Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 21:00

Нові партії в Україні виникнуть не раніше, ніж через 2-3 кампанії


Ukraine -- Elections in Chernihiv, 26Jul2015

Ukraine -- Elections in Chernihiv, 26Jul2015

Тоді усі покоління дорослого населення, врешті, матимуть у своєму складі активну спільноту, сформовану на цінностях революцій

(Рубрика «Точка зору»)

На місцевих виборах українці знову жалілися, що не мали з кого обирати. Мовляв, зі старими політсилами і так все зрозуміло. Ті партії, котрі вважали адекватними, втратили довіру, а нові так і не з’явилися. Тобто з’явилися, але не такі, як би хотілося.

Аби зрозуміти причини, чому активістам Майдану так і не вдалося створити потужної партії, котра могла би на рівних опонувати політсилам старої моделі та перемагати їх, мусимо трохи вдатися до ретроспективи та теорії.

Потужні акції протесту, які стали однією з причин можливості появи незалежної України, відбулися наприкінці 1980-х – на початку 1990-х. Відлига, велелюдні мітинги, «Рух», Революція на граніті. Все це привело в українську політику велику кількість нових імен. Ці люди згодом розбрелися по різних політичних партіях або обрали громадську активність, опосередковано впливаючи на політичні процеси.

Автори «поколіннєвої теорії» Нейл Хоув та Вільям Штраус стверджують, що світогляд людини формується до 12-14 років. Відповідно, в часи виборювання нашим народом суверенітету формувалися люди, народжені у 70-х-80-х роках 20-го століття.

Через півтора десятиліття саме вони стали рушійною силою Помаранчевої революції, а процес формування під її впливом відбувався уже в народжених на початку та всередині 90-х.

Ця молодь десятиліттям пізніше стала основою для Революції гідності. Те саме студентство, на котре покладалося так багато надій. А от уже ті, хто формувався під час попереднього потужного протесту в 2004 році, – подалися в політику й стали там активною меншістю. Якраз вони і є стержнем «Демократичного альянсу» та «Сили людей», які зараз найближчі претенденти на роль політсил нового типу.

Цілком нового покоління, вихованого на цінностях Євромайдану, в українській політиці слід очікувати не швидше, ніж через 2-3 парламентські електоральні кампанії. Тоді ці молоді люди, врешті, отримають змогу скористатися своїм пасивним виборчим правом, себто кандидувати. Десь приблизно в цей час і відбудеться зародження партій цілком іншого зразка.

Тоді ж, коли до влади спробує дістатися покоління, сформоване Євромайданом, йому в помочі по боротьбі зі старою системою мають стати учасники усіх трьох потужних національних подій сучасної української історії. Усі покоління дорослого населення, врешті, матимуть у своєму складі активну спільноту, сформовану на цінностях революцій.

Тобто приблизно аж через десятиліття-півтора в українській політиці отримає змогу перемогти більшість з іншим, сучасним типом мислення, орієнтована на виборця та його інтереси. До того часу потрібно зробити усі відповідні умови, аби ця еволюція в українському політикумі відбулася. Бо зараз виглядає на те, що умови найкращі не для неї, а для контрреволюції під знаменами популістів різних мастей, особливо – цинічних.

В іншому випадку молодих політиків очікує та ж доля, що і їхніх попередників: одні розчаруються, других куплять, а треті – зрадять. При чому, чи стане у такім випадку в помочі революція – аж ніяк не факт.

Якщо ж еволюція і суспільної свідомості, і політичних інститутів, і творців нових політичних сил мине успішно, то останні, зрештою, отримають шанс перемогти на вітчизняній політичній арені. Але й це ще не все – далі вони муситимуть закріпитися в політиці, аби з тимчасових гравців перетворитися на постійних.

Проти цього зараз виступає демографія, адже в країні триває процес старіння населення. Так само й поки що не вдається побороти абсентеїзм (ухиляння від виборів – ред.) серед молоді, котра вважає політику брудною справою, тому не голосує на виборах.

Якщо все залишиться в тому ж дусі, що й зараз, то бабусі радянської закалки й надалі визначатимуть долю майбутніх поколінь, пригадуючи своє минуле, де вони молоді, а все інше не має значення. Тоді вони так само були пасивною більшістю, як теперішня молодь. Якщо не розімкнути це коло – воно замкнеться у пастку, з котрої немає виходу. Лиш постійне ходіння по колу.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, викладені у рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG