Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 19:03

Голодомор був найжорстокішою, але лише частиною геноциду проти українців – історик


Частина експозиції Музею Голодомору в Києві

Частина експозиції Музею Голодомору в Києві

«Розмову потрібно починати з 1929-30 років, коли почали нищити українську еліту, інтелігенцію, церкву, українських так званих куркулів»

Говорячи про Голодомор, українці розуміють його переважно як великий геноцидний голод, що відбувався протягом 1932-33 років, але український геноцид був набагато масштабніший, наголошує історик, професор Квебекського університету Канади Роман Сербин. На його думку, без розуміння того, що геноцид почався не з голоду, а зі знищення української інтелігенції, українського духовенства й селянства, яке було носієм української культури, важко буде зрозуміти наслідки Голодомору-геноциду для нинішньої України. Розуміння голоду 1932-33 років саме як частини геноциду проти українців заклав випускник Львівського університету, поляк єврейського походження, автор терміну «геноцид», на основі якого була створена міжнародна конвенція про попередження геноциду та відповідальність за нього, Рафаель Лемкін.

– Ми звузили поняття Голодомору до голоду. А нам треба повернутися до того, про що ще у 1953 році говорив Рафаель Лемкін. Коли він виступав у Нью-Йорку – його запросила говорити про голод українська громада, три тисячі українців там його слухали, – його доповідь була названа «Радянський геноцид в Україні» (Soviet Genocide in Ukraine), і там він осмислив ту трагедію в Україні в термінах нищення української нації.

Треба починати хоча б з 1929-30 року, коли почали нищити українську еліту, українську інтелігенцію, українську церкву, українських так званих куркулів

І нам до цього треба повернути, а Голодомор – це була складова нищення, тобто найбільш жорстокий спосіб нищення української нації. Але щодо геноциду української нації, це вже треба починати хоча б з 1929-30 року, коли почали нищити українську еліту, українську інтелігенцію, українську церкву, українських так званих куркулів. А куркулі – це не лише були багаті селяни, в яких хотіли забрати землю і створити на підставі того колгоспи. Ці так звані куркулі також були найбільш вдалими селянами, які могли очолити опір проти режиму, який тоді почав колективізувати і нищити українське селянство, робити з українських незалежних селян те, що Сталін дуже любив і те, що він хотів, робити з них «гвинтики». Йому потрібні були «гвинтики», як він казав, для великої державної машини.

Ми повернулися назад на ще одне століття до ірландського голоду у цій передачі й бачимо, наскільки вражаючим був ефект від цього великого голоду, який навіть не був геноцидом, тобто який не замислювався як штучний голод, як це відбулося в Україні. Але внаслідок цього голоду з’явилася величезна діаспора, внаслідок цього голоду ірландці ледь не втратили свою ідентичність – вони майже втратили свою мову, – але те, що сталося з українцями внаслідок геноциду і Голодомору як його частини, дуже мало усвідомлюється в суспільстві, як склалися такі економічні стосунки, як склалися такі соціальні стосунки? Хто, на вашу думку, мав би очолити ці дослідження?

– Це все залежить від науковців. Є так звана компаративна історія, де порівнюються подібні випадки в різних країнах. Це корисно, але, я думаю, що нам треба повернутися до того, що Тарас Шевченко казав: «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь». Але Шевченко також казав: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя».

Кожний геноцид і голод – унікальний, своєрідний. І треба починати з себе, брати, знову ж, за базу Конвенцію об’єднаних націй, те, що почав Лемкін. Бо він дав напрямок, він не дійшов до кінця. Наприклад, Лемкін не говорить про українців поза Українською республікою, а це треба додати до геноциду, відповідно до Конвенції Об’єднаних Націй.

Я розумію, що за часів Радянського Союзу в Україні не могла розвиватися наука про геноцид, навіть не можна було говорити про голод. Але в діаспорі також головне завдання було – і я був частиною того процесу – показати Заходу, щоб Захід зрозумів, що в Україні відбулася така трагедія, а найгірша частина тої трагедії з людськими втратами – це був голод, правда. І ми з того моменту: голод, голод, голод!

Сам лише голод не є геноцидом, це лише складова геноциду, яка спричинила найбільше людських жертв

Коли вже постала незалежна Україна, коли вже стало можна говорити і в Україні, і за кордоном, тоді вже треба повернутися до Лемкіна, і можна поставити той «голод» на своє, правильне, місце. Бо сам лише голод не є геноцидом, це лише складова геноциду, яка спричинила найбільше людських жертв.

Але, якщо говорити про наслідки геноциду, то, наприклад, сьогодні в Україні маємо 17% населення, які є російського походження, а більше половини українців говорять російською мовою щоденно. Це не є наслідком нищення фізичного людей, але це є наслідком тих, інших, складових геноциду, як нищення інтелігенції, нищення української мови.

Є Конвенція Об’єднаних Націй, треба це брати за базу. Вона є законом, і на цій підставі сьогодні є суди в Гаазі і так далі. А там ідеться про геноцид, який визнає чотири групи. Перша серед них – група національно-етнічна. Дуже часто думають, що етнічне і національне – це синоніми. Ні, це не синоніми. Національне належить до державницької форми (чи республіки, чи навіть якогось меншого утворення, політично-державницького утворення). А етнічні – то ми це дуже добре розуміємо, що це є.

У Радянському Союзі геноцид проти українців був у цих двох групах. Перша – це група державницька, себто Українська республіка, така, яка вона була. Правда, вона не була незалежна, але це було все ж таки якесь політичне коло. Це є геноцид національний. А тоді геноцид етнічний, проти етнічної групи – це є українці по цілому Радянському Союзу, включно з вісьмома мільйонами українців, які були поза межами Української республіки. І що з тими людьми сталося? Вони теж були під пресом того геноциду: заборонили мову, заселяли кубанських козаків, і так далі, так далі.

Де був геноцид проти українців? Там, де Сталін мав владу і нищив українські групи як такі. Це треба все переосмислити

І це, на жаль, українська історія, історіографія України, і так само українські політики це занедбали. Не можна сказати, де був геноцид проти євреїв: чи лише був у Німеччині – тоді Бабин Яр відпадає, тоді це не є частина єврейського геноциду, правда Голокосту. Ні, геноцид проти євреїв – Голокост – був там, де Гітлер мав владу і її вживав, щоби нищити цю групу як таку. Де був геноцид проти українців? Це було там, де Сталін мав владу і нищив українців, українські групи як такі. Це треба все переосмислити.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG