пільгами. А ще дітлахи – вони залишились без батька, і коли ти їх провідуєш, хоч на хвилинку замінюєш їм близьку людину. Телефонують мами, дружини, просять допомогти іноді навіть з якихось побутових питань – наприклад, переїхати з квартири на квартиру. Ми завжди допомагаємо, з транспортом тощо.


– Яка найпоширеніша проблема, з якою до Вас звертаються сім’ї загиблих та демобілізовані бійці?

– Держава пообіцяла землю для будівництва, пообіцяла і не дає. Це першочергова проблема. Є закон, і його треба виконувати. Але часто ми не можемо допомогти, бо сім’ї загиблих не йдуть на контакт, вважаючи нас винних у загибелі своїх близьких.

– Чи побачили Ви на власному досвіді, що чиновники готові допомагати військовим, замість того, щоб створювати бюрократичні перепони?

– Наведу приклад. От всі лають Міністерство оборони, ніби вони не дають УБД – учасника бойових дій. Але це залежить не від міністра оборони і не від начальника Генштабу, а від маленького клерка, який сидить в підрозділі і який лінується щось робити... Треба розібратися спочатку «на низах».

Крім того, у нас недосконале законодавство, воно не адаптоване до теперішньої ситуації – його треба змінювати і вносити поправки. Той же МСЕК (медико-соціальна експертиза), який довго тягне з визнанням інвалідності... Кожен рік хлопцям треба доводити свою інвалідність – що в них справді немає руки чи ноги. По-перше, це приниження для людини, а по-друге, він же не сп’яну загубив свою кінцівку... Тому це треба змінювати.

– Які у спілки ще є пріоритети?

– Національно-патріотичне виховання молоді. Вона вже загартована, перспективна, але її треба направляти в перспективне русло. Наші хлопці постійно відвідують школи, дитсадки, будинки сиріт. Деякі наші хлопці навіть влаштувались при школах «воєнруками». Зі шкіл нам постійно телефонують і запрошують до співпраці.

– Хто фінансує Всеукраїнську спілку ветеранів АТО?

– Товариші, друзі, волонтери допомагають, поки що тільки так. Незважаючи на те, що ми продовжуємо допомагати нашим підрозділам на сході України.

– На початку листопада Ви стали членом комісії з відбору антикорупційного прокурора. Кажуть, що про це призначення Ви дізналися зі ЗМІ.

– Так, я дізнався зі ЗМІ, мені почали телефонувати і вітати. Я у цій комісії не один, і поки не завершиться конкурс, у нас домовленість нічого не коментувати ні про роботу комісії, ні про кандидатів.

– Може у Вас виникли питання щодо внутрішньої роботи комісії?

– Питання завжди виникають, але все це – після завершення роботи комісії.

– Як Ви гадаєте, участь у бойових діях чи статус ветерана АТО дає людині якісь певні моральні повноваження у суспільстві, навіть якщо у них немає досвіду?

– Є такі люди, і я думаю, що вони будуть і в НАБУ, і в Антикорупційній прокуратурі – вони пройшли і через Майдан, і через війну. Вони знають, що таке – втрачати близьких. Я не кажу про комбатів і вище, це рядові бійці, які знають всі тяготи війни. Я думаю, в них є шанс і можливість щось змінити, бо вони бачили різні спектри життя.

– Де, на Вашу думку, проходить справжні лінія фронту – на Донбасі, чи у високих кабінетах?

Я розумію, що ця війна скінчиться тоді, коли чиновники-бюрократи залишать свої місця, коли в нас стане краще, стане так, як ми хотіли під час Революції гідності

– Найстрашніша війна – в головах чиновників. Точніше, вони навіть не розуміють, що ця війна йде. Часто запитують, коли ця війна закінчиться. Раніше я казав, що я не головнокомандувач, тому не можу відповідати на це питання, але побувши тут, вдома, я розумію, що ця війна скінчиться тоді, коли ці чиновники-бюрократи залишать свої місця, коли в нас стане краще, стане так, як ми хотіли під час Революції гідності. Тоді й Крим, і Донецьк із Луганськом побачать, що у нас дійсно є зміни на краще. Вони тоді самі захочуть жити у цій країні. Чим далі йде ця війна, тим більше виростає покоління, яке звикає до життя зі зброєю в руках, до мародерства, до вбивств... Тому з нею треба закінчувати якнайшвидше.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG