Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 20:00

Доброволець: для українців набір цінностей, який пропонує ЄС, найбільш прийнятний


З побратимами з батальйону «Донбас» у Широкині (фото з «Фейсбуку» Кирила Желева)

З побратимами з батальйону «Донбас» у Широкині (фото з «Фейсбуку» Кирила Желева)

«В ЄС бачимо, як діє європейська справедливість, задля якої ми почали змінювати Україну і робимо це навіть за умов воєнної агресії Росії» – Кирило Желев

Київ – Боєць-доброволець батальйону «Донбас» Кирило Желев з власного досвіду знає, що таке демократичні цінності і наскільки важливо, щоб Україна їх виборола. Желев навчався в Італії, у мирному житті перекладає з італійської та англійської на українську мову. У розмові з Радіо Свобода боєць розповідає про своє бачення європейської України і про те, що спонукало його вийти на Євромайдан у Києві, а пізніше – взяти до рук зброю і захищати Україну.

Давайте будемо відвертими: нас, українців, ніхто в ЄС у колонію перетворювати не збирається, але і «на шару» годувати пряничками чи бургерами теж

– Питання європейського вибору України можна розглядати з точки зору і геополітики, і економіки. Для себе я його завжди розглядаю у контексті закону і справедливості. Тобто, в Європі діє сила закону, а не сумнозвісний закон сили, який досі використовують в Україні. Давайте будемо відвертими: нас, українців, ніхто в ЄС у колонію перетворювати не збирається, але і «на шару» годувати пряничками чи бургерами теж. Європейці справді за нас вболівають, тому що їм подобається той факт, що на сьогодні більша частина українського суспільства підтримує євроінтеграцію і хоче, аби Україна стала у майбутньому членом Євросоюзу.

А чого хочуть українці?

Українцям набридла бюрократія і корупція, в Європі неприпустимо, щоб середньостатистичний прокурор міста або міський голова будували собі потужні вілли або цілі маєтки

– Українцям набридла вітчизняна бюрократія і корупція, в Європі неприпустимо, щоб середньостатистичний прокурор міста або міський голова будували собі потужні вілли або цілі маєтки. І при цьому брехали, що все нібито дружина чи теща на свої кошти збудували, мовляв, у них свій бізнес… Ніхто на такі «казочки» у нас не ведеться! А в ЄС не те що за збудований маєток, а і за куплену нову машину чиновник заплатить посадою, і це у кращому випадку. У гіршому – він буде звинувачений у корупції і взятий під арешт.

Щодо України, то ЄС буде нас підтримувати, співпрацювати з нами, але вони ніколи собі нічим не нашкодять. Буде у нас надалі «процвітати» корупція – обсяги допомоги будуть зменшуватись, а рівень довіри європейців до Києва буде падати.

– Як реагує, наприклад, італійська спільнота на факти корупції?

Ми в країнах Євросоюзу на власні очі бачимо, як діють демократичні цінності, як діє європейська справедливість, задля яких ми почали змінювати Україну

– Я вчився в Італії, там постійно то тут, то там ловлять чиновників і політиків буквально за руку, коли вони намагаються привласнити собі державні кошти, або коли є факти, що вони лобіюють чиїсь інтереси. Італійці гаряче обговорюють, яким чином «пройдисвіту» вдалось потрапити у владу або зробити політичну кар’єру («де ж очі наші були, mamma mia?!»). До речі, італійці жодним чином не романтизують мафію, кримінальний світ тощо. А якщо слідство доведе, що той чи інший політик або чиновник виконував функції лобіста якоїсь політичної партії чи чийогось бізнесу – кілька років за ґратами гарантовані. Тобто, ми в країнах Євросоюзу на власні очі бачимо, як діють демократичні цінності, як діє європейська справедливість, задля яких ми почали змінювати Україну і робимо це навіть за умов воєнної агресії Росії проти нашої держави.

– Тобто, Україна справді встала на шлях євроінтеграції?

Український націоналізм – це любов до своєї нації, яка не перероджується у ненависть до інших. Сучасна практика підтверджує, що можна бути українським націоналістом будь-якої національності і віросповідання

– Так. Для нас той набір цінностей, який запропонував ЄС, найбільш прийнятний. В принципі, можна легко зрозуміти бажання українців до кращого життя. Просто на даному етапі розвитку нашої держави і нашого суспільства найбільш близьким для нас є шлях, який веде до Європи. Це шлях спільноти, яка жорстко реагує і бореться з корупцією, яка є соціально активною, яка рухає державу, сказати б. І водночас, ми любимо свою державу, свою націю (маю на увазі націю політичну), свою мову та культуру, але без скочування у жорсткий націоналізм. Згадаймо, у Степана Бандери є дуже гарний вислів щодо українського націоналізму: за його словами, український націоналізм не має нічого спільного з європейським націоналізмом, – український націоналізм відкидає расизм і ксенофобію, й усі інші прояви нетерпимості. Тобто, український націоналізм – це любов до своєї нації, яка не перероджується у ненависть до інших. Сучасна практика підтверджує, що можна бути українським націоналістом будь-якої національності і віросповідання, головне – любити цю державу, цю землю.

– Отже, це Бандера «привів» Вас у батальйон «Донбас»?

– Можна і так сказати, я справді був вмотивований. Я у батальйоні з листопада 2014 року. Мабуть, потрапив би у «Донбас» і раніше, якби просто поїхав на його базу. Але я пішов офіційним шляхом: телефонував по телефонних номерах, поданих на сторінці батальйону у соціальних мережах, залишав свої дані й анкети. «Ваша анкета у нас. Чекайте», – чув я у відповідь і переживав, думав, що я не підходжу, бо ж то вже був легендарний батальйон «Донбас», одне з перших добровольчих з’єднань. Аж на третій раз, як я передзвонював, мене по голосу упізнали (так я думаю) і сказали, що все в порядку і що я можу вступити у батальйон.

– Ваша військова біографія почалася з військових зборів, чи Ви одразу з новими побратимами потрапили на передову?

Боронити Україну і відбивати атаки представників однієї з найпотужніших армій світу – це смертельно небезпечна і конче важка праця, яку нас вчили виконувати на підготовчих полігонах

– Ні, рік тому вже всі добровольці проходили підготовку. Нас готували, ми їздили по різних навчальних центрах і по базах, перш ніж потрапити ближче до передової. Ми мали виробити бойові навички, «притертись» одне до одного і, врешті-решт, просто отримати все необхідне для військового вжитку – від одягу до особистої зброї. Боронити Україну і відбивати атаки представників однієї з найпотужніших армій світу – це смертельно небезпечна і конче важка праця, яку нас вчили виконувати на підготовчих полігонах.

– У батальйоні «Донбас» зібрались бійці з різних куточків України, включно з Донеччиною і Луганщиною. Чи виникали проблеми у бійців поміж собою, чи виникали дискусії з приводу внутрішньої або зовнішньої політики України?

Я вважаю конче важливим і позитивним моментом той факт, що «Донбас» є батальйоном територіальної оборони, тобто оборони Донбасу. І його сформували за участю саме хлопців з Донецької і Луганської областей

– Я вважаю конче важливим і позитивним моментом той факт, що «Донбас» є батальйоном територіальної оборони, тобто оборони Донбасу. І його сформували за участю саме хлопців з Донецької і Луганської областей! Вони знають місця, де батальйон вів бойові дії, і вони знають ментальність місцевого населення і знають, як до них «підібрати ключик».

Взагалі, сама по собі війна – це величезна кількість негативу, яка випадає кожному, і потім люди цей отриманий негатив намагаються передати іншому, або перекласти на іншого. У нашому випадку цей негатив війни намагаються перекласти на весь Донбас, на всіх його жителів. Мовляв, ви там нічого не робите, ви «русский мир» привели в Україну, а ми за вас воюємо і гинемо, наші родичі і друзі гинуть на вашому клятому Донбасі. У нашому батальйоні все навпаки: наші «донбасяни» віддані ідеї української державності, вони теж воюють за свою малу вітчизну і за всю Україну. Тобто, це був свідомий вибір людей, які пішли у «Донбас», – боронити Україну і звільняти свій рідний дім.

У нас є люди з Криму, вони готові воювати, аж доки Кримський півострів не буде звільнений від російських окупантів. Іноді, слухаючи їх, я розумію, що, мабуть, вони більші патріоти України, ніж я сам.

– А щодо місцевих мешканців?

– Ну, наші «донбасяни» часто прояснюють місцевим ситуацію, розповідають, проти кого українська армія воює, намагаються нейтралізувати дію кремлівської пропаганди. Ну відомо, що навіть на підконтрольних Україні територіях Донбасу – проблеми з інформацією: мовлять здебільшого російські телеканали, адже якщо у населеному пункті є світло і працюють телевізори – люди дивляться в основному російське телебачення. І не тому, що так уже воно їм подобається, а швидше тому, що, по-перше, українських телеканалів нема, і по-друге, звикли бачити «російську картинку» на телеекрані.

В останні місяці ситуація з мовленням українських телеканалів поліпшилась. Ми почали відновлювати технічні потужності і транслюємо телеканали України на Донбас

Власне, в останні місяці ситуація з мовленням українських телеканалів поліпшилась. Ми почали відновлювати технічні потужності і транслюємо телеканали України на Донбас.

І ще щодо населення Донеччини і Луганщини: так, нашим бійцям доводилось іноді виступати тлумачами, якщо не перекладачами, для місцевих бабусь-дідусів. Фактично, бійці з Донбасу стали тією ланкою, яка нас єднала з місцевими жителями. Звісно, існують певні розбіжності у ментальності хлопців із заходу і сходу країни, тож добре, що у «Донбасі» є свої «тлумачі».

– Пане Желев, Ви маєте чотирьох діток і дружину, це величенька родина! Як Ваші рідні Вас відпустили на передову?

– Мій «похід на війну» став логічним продовженням перебування на Майдані, я прийшов туди 1 грудня, після побиття студентів «Беркутом».

Кирило Желев на Майдані у Києві

Кирило Желев на Майдані у Києві

​Після Майдану я півроку провів вдома, треба було відновити сили і родинний «платіжний баланс», який серйозно зменшився під час моїх майданівських справ. Мене найбільше хвилювала не думка про те, що я іду на справжню війну, а те, що вдома всі справи лягають на плечі дружини. Звісно, їй було важко і морально, і фізично, але вона мене відпустила, прийняла належним чином (зовні спокійно) моє рішення іти боронити країну. У нас четверо маленьких діток: син, донька і двійня. Власне, діти до всього звикають – тато на війні, а вони таткові малюнки малюють і по телефону розповідають, як їм з мамою живеться. Ось такий у мене вдома маленький бойовий взвод.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG