Лондон – В ірландських громадах у цілому світі, а також в Ірландській Республіці відзначили 170-річчя Великого ірландського картопляного голоду, відомого в Ірландії як Gorta Mór. Було проведено цілу низку заходів на вшанування жертв голоду, який забрав близько мільйона життів країни з тодішнім населенням лише у 8 мільйонів. Наслідком картопляного голоду стала масова еміграція ірландців до Америки, яка за короткий час зменшила населення Ірландії майже наполовину. Про те, як вплинув великий голод на майбутнє Ірландії, і про те, що в цій країні знають про наслідки Голодомору, Радіо Свобода говорило з дослідницею Великого ірландського голоду Нів Фейгі.
Великий ірландський голод, або ж, ірландською ґельською, Gorta Mór, стався 1845 року і тривав приблизно 5 років, хоча найжахливішими були його перші 3 роки. Загалом, цей голод став певним водорозділом в історії Ірландії. Наслідки Gorta Mór назавжди змінили демографічний, політичний і навіть культурний ландшафт Ірландії. Саме Великий ірландський голод став підґрунтям для пронезалежницького руху в часи, коли Ірландія була частиною Сполученого Королівства, що, зрештою, призвело до проголошення незалежності від британської корони на початку 20-го сторіччя.
Але що саме сталося у той час? Чи є Великий ірландський голод співзвучним з українським Голодомором? Саме це я й спробував з’ясувати, зустрівшись у Лондоні з дослідницею Великого ірландського голоду Нів Фейгі. Отож, спершу про причини голоду і роль тодішньої влади Британських островів.
Цей трагічний неврожай стався через суто природні причини
«Великий ірландський голод стався з причини катастрофічного неврожаю картоплі, яка була головним харчовим продуктом третини населення Ірландії», – говорить Нів Фейгі.
«Втім, цей трагічний неврожай стався через суто природні причини. Йдеться про хворобу, яка вразила картопляні насадження і про яку на той час нічого не знали. Тут варто відзначити, що тодішній британський уряд, який керував Ірландією як частиною британської імперії, зробив кілька частково успішних спроб, аби дати собі раду з наслідками цієї трагедії. Але, зрештою, внаслідок небажання або неспроможності британської колоніальної влади зібрати кошти на боротьбу з голодом в Ірландії кроки Лондона, спрямовані на приборкання голоду в Ірландії, не змогли відвернути трагедію. Звісно, можна багато в чому звинувачувати тодішній британський уряд, проте звинувачення у навмисному заподіянні голоду в Ірландії не ґрунтуються на достовірних фактах», – зазначила дослідниця Великого ірландського голоду.
Отож, на відміну від українського Голодомору, Великий ірландський голод не був організований колоніальною владою. Нів Фейгі, досліджуючи витоки і наслідки ірландського голоду, мала змогу порівнювати подібні трагедії у цілому світі, також присвятивши певний час вивченню українського Голодомору. Втім, на її думку, існує важлива відмінність між цими двома гуманітарними катастрофами в Ірландії й Україні.
Радянський режим забрав собі врожай українських селян, а згодом надіслав урядових чиновників для систематичної конфіскації та випотрошення українських осель
«На противагу ірландському голоду український Голодомор став наслідком навмисних дій тодішньої влади. Радянський режим забрав собі врожай українських селян, а згодом надіслав урядових чиновників для систематичної конфіскації та випотрошення українських осель, будинок за будинком. Представники радянської влади тоді силоміць позабирали в українських селян будь-які харчові запаси на зиму. Тут, втім, залишається питання, чи все це було просто нападом на українське селянство, а чи ж це був напад на Україну як націю», – каже Нів Фейгі.
Як уже зазначалося, Великий ірландський голод став передвісником ірландської незалежності, і цей факт визнається не лише в ірландських громадах у цілому світі, а й на офіційному рівні в Ірландській Республіці. Якщо у першій половині 19-го сторіччя ірландський націоналізм був у, так би мовити, зародковій стадії, саме Великий голод переконав ірландців у негайній потребі політичних змін. Ця трагедія ірландського народу, на думку оглядачів, викарбувала нову ірландську тотожність, відмінну від британської, створивши зовсім новий пласт національної пам’яті ірландців. Дослідниця Великого ірландського голоду Нів Фейгі вважає, що спільною рисою між Україною та Ірландією є саме вшанування жертв голоду.
«Тоді як роль уряду у цих двох трагедіях аж ніяк не порівнянна, пам’ять про голод, про трагедію і використання цієї пам’яті урядами що Ірландії, що України у сучасну добу можна доволі чітко і цікаво порівняти. Ірландський та український уряди намагаються надати, сказати б, друге дихання процесу вшанування жертв, національній пам’яті тих трагічних подій, у такий спосіб вибудовуючи національну свідомість, демонструючи пригноблювальне єство обох урядів, за правління яких стались ці трагічні події», – вважає дослідниця ірландського картопляного голоду.
Таким чином, ірландці та українці, здавалося б, мають дуже добре розуміти одне одного, коли йдеться про гуманітарну катастрофу, пов’язану з масовими жертвами серед населення внаслідок голоду. Втім, як з’ясувалося, Ірландія, на відміну від деяких інших країн Заходу, так і не визнала Голодомор геноцидом українського народу. У чому тут річ?
В Ірландії не існує великої української громади з правом голосу на виборах, аби політики вважали за доцільне у якийсь спосіб образити Росію
«В Ірландії просто не існує достатньо великої української громади з правом голосу на ірландських виборах, аби політики вважали за доцільне у якийсь спосіб образити Росію. На додаток, Ірландія, на відміну від ірландської громади у США, не почуває себе зручно у дискусії про геноцид, тому що питання Великого ірландського голоду пов’язані з питаннями внутрішньої і зовнішньої політики, які ірландська влада вважає за доцільне оминати. Тут також свою роль відіграє факт того, що Ірландія оголосила себе нейтральною під час Другої світової війни, відтак Дублін не має великого морального права розмірковувати про масове винищення населення. Не забуваймо, що тодішній ірландський прем’єр Де Валера навіть висловив свої співчуття німецькому посольству щодо смерті Гітлера у квітні 1945 року», – повідомила Нів Фейгі.
Справді, підходи офіційного Дубліна та ірландської імігрантської громади, скажімо, у США, до Великого ірландського голоду є доволі відмінними. Багато політичних течій визначають певною мірою обережний підхід влади Ірландської Республіки до трагедії, яка сталась в Ірландії у 19-му сторіччі.
Дехто навіть зазначає, що спричинена голодом масова еміграція ірландців до Америки розчинила таке важливе поняття національної тотожності, як рідна мова. Хоча ірландська ґельська є офіційною в Ірландії поряд з англійською і, наприклад, при взятті на добру роботу в Ірландії перевіряється знання ґельської, все ж таки, здебільшого, у містах цієї країни можна чути переважно англійську. Хоча цей мовний чинник, як видно, не позначається на патріотизмі пересічних ірландців і на їхньому ставленні до причин і наслідків Великого ірландського голоду.
